Я от що думаю. Футбол по своїй суті перетворився на професійний спорт і більше не є грою. Все стало занадто структуровано і стерильно. Я мав останні дні трохи часу і подивився УПЛ і дві гри Першої ліги... Це все "задоволення" на фоні нещодавно завершеного Чемпіонату Світу.
Що я побачив.
Наші команди, не маючи гравців належної якості, будують гру за зразками найсильніших команд, замість того, щоб шукати свій стиль гри балансуючи відповідно до якості футболістів. Команди УПЛ та ПФЛ намагаються контролювати м'яч, виходити з оборони через короткий пас, високо пресингувати, незалежно від рівня виконавців. Це наслідок успіхів команд на кшталт Манчестер Сіті, Барселона та інших, які показали, що така модель може приносити трофеї.
Але тут і випливає найбільша проблема сучасного футболу. Якщо у тебе немає футболістів, здатних швидко приймати рішення і технічно виконувати складні дії під тиском, ця система починає працювати проти тебе.
Виходить, що тренер ставить задачу, знаючи, що команда, або окремий футболіст, не вміє або не може її реалізувати.
Богато хто пише, що ця проблема має й інший бік. Якщо клуб мислить стратегічно, то така гра має сенс. Молоді футболісти, які з дитинства навчаються сучасним принципам - відкриватися між лініями, грати під пресингом, правильно розташовуватися, - значно цікавіші для сильніших клубів. Тобто навіть якщо команда програє зараз, вона може підготувати гравців до вимог сучасного футболу і в перспективі продати їх дорожче.
Але коли йде мова про системну роботу та перспективи продажу молодих футболістів то якось це не в'яжеться з більшістю українських клубів.
Що я побачив подивившись п'ять Ігор першого туру УПЛ?
Якщо гра йде, то гра йде. Але, якщо команда програє і треба змінити хід гри, змінити тактику гри, то нічого не виходить. А здебільшого нічого і не робиться. Приклад - Оболонь. Вся гра команди була примітивна і читалися з перших хвилин. І до фінального свистка Оболонь взагалі нічого не змінила у грі. Одні й ті ж самі комбінації. Одні й ті ж самі помилки... Зоря перемогла Колос 2:0. Але це настільки стерильна перемога... Граючи в більшості з перших хвилин, Зоря грала так, наче вони грають в рівних складах. Я впевнений, що наступна гра Зорі буде точною копією цієї. Таке враження, що команди перестали готуватися до суперника.
Якщо будувати аналогії. То це наче читати одну й ту саму історію але з різними персонажами. Сюжет той самий. Події ті самі. Результат різний. Але сама гра емоцій ніяких не викликає. Подивився деякі статистичні данні по першим іграм УПЛ. Майже 86% передач в зіграних іграх першого туру - короткі. З них більше половини це передачі поперек або назад. З 49 ударів в площину воріт - 31 після стандартів.
Тут я сам собі задав питання: чи хочу я це дивитися? Чи мені цікавий такий футбол? Ні. Не хочу. Ні. Не цікаво.
Єдина гра, яка була трохи жвавішою за інші - Чорноморець - Полісся. І тут мені Чорноморець сподобався більше за Полісся саме своєю зухвалістю і нетиповістю в першій половині першого тайму. Другий тайм... Там вже Полісся на класі і характері зіграло. А ще в цій грі сподобалася робота арбітра Коваленка, раніше не помічав те наскільки він активно в грі при цьому не заважає грати, а дає місце боротьбі в рамках правил.
Трішки висновків.
За що я люблю футбол? За емоції. За боротьбу. Я люблю спостерігати, як з'являються молоді гравці і розвиваються. Але мені не подобається дивитися, як гравців перетворюють на "про файл", а гру - на стерильну систему.
