У листопаді 1985 року Колумбія стала свідком одного з найкровавіших і найсуперечливіших подій у своїй сучасній історії — штурму Палацу правосуддя. Озброєна група М-19, ліворадикальна повстанська організація, захопила будівлю Верховного суду, вимагаючи суду над тодішнім президентом Белісаріо Бетанкуром. Ця операція швидко перетворилася на трагедію, що завершилася загибеллю десятків заручників, суддів та повстанців. Однак ключовим елементом цієї історії стали не лише політичні мотиви, але й участь армії Колумбії, дії якої досі викликають суперечки.
Кровава відповідальність за штурм будівлі Верховного суду в Боготі лягла на плечі колумбійської армії. Головним чином Brigada de Fuerzas Especiales (Бригада спеціальних сил) та Brigada de Infantería No.13 (13-та піхотна бригада). В операції також брали участь підрозділи поліцейського спецназу (Fuerza Disponible) та армійські танкові частини.
Колумбійська армія і поліція негайно приступили до планування операції з визволення заручників. До штурму були залучені підрозділи спеціального призначення, включаючи батальйон спецназу армії Колумбії та спеціальні антитерористичні загони поліції. Операція розпочалася вранці 6 листопада, коли бойовики вже встигли укріпитися всередині будівлі. Офіцери і солдати згадували, що їм довелося діяти всліпу — планування будівлі було складним, а бойовики використовували заручників як живий щит.
Штурм проводила Колумбійська національна армія, а саме підрозділи спеціального призначення та бронетанкові частини. Командування операцією здійснював полковник Луїс Альфонсо Пласа Вега, який пізніше був звинувачений у перевищенні повноважень і зникненні кількох осіб. За свідченнями самих військових, операція планувалася як швидка і рішуча, однак неподготовленість до вуличних боїв всередині будівлі зіграла фатальну роль.
Спогади бійців малюють хаотичну картину. Один з учасників операції згадував, як танки без попередження відкривали вогонь по вікнах, намагаючись придушити снайперів.
"Ми не знали, хто всередині — ворог чи заручник. Наказ був простий: придушити вогонь будь-якою ціною"
— розповідав один з солдатів. Незважаючи на масштабну вогневу міць, бій всередині будівлі виявився важчим, ніж очікувалося. Вузькі коридори, заповнені димом і вогнем, перетворювалися на пастки.
"Ми втрачали людей через неправильну координацію. Багато потрапляли під вогонь своїх же"
— згадував офіцер, який брав участь в операції.
Особливо запам'ятався фінальний штурм, коли залишилися члени М-19 засіли на верхніх поверхах. Солдати використовували вибухівку, щоб пробити стіни і отримати доступ до кімнат. В результаті загинули не лише повстанці, але й кілька суддів, що викликало хвилю обурення в суспільстві. Одним з найсуперечливіших аспектів стало зникнення кількох осіб, включаючи працівників кафетерію. Свідки стверджували, що їх виводили живими, але пізніше вони зникли. Військові заперечували свою причетність, проте пізні розслідування вказували на можливі внесудові розправи.
В останні роки з'явилися припущення, що за штурмом Верховного суду в Колумбії міг стояти сам Пабло Ескобар. Деякі слідчі вважають, що цей акт насильства був частиною більш широкої стратегії наркокартелю, спрямованої на руйнування правової системи країни. Ескобар не раз висловлював презирство до державних структур і правоохоронних органів, намагаючись підірвати довіру до них і створити атмосферу страху, яка б зміцнила його владу. Штурм суду, який призвів до загибелі десятків людей, включаючи суддів, можна розглядати як частину його зусиль по ліквідації загроз його наркокартелю.
В подальшому полковник Пласа Вега був засуджений за перевищення повноважень, хоча він продовжував наполягати на своїй невинності. Сьогодні штурм Палацу правосуддя залишається травматичною главою в історії Колумбії — прикладом того, як військова сила, застосована без належної точності та поваги до життя, може призвести до національної трагедії.
