Жанр: Indie Folk, Folktronica, Indie Rock
Лейбл: Dead Oceans
★★★★ 8/10 · 2026 · ДостобісаГарнаНоваМузика
За шість років після Punisher у житті Фібі сталося чимало, вона втратила батька, пережила болюче розставання та знову закохалася. Все це стало основою для Lost Weekend, такого собі «інді-байопіку», де сценою є її внутрішній світ та переживання.
Її минулий альбом запамʼятався камерною фолковою красою, але він і близько не був таким амбітнім композиційно як Lost Weekend. Струнні та електроніка тут переплітаються настільки органічно, що вже не сприймаються як елементи з різних музичних жанрів. Чесно кажучи, я рідко чую, щоб альт-кантрі та інді-фолк так природно поєднувались з сучасним електронним продакшеном.
При цьому тут досі є тиха, мінімалістична, акустична щирість інді-фолку, коли здається, ніби Фібі розмовляє з тобою особисто. А електронні ембіентні шари роблять щемливі емоції гучніше та виразніше, надають їм в якійсь мірі величі. Складається враження, що у неї в акомпанементі цілий оркестр, що так само проживає емоції разом з нею, хоча струнні, коли вони є, все ж ведуть композицію.
Найбільш драйвовий та хуковий трек це звісно Lost Boys, де протяжні вокальні партії звучать особливо виразно. Своїм тембром Фібі передає теплу турботу, та водночас виводить кінці фраз так, що хочеться заплакати. Після нього альбом стає значно спокійнішим та тримає ембіентний, інтимний настрій. Але текстури при цьому дуже щільні та насичені, тож з кожним прослуховуванням помічаєш щось нове.
Ближче до середини Фібі трохи розбавляє рівну ембіентну атмосферу етерною, майже шугейзовою Bobby, піснею про її нові стосунки. Певно що вона й є найвиразнішою ілюстрацією тепла та надії на цьому альбому. На гітарі в ній грає славнозвісний Джастін Бродрік, відомий за гуртами Godflesh та Jesu, а разом з ним тут приймає участь Майк Кінселла з American Football. Та й загалом відомих гостей на альбомі чимало. Зокрема Кемерон Вінтер з Geese, Джек Антонофф та Alex G, останні двоє ще й безпосередньо приймали участь в продюсуванні.
За подачею Фібі можна було б порівняти з останньою роботою Mitski, але за настроєм це зовсім інша історія. Альбом, де стільки пісень про втрату, розставання та самотність, не стає звичною ілюстрацією екзистенційної кризи. Тут є й надія, й довгоочікуване «світло», та й лірично він більше про вихід з кризового стану, ніж про його безпосередню передачу, як це часто буває в сумній інді-музиці.
Так, тематично та за сентиментом Lost Weekend все ще тримається знайомих для інді-фолку тропів, але реалізовує їх драматургійно цікаво. Можливо, якогось глибокого переосмислення форми чи революційного змісту тут і немає, але як на мене, цих експериментів з електронікою, які зберігають фірмову для Фібі щемливу експресію, цілком достатньо, аби назвати цей альбом ДостобісаГарнаНоваМузика.
Підписуйтесь щоб не пропускати нові огляди!
