У кожному з них — у кожній клітині — ці заряджені частинки запускають одну й ту саму ланцюгову реакцію внутрішнього руйнування. Вони руйнують зв’язки між клітинами, активують програми самознищення клітин і позбавляють їх здатності виробляти енергію, необхідну для нашого життя. Ці процеси аналогічно вражають клітини мозку, серця, легень і кісткової тканини. Нанопластик прискорює старіння та стає тригером для виникнення хронічних захворювань. Усе це може прискорювати розвиток онкології, безпліддя, серцево-судинних, аутоімунних та нейродегенеративних хвороб.
А тепер повернімося до наших дітей. На клітини їхнього організму нанопластик діє так само. Однак для дітей цей вплив виявляється значно важчим. Контакт з нанопластиком починається ще до народження. Його виявляють у плаценті, пуповинній крові та навколоплідних водах.
Це означає, що дитина стикається з нанопластиком ще до того, як зробить перший вдих. Після народження вплив лише посилюється. Повітря. Вода. Їжа. Дитячі товари. Іграшки. Текстиль. Домашній пил. На кожен кілограм маси тіла дитина отримує значно більше мікро- та нанопластику, ніж дорослий. Діти дихають частіше — отже, вдихають більше частинок. Вони споживають води та їжі в 2–3 рази більше на кілограм маси тіла. Водночас загальна кількість клітин у дитини набагато менша, ніж у дорослого, пропорційно до маси тіла. А значить, нанопластик здатен накопичуватися у значно більшому відносному об’ємі. Це особливо тривожно, якщо згадати, що батьки роблять усе можливе, щоб їхні діти правильно харчувалися та їли більше фруктів і овочів — у яких, до речі, вчені виявляють надзвичайно високі концентрації пластикових частинок, особливо в моркві та яблуках.
Мікро- та нанопластик (<1 мкм для нанопластику) здатні проникати через біологічні бар’єри, включно з клітинними мембранами. Заряджені нанопластики ініціюють каскад клітинних пошкоджень:
- порушують щільні контакти (tight junctions) між клітинами, знижуючи цілісність тканинних бар’єрів (у кишечнику, легенях, ендотелії судин);
- провокують оксидативний стрес та пошкодження мітохондрій — ключових «енергетичних станцій» клітини;
- зменшують вироблення АТФ порушують мембранний потенціал мітохондрій і спричиняють їх фрагментацію;
- активують шляхи апоптозу(програмованої клітинної смерті) та аутофагії;
- викликають запальні реакції та пошкодження ДНК.
Такі механізми спостерігаються в клітинах мозку, серця, легень, печінки, кісткової тканини та репродуктивних органів. У результаті нанопластик пов’язують із прискоренням біологічного старіння (включно із сенесцентними змінами в жировій тканині та порушенням адипогенезу), а також він може виступати тригером або фактором, що погіршує перебіг широкого спектра хронічних захворювань:
- серцево-судинних;
- нейродегенеративних (включно з механізмами, подібними до хвороби Альцгеймера та Паркінсона);
- аутоімунних;
- метаболічних порушень;
- репродуктивних розладів (включно зі зниженням фертильності);
- онкологічних ризиків (через хронічне запалення, оксидативний стрес і пошкодження ДНК).
Діти особливо вразливі — і вплив починається задовго до народження.
Численні дослідження 2021–2025 років підтверджують виявлення мікро- та нанопластику в плаценті, пуповинній крові, навколоплідних водах, меконії новонароджених і навіть у грудному молоці. Це свідчить, що плід зазнає впливу через плацентарний бар’єр ще в утробі матері.
Після народження навантаження лише зростає. Діти отримують мікро- та нанопластик із:
- повітря (особливо домашнього пилу);
- питної води;
- їжі;
- дитячих товарів, іграшок, текстилю (одяг, підгузки, килимки для гри);
- пластикового посуду та упаковки.
Критичним є співвідношення доза/маса тіла. Дитина:
- дихає частіше та глибше → вдихає більше частинок на кг маси;
- споживає в 2–3 рази більше їжі та води на кг, ніж дорослий;
- має значно меншу загальну кількість клітин відносно дози → вища концентрація частинок на клітину.
У результаті відносне навантаження на організм дитини суттєво вище.
Ситуація особливо парадоксальна з рекомендаціями здорового харчування. Батьки намагаються давати дітям більше фруктів та овочів — це правильно з погляду вітамінів, клітковини та мікроелементів. Проте саме в рослинній їжі вчені знаходять одні з найвищих концентрацій мікро- та нанопластику.
Багато досліджень (Італія, Туреччина, Китай та інші країни) показують, що серед найбільш забруднених продуктів:
- яблука — часто лідирують за кількістю частинок;
- морква — особливо високі рівні (ймовірно, через особливості кореневої системи та волосків, які активно поглинають частинки з ґрунту та води);
- також помідори, груші, салати, картопля та інші.
За деякими оцінками, саме через яблука та моркву діти можуть отримувати найбільшу частку добового/річного надходження мікрочастинок серед рослинних продуктів.
Таким чином, ми стикаємося з парадоксом: прагнення дати дитині максимально корисне харчування одночасно збільшує надходження одного з найпоширеніших сучасних забруднювачів.
Хоча остаточні докази прямого причинно-наслідкового зв’язку між нинішніми рівнями впливу та конкретними захворюваннями у дітей ще накопичуються (дослідження тривають), уже зрозуміло:
- накопичення відбувається протягом усього життя;
- діти отримують суттєво вищу відносну дозу;
- вплив починається з внутрішньоутробного періоду;
- механізми клітинного пошкодження (мітохондріальна дисфункція, оксидативний стрес, запалення) особливо небезпечні під час активного росту, формування органів і мозку.
Зниження експозиції — складне, але необхідне завдання. Практичні кроки на рівні сім’ї:
- максимально зменшити використання пластику в побуті (скло, метал, дерево замість пластикового посуду та контейнерів);
- фільтрувати питну воду (деякі фільтри ефективно знижують вміст мікрочастинок);
- віддавати перевагу свіжим продуктам із мінімальною промисловою обробкою;
- регулярно проводити вологе прибирання для зниження концентрації пластикового пилу в приміщенні;
- уникати підігріву їжі в пластиковій тарі.
Проблема мікро- та нанопластику — це глобальний виклик, який вимагає системних рішень: посилення норм щодо виробництва та утилізації пластику, розробки ефективних методів очищення води й повітря, а також масштабних подальших досліджень впливу на здоров’я дітей і майбутніх поколінь.
Поки наука продовжує накопичувати дані, найрозумніший підхід сьогодні — усвідомити масштаб проблеми та зробити все можливе, щоб мінімізувати надходження цих частинок в організм наших дітей уже зараз.
