У ніч на 15 червня Росія завдала масованого удару по Україні. Ракети й дрони летіли по Києву, Дніпру, Харкову. Пошкоджені житлові будинки, школа, лікарня, культурні об’єкти.
Серед них - Успенський собор Києво-Печерської лаври.
Для України це не просто стара будівля. Це одна з головних християнських святинь, частина світової спадщини ЮНЕСКО, місце, пов’язане з історією Київської Русі, української духовності й культури.
І тут питання вже не лише до ракет.
Як держава, яка роками говорить про “захист православ’я”, одночасно б’є по українських храмах?
За час повномасштабної війни Росія пошкодила сотні релігійних споруд в Україні. Не тільки великі собори. Під ударами опинялися сільські церкви, молитовні будинки, монастирі, споруди різних конфесій.
Це не схоже на випадковість, а на частину ширшої війни проти української ідентичності.
🔷 Ракети руйнують стіни. Пропаганда спершу руйнує образ людини
Перед фізичним знищенням часто йде інше - словесне.
Країну роками описують як “неправильну”, “заражену”, “нацистську”, “сатанинську”, “сектантську”. Людей привчають дивитися на цілий народ не як на людей, а як на загрозу.
Так працює дегуманізація.
Спочатку українців перетворюють на образ ворога. Потім насильство проти них легше назвати “очищенням”, “порятунком” або “священною боротьбою”.
Саме тут тема зруйнованих святинь стикається з антикультовою риторикою.
Коли українське суспільство роками змальовують як простір “сект”, “сатаністів”, “неоязичників” і “зовнішнього управління”, це мова, яка готує ґрунт для ненависті.
🔷 Новопашин і мова “денацифікації”
Один із прикладів - публікації російського священика Олександра Новопашина.
У відкритих матеріалах він говорить про “денацифікацію України”, про “укронацистів”, про необхідність “очищення” не окремих груп, а всієї країни. У цих текстах українців пов’язують із сатанізмом, неоязичництвом, “антиросійською системою” та цивілізаційною загрозою.
Проблема в тому, що така мова не живе окремо від війни. Вона дає моральне виправдання агресії. Якщо українців спочатку назвати “нелюдами”, “сектантами”, “нацистами” або “сатаністами”, тоді удар по їхніх містах, храмах і домівках легше подати не як злочин, а як “боротьбу зі злом”.
Насильство часто починається не з ракети. Спершу з’являється слово.
🔷 Ірина Кременовська
Ірина Кременовська зараз часто згадується в цій темі, у матеріалах про український антикультовий простір, а також у відкритих даних, пов’язаних із Центром економіко-правових досліджень.
Окремий пласт - її власні тексти на “Вільному слові”, де вона пише про “деструктивні культи” та “секти”. Саме тому цю тему варто розглядати не як одну емоційну заяву, а як ширшу інформаційну історію, де повторюються одні й ті самі ярлики, образи ворога і підозріла близькість до риторики російського антикульту.
Якщо в Україні діють люди або мережі, які під виглядом “боротьби з сектами” просувають російські наративи, дискредитують українське суспільство, сіють недовіру до держави й повторюють лексику російської пропаганди, це вже питання не тільки публіцистики. Це питання безпеки.
Гібридна війна - це не лише ракети. Це ще й тексти, ярлики, “експерти”, інформаційні кампанії та образи ворога, які потім залишаються в головах людей.
🔷 Головне питання
Після ударів по українських святинях треба говорити не тільки про ракети, а ідеологію, яка робить ці ракети “допустимими” в очах тих, хто їх запускає й підтримує.
Перед кожним ударом по храму вже був інший удар - по правді.
Україну роками намагалися представити як “неправильну” країну, “сектантський” чи “сатанинський” проєкт, загрозу “русскому миру”. Саме такі наративи створюють атмосферу, у якій агресію можна назвати “місією”.
Тому важливо бачити не окремі уламки, а весь ланцюг: ярлик - страх - ненависть - виправдання насильства.
Усі твердження про можливі мережі впливу, координацію, агентурні зв’язки чи роботу в інтересах РФ мають ретельно перевіряти правоохоронні органи. Але ігнорувати такі сигнали теж не можна.
Коли під виглядом “захисту віри” роками сіють ненависть до України, а потім по українських святинях летять ракети, це вже не виглядає як випадковий збіг. Це питання безпеки, і права України на власне майбутнє.
