Коментар до документального фільму «Жертви Якуба Яхла в Африці»
Документальний фільм «Жертви Якуба Яхла в Африці» — це не просто історія про одного чоловіка. Це історія про зраду, жорстокість і мовчання, яке допускається занадто довго. Після перегляду я залишився в шоці, відчуваючи гнів, біль і безглуздя вчиненого. Це не просто фільм — це обвинувальний акт, який повинен стати сигналом до дії.
Якуб Яхл — чех, який видавав себе за активіста, борця за права дітей. Він створив центр «Nature and Skills» в Танзанії, де, начебто, навчав і допомагав зневаженим дітям. Люди в Європі вірили в нього, донатили гроші, спонсорували проєкт. Але за цією фасадом ховалася жахлива правда — Яхл був злочинцем, який систематично зловживав дітьми, знущався над ними, ґвалтував, погрожував, маніпулював.
Свідчення, які подані у фільмі, руйнують душу. 14-річна дівчина, яку він зґвалтував у 10 років, до сьогодні не відійшла від травми. 12-річний хлопчик розповідає про страх, який викликав Яхл, про нічні кошмари, про насильство, яке він чинив під прикриттям «лікування». Ін’єкції, які він робив дітям, примус до збочених практик, погрози — все це не фільмова драма, а реальність, яку діти пережили і продовжують проживати.
Найжахливіше — це не лише самі злочини, а й те, як він використовував довіру. Він фотографував бідність, нищету, розповідав про допомогу — і збирав гроші, які йшли не на дітей, а на його особисті потреби: наркотики, сексуальні послуги, примітивні задоволення. Він погрожував судами, намагаючись замовкнути жертв і їхніх родин. І найстрашніше — він майже встиг.
Фільм став проявом того, як легко можна ввести в оману навіть доброзичливих людей. Яхл вмів говорити потрібне, виглядати «тим, хто допомагає», і цією маскою приховував монстра. Його злочини стали можливими завдяки мовчанню, байдужості, відсутності контролю. І це має змінитися.
Ця історія — заклик до всіх нас: перевіряти, аналізувати, не довіряти насліпо. Це не лише про Якуба Яхла — це про кожного, хто приїжджає в інші країни з ілюзією власної місії, приховуючи темні наміри. Це про відповідальність, про те, що благі справи не повинні ставати прикриттям для звірства.
Я вірю, що цей фільм — початок кінця для Якуба Яхла. Але його справа — це попередження. Ми повинні говорити про це, пам’ятати про жертв, не дозволяти таким історіям повторюватися. Бо діти, які постраждали від Яхла, — це не просто статистика. Це живі душі, які чекають справедливості.
