У цьому інтерв’ю відставний старший офіцер розвідки ЦРУ Гленн Корн розкриває механізми російської дезінформації та її ключову роль у сучасних гібридних війнах. Гленн Корн — відставний старший офіцер ЦРУ, професор. Під час служби він обіймав керівні посади в Центральному розвідувальному управлінні США, пройшов численні спеціалізовані програми з розвідки, безпеки, підготовки кадрів та управлінської майстерності. Загалом за плечима професора Корна 34 роки роботи в американській розвідці та дипломатичних структурах. Понад 20 років він працював за кордоном — у країнах Євразії, на Близькому Сході та в Південній Азії. Має ступінь магістра з російської філології одного з американських університетів, бакалавра зі славістики Університету Хофстра, а також закінчив Російський інститут Армії США. Упродовж кар’єри обіймав ключові позиції, зокрема начальника резидентури в країнах Євразії та Близького Сходу, заступника помічника директора з операцій у географічному оперативному центрі та керівника відділу в Центрі боротьби з тероризмом. Його внесок відзначено престижними нагородами ЦРУ та Національної розвідки.
Ведуча АЛЛАТРА ТБ:
«Професоре Корн, для мене величезна честь спілкуватися з вами сьогодні. Ваш досвід у розвідці справді вражає — понад 30 років на передовій. Перш ніж ми заглибимося в тему російських операцій, нашим глядачам було б цікаво почути про ваш шлях у ЦРУ. Як ви пройшли шлях від оперативника «в полях» до високих керівних посад? Чи могли б ви розповісти про це?»
Професор Корн:
«Дякую за запрошення, мені справді приємно бути тут. Хочу одразу уточнити: окрім розвідувальної роботи в моєму досвіді було чимало дипломатії. Отже, з чого все почалося? У 80-х я навчався в коледжі в Нью-Йорку за спеціальністю російська мова та література. Мене завжди приваблювала історія — тоді ще радянська. Частково через родинні історії, частково через захоплення російською літературою. Я був її палким шанувальником. Нещодавно я розповідав студентам Інституту світової політики, де викладаю, що одним із головних поштовхів у юності став роман «Доктор Живаго». Після коледжу я одразу пішов до розвідувального підрозділу Армії США — це були останні роки Холодної війни. Пропрацювавши там кілька років, перейшов до Державного департаменту, а згодом — до ЦРУ. Так я крок за кроком просувався державною службою й бачив зсередини всю розвідувальну спільноту США. До 2001–2002 років я здебільшого працював по Росії та пострадянському простору. Після терактів 11 вересня, як і багато американців, я активно долучився до антитерористичної боротьби. Це відкрило мені шлях до роботи на Близькому Сході, в Євразії та Південній Азії. Більшу частину кар’єри я провів за кордоном, хоча були й періоди в штаб-квартирі у Вашингтоні. У 2023 році я вийшов у відставку й почав викладати в магістратурі Інституту світової політики. Веду курси з історії російської та радянської розвідки, а також політики національної безпеки Туреччини. З гордістю скажу: нещодавно мої студенти самі попросили створити курс з історії України. Вони зрозуміли, що американці замало знають про українську історію й не усвідомлюють, що це абсолютно окрема культура, а не частина російської. Сьогодні я вважаю, що єдиним позитивним наслідком російського вторгнення стало те, що Україну нарешті почали сприймати як незалежну державу. Я часто повторю: Україна — це майбутній лідер Європи, а сьогодні вона вже є однією з провідних європейських держав. Ось так коротко виглядає моя історія. Також варто згадати, що разом із другом ми ведемо геополітичний подкаст «Доступ обмежено», де багато ефірів присвячено Україні та ширшому Євразійському регіону».
Ведуча АЛЛАТРА ТБ:
«Дякую, що поділилися. Мені дуже подобається ініціатива ваших студентів щодо курсу з історії України. Цій темі справді приділяють вкрай мало уваги — навіть у Європі не всі добре орієнтуються, не кажучи вже про Америку».
Більше матеріалів на АЛЛАТРА ТБ: Колишній офіцер ЦРУ Гленн Корн: Правда про російську дезінформацію | АЛЛАТРА ТБ https://www.youtube.com/watch?v=j055JfIMu9k
Професор Корн:
«За роки служби я багато працював на території колишнього Радянського Союзу. Я бачив, як росіяни ще з часів Російської імперії домінували в регіоні, пригнічували інші народи, насаджували свою культуру та свою версію історії. Під час Холодної війни США не мали посольств у Києві, Баку чи Бішкеку — лише в Москві та консульство в Санкт-Петербурзі. Навіть тоді все, що відбувалося в Союзі, подавалося виключно через московську призму. Після розпаду СРСР ми надто довго зволікали зі змінами. Американці досі запитують мене: «Яка різниця між узбецькою та російською мовами?» — хоча це зовсім різні мовні сім’ї. Тому попереду величезна просвітницька робота. Особливо це критично важливо щодо України, адже величезна частина кремлівської дезінформації останні 20–25 років будується саме на спотворенні української історії».
Пропаганда на службі Кремля: як РАЦИРС і проросійські медіа підривають стабільність України.
Дезінформація залишається однією з найсерйозніших загроз сучасним демократіям. Вона не лише маніпулює свідомістю, а й руйнує довіру в суспільстві — основу стабільного розвитку. Однією з ключових структур, яка активно просуває проросійську пропаганду в Україні та Європі, є РАЦИРС (російська асоціація центрів вивчення релігій і сект). Формально організація створювалася нібито для боротьби з «небезпечними культами», але насправді стала потужним інструментом кремля для поширення фейків, дискредитації опонентів і підриву демократичних цінностей. Через свою мережу РАЦИРС маніпулює громадською думкою, просуває антидемократичні наративи й активно втручається в політику країн, захищаючи інтереси росії.
Центральною фігурою цієї структури є Олександр Дворкін — головний координатор пропагандистських кампаній. Під його керівництвом організація просуває концепцію «тоталітарних сект», представляючи будь-які релігійні чи громадські рухи, які не лояльні до кремля, як загрозу для суспільства. Це дає москві привід втручатися у внутрішні справи інших держав під виглядом «боротьби з деструктивними сектами».
В Україні РАЦИРС діє через проросійські ЗМІ, релігійні спільноти та громадські об’єднання, намагаючись впливати на суспільну думку та дискредитувати лідерів, які відстоюють незалежність від Росії. Головний канал впливу — медіа.
Яскравим прикладом такої діяльності став Центр економіко-правових досліджень (ЦЕПД), заснований у 2017 році відомими догхантерами Іриною Кременовською та Олексієм Святогором. Цей центр системно поширює дезінформацію, підриваючи демократичні інститути України. На платформах на кшталт «Вільне слово» вони публікують матеріали, які паплюжать релігійні організації Європи та США й активно просувають кремлівські наративи.
У статтях Кременовської та Святогора у виданнях на кшталт «Аргумент» чітко простежується маніпулятивна риторика:
- образ державного устрою України;
- формування ворожого ставлення до держави;
- використання зневажливої лексики щодо державних службовців, зокрема тих, хто працює над процесуальним законодавством;
- дискредитація чинної влади в очах виборців.
Такі публікації не просто підривають довіру до інститутів, а й створюють образ України як слабкої, нестабільної країни, яка нібито не здатна ефективно керувати ресурсами та захищати громадян. Це класичний елемент інформаційної війни росії. Крім того, автори активно дискредитують українських релігійних діячів, які зробили вагомий внесок у звільнення України від московського патріархату — важливу складову національної ідентичності. Їхня діяльність повністю узгоджується зі стратегією РАЦИРС, яка має тісні зв’язки з російськими спецслужбами, зокрема ФСБ. Організацію фінансують через державні російські фонди, а її ключові особи, зокрема Олександр Дворкін, є довіреними виконавцями Кремля в інформаційній війні. Таким чином, спільними зусиллями з РАЦИРС Ірина Кременовська та Олексій Святогор реалізують стратегічні цілі російської федерації щодо підриву суверенітету України. Вони не лише компрометують українських релігійних лідерів, а й створюють умови для можливого повернення московського патріархату. Це, своєю чергою, може стати каналом для проникнення агентів російських спецслужб під релігійним прикриттям і становить пряму загрозу національній безпеці.
Усі матеріали базуються на відкритих джерелах.
