Свобода — це можливість робити все, що заманеться. Так я вважала до прочитання книги “Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття” Тімоті Снайдера. Однак після прочитаного моя думка змінилася. Насправді, я ніколи раніше не задумувалася так серйозно над тим, що таке свобода особисто для мене.
Свобода — це не коли ти можеш робити все, що хочеш, а коли знаєш, що саме хочеш робити.. “Повторювати за рештою легко. Говорячи й діючи не так, як усі, ми подекуди почуваємося ніяково. Але без цього відчуття незручності немає свободи” — писав Тімоті Снайдер. Все залежить від нас, тому дуже важливо зрозуміти себе, кого ми будемо підтримувати, з ким дружити, у що вірити. Зробити ці висновки для себе допоможе історія. При цьому, важливо не тільки знати історію, але й вміти з нею працювати, знаходити закономірності та моменти, які можна застосувати у сучасному світі. Вона є необхідною передумовою для визначення своїх бажань та цінностей. Свобода також вимагає відповідальності. Ми не можемо просто робити все, що заманеться, не беручи до уваги наслідки наших дій. Вона повинна йти в парі з нашими моральними і етичними принципами, яких ми повинні дотримуватися у своїх діях. Іноді це може вимагати від нас пожертвувань і компромісів, але це варто того, щоб бути вільними та зберегти наші цінності, які ми вважаємо важливими. Окрім цього важливо знати, що свобода не повинна завжди бути індивідуалістичною, а може вимагати підтримки спільноти та колективних дій. Завдяки груповій праці ми вчимося довіряти людям поза межами кола близьких друзів, вчимося у авторитетів чогось новому. Ця здатність довіряти й навчатися робить життя менш хаотичним, а демократичну політику — ближчою і привабливішою. Спільні дії можуть бути ефективним засобом боротьби з тиском диктаторських режимів, корпорацій або інших форм суспільного тиску.
У той же час, диктаторський режим не тільки обмежує свободу, а й знищує будь-яку опозицію і перетворює громадян на підданих. Для цього створюється контроль та обмежуються засоби масової інформації, такі як телебачення, радіо, газети, Інтернет та інші. Це дає змогу однопартійний владі контролювати потік інформації та дизінформувати народ, що сприяє підтримці їхньої влади. «Якщо центральною опорою системи є “життя в брехні”, — писав Вацлав Гавел, — не дивно, що найбільшу для неї загрозу становить “життя в правді”». В епоху Інтернету одним із способів протидії диктаторському контролю є підтримка альтернативних джерел інформації, які не залежать від контролю режиму. Наприклад, Інтернет-сайти, соціальні мережі та блоги. Не менш важливо підтримувати інформаційну грамотність, що дозволить критично оцінювати інформацію та розрізняти правдиву від фальшивої, адже “Пізнаєте правду і правда визволить вас”.
У наш час, коли Інтернет став загальнодоступним, ми всі є видавцями і несемо певну відповідальність за те, що поширюємо в мережі, оскільки це має потенційний вплив на суспільство і на те, що суспільство вважатиме істиною. Тому нам потрібно змінити наше ставлення до потоку інформації, пошуку фактів. Ми повинні підходити до цієї справи серйозніше, тобто не просто пропускати через себе потік повідомлень, а перевіряти їхню достовірність, цим ми унеможливлюємо поширення неправдивих відомостей, що легко впливають на нашу свідомість. Інформація, що ми розповсюджуємо може впливати не лише на суспільство, а й бути використаною проти нас самих. Якщо ми хочемо вести публічну діяльність, то повинні оберігати приватну сферу життя. Приватні дані можуть потенційно привернути увагу небажаних осіб або організацій, дають змогу маніпулювати вами. Як зазначалося у книзі, ми вільні лише тоді, коли контролюємо, що люди знають про нас і за яких обставин вони отримують доступ до такої інформації.
Отже, беручи до уваги все вище сказане, я можу сказати, що свобода є найбільшою цінністю, до якої має прагнути кожна людина. То є наша праця протягом усього життя. Свобода тісно пов’язана з розумінням нашого “Я”. Вона є дорогою, яку ми повинні пройти, щоб знайти себе, зрозуміти свої цінності, переконання та мету в житті. Ми вчимося для того, щоб бути достатньо обізнаними і мудрими, аби інші люди не могли нав’язати нам свої судження; підтримуємо колективні дії, щоб зрозуміти, кому довіряти; аналізуємо інформацію і розділяємо на правдиву і фальшиву, вирішуємо наскільки певна інформація важлива для мене. Рівень розуміння свого “Я” може визначати рівень нашої свободи. Це означає, що коли ми розуміємо свої потреби, бажання, цінності, мету життя та свої межі, ми можемо зробити свідомий вибір і взяти на себе відповідальність за своє життя і вибирати шлях, який найбільше відповідає нашим потребам і цінностям. У свою чергу, коли ми не розуміємо своїх потреб, бажань та цінностей, ми можемо почуватися загубленими, втраченими та нещасними, і відчувати обмеження у своїй свободі вибору. Ми можемо бути схильні до того, щоб довіряти зовнішнім впливам та діяти у відповідності до очікувань інших людей або соціальних норм, замість того, щоб слідувати своїм власним бажанням.
