Густий туман зійшов на гору, покриваючи простір білим маревом. Сивий чоловік повільно рухався вперед, торкаючись стежки дерев'яною тростиною. Його незрячі очі були заплющені, але він ішов без жодного сумніву, тримаючись за руку юнака, який його супроводжував.
— Учителю, гадаю, я загубився.
— Ти не загубився, — старець зупинився, змусивши й учня завмерти на місці. Він повільно повернув голову до юнака, і хлопцеві здалося, що цей незрячий погляд проникає глибоко в його душу, бачачи всі його страхи. — Просто ти ще не віднайшов свій справжній шлях.
— Дякую за настанову, — відказав юнак, і в його голосі додалося твердості. Він ще на мить постояв, збираючись із думками, а тоді впевнено ступив уперед.
Вони зробили ще кілька кроків, і біла стіна навколо них стала такою щільною, що юнак перестав бачити власні пальці, витягнуті вперед. Страх, який на мить відступив, знову стиснув його груди.
— Але як мені шукати цей шлях, якщо я не бачу навіть, куди ступити наступної миті? — запитав учень, зупиняючись. — Серце каже мені йти, але розум вимагає бачити кінець дороги.
Старий, орієнтуючись лише на звук голосу, поклав важку, теплу долоню на плече хлопця.
— Твоя помилка в тому, — вимовив учитель, — що ти вважаєш туман своєю перешкодою. Насправді ж він — твій захист.
— Захист? Від чого?
— Від ілюзії, що ти можеш контролювати майбутнє. Коли день ясний, людина дивиться на далеку вершину і думає, що шлях уже подолано в її думках. Вона спотикається об перший-ліпший камінь під ногами, бо її погляд прикутий до горизонту. Туман повертає тебе туди, де ти є насправді. У єдину реальну точку твого життя.
Юнак затамував подих, вдихаючи сирість повітря, яка немов намагалася його втопити.
— То що робити зараз?
— Зроби крок, — відповів старий. — Не шукай очима вершину. Подивися вниз. Чи бачиш ти клаптик землі прямо перед своїм черевиком?
Хлопець опустив голову. Крізь сиве марево проступав вологий сірий камінь, порослий мохом.
— Бачу.
— Цього достатньо, щоб зробити один крок. Коли ти перенесеш туди вагу свого тіла, туман відступить ще на один крок. Так і знаходить себе той, хто шукає. Справжній шлях не відкривається весь. Він створюється під твоїми ногами, крок за кроком.
Учень глибоко вдихнув прохолодне повітря, відчуваючи, як тремтіння в руках зникає. Він підняв ногу і впевнено ступив на мокрий камінь. Туман навколо них слухняно розступився рівно настільки, щоб показати наступний виступ.
