Написав багато букв.
За стилістику викладу і помилки перепрошую, бо друкував на смартфоні у блокнот.
Я б назвав це: Твір-роздум на тему: "Інформація - це зброя"
Коли ти чуєш слово "зброя", то зазвичай уявляєш пістолет, автомат, артилерію, танк, ракету, дрон, та навіть ніж або спис... Але у сучасній війні є зброя, яку не взяти до рук буквально. Вона не вибухає в прямому сенсі, не залишає уламків і не має калібру. Це інформація.
Іноді один правильно підібраний допис або заголовок може зробити більше, ніж десятки пропагандистських фільмів. Особливо якщо він потрапляє в емоційно виснажене суспільство.
Схема проста. Наприклад: "На фронті катастрофа", "влада все приховує", "мобілізація скоро торкнеться всіх", "союзники нас кинули, "ніхто більше не хоче воювати". Необов'язково, щоб твердження було повністю вигаданим. Достатньо взяти реальну проблему, перебільшити її, додати емоційний заголовок - і готово. Ти вже не читає текст і не аналізує його. Ти реагує на страх. Тут спрацьовує евристика афекту - ти оцінює правдивість і значущість інформації через власну емоційну реакцію: "це викликає сильні почуття, отже, мабуть, це правда". Це не погано і не добре - це природно.
Саме в цьому й полягає сила маніпуляції: найефективніша брехня часто складається з правди, до якої додали потрібний висновок, або правди яку розказали не повністю і підштовхнули тебе до потрібних висновків заголовком, та ще й коментарів потрібних під інформацією тобі, в якості десерта, накидали.
Наприклад, проблеми з мобілізацією існують (це факт і тут нема про що сперечатися) - отже, можна зробити висновок, що "армія розвалюється". Є випадки корупції - значить, "крадуть усі". Є невдалі рішення командування - значить, "прості солдати нікому не потрібні". Загинули люди - отже, "влада приховує масштаб катастрофи". Одна реальна деталь перетворюється на універсальне пояснення всього.
Російська пропаганда давно використовує саме такі механізми. Сьогодні до них додалася технологія, яка робить ситуацію ще цікавішою: штучний інтелект. В Україні вже неодноразово фіксували відео, де згенеровані "українські військові" розповідають про катастрофічну ситуацію на фронті, свавілля командування чи відсутність забезпечення.
Але проблема, нажаль, не закінчується на російській пропаганді.
Український інформаційний простір теж чудово навчився заробляти на страху, обуренні та сенсаціях. Заголовок "ситуація складна" набере менше переглядів, ніж "ПОЧАЛОСЯ!", "УСІ В ШОЦІ!", "ЦЕ ЗРАДА" або баналне "ТЕРМІНОВО!". Трагедія перетворюється на контент, конфлікт - на серіал, а будь-яка чутка - на можливість зібрати тисячі переглядів.
Причому іноді навіть не потрібно брехати. Достатньо, як я вже зазначив вище, не договорити і підштовхнути думки в правильному напрямку.
Показати чергу біля ТЦК - але не пояснити, чому вона виникла. Показати одного військового, який скаржиться на командування, - і створити враження, що так думає вся армія. Показати рандомну вулицю Харкова чи Києва - і назвати це доказом того, що "війни немає". Показати пусті прилавки супермаркету - і назвати це тотальним дефіцитом. Подібні прийоми реально використовуються в інформаційному просторі; ЦПД окремо фіксував маніпуляції, де звичайні кадри мирного життя, на початку 2023 року подавали, як "доказ відсутності війни".
І тут виникає неприємне питання: а чим ти, я і ми всі відрізняємося від пропаганди, коли поширюємо інформацію лише тому, що вона підтверджує (саме підтверджує) нашу власну думку?
Якщо людина ненавидить владу то вона охоче повірить будь-якій новині про її корупцію. Якщо людина беззастережно довіряє владі то вона так само охоче повірить, що будь-яка критика є ворожою ІПСО.
Обидві реакції природні і зручні для маніпулятора.
Бо мета інформаційної війни - не обов'язково переконати тебе у конкретній брехні. Іноді набагато ефективніше зробити так, щоб ти перестав розуміти, кому взагалі можна вірити.
Це особливо небезпечно під час війни. Недовіра може бути корисною, коли змушує перевіряти факти. Але тотальна недовіра паралізує. Якщо людина вважає брехнею все - офіційні повідомлення, журналістські розслідування, заяви військових і навіть очевидні факти - нею вже дуже легко маніпулювати.
Тому інформаційна зброя працює не лише через фейки. Вона в першу чергу працює через страх, гнів, зневіру, поляризацію та втому.
І, мабуть, найнебезпечніше в тому всьому, що ми самі допомагаємо їй працювати.
Ми пересилаємо неперевірений скриншот/відео/текст тому що він "дуже схожий на правду" або ми хочемо вірити, що це правда. Дивимося відео до кінця, хоча розуміємо, що це клікбейт. Пишемо "не знаю, чи правда, але..." - і саме після цих слів поширюємо інформацію далі (а це останнє то моє улюблене).
А що ми маємо в результаті? В результаті інформаційна війна стає схожою на пожежу, яку кожен може підтримати одним натисканням кнопки. Навіть не коментарем, не висловлюванням підтримки, чи своєї точки зору. А одним натисканням кнопки "поширити".
Щи ти можеш зробити, щоб не бути частиною цієї зброї? Щоб не бути "маленьким ґвінтиком" в механізмі брехні?
Для початку необхідно зрозуміти, що сьогодні недостатньо запитувати: "Це правда чи фейк?"
Потрібно ставити складніше питання: "Чому я зараз у це повірив? Хто хоче, щоб я саме так відреагував? І чи не використали мої страх або обурення як зброю проти мене самого?"
Можливо, це і є головна зброя, яка залишається у звичайної людини в інформаційній війні, - здатність на кілька секунд зупинитися перед кнопкою "поширити".
Бо сьогодні ворогові вже не обов'язково переконувати тебе у своїй правоті.
Іноді достатньо просто переконати тебе, що правди не існує взагалі.
Війна ведеться не тільки за території. Вона ведеться ще й за здатність суспільства зберігати спокій, довіру та здатність приймати рішення. Саме тому інформація справді є зброєю. І це не сталося сьогодні чи вчора. Інформація була зброєю задовго до появи телебачення, соцмереж і Telegram. Від хитрощів Сунь-цзи до сучасної пропаганди принцип майже не змінився: змусити людину повірити в потрібну картину іноді ефективніше, ніж перемогти її на полі бою. Давній Китай, Давня Греція, Персія, Римська імперія... В ті часи вже використовували інформацію для досягнення мети. В тому числі і у війнах. Один з най яскравіших давніх прикладів інформаційної війни - битва при Кадеші близько 1274 року до н. е. єгипетського фараона Рамсес II...
Але, на відміну від умовного автомата, інформація не завжди лежить у руках того, хто її використовує свідомо. Іноді її зброєю робимо ми самі - коли без перевірки натискаємо кнопку "поширити".
І на відміну від минулих епох, у нас є можливість перепровіряти інформацію досить швидко.
p.s.
Хотів якось лаконічно, а вийшло на 5300+ букв. Сподіваюся, що хтось дочитав до кінця;)
