Час від часу, протягом останніх декількох років, мені було цікаво спілкуватися на тему свободи у стосунках. Й найчастіше в обговоренні згадувались три позиції:
1) Ми хочемо свободи в стосунках, але не знаємо, що з нею робити.
2) Мені подобається, коли партнер постійно поруч або, навіть, залежить від мене
3) Ми розвиваємося окремо.
На перший погляд, ці речі можуть здаватися досить різними, але, на мою думку, вони всі десь дуже поряд й ось чому. Звернувшись до самого процесу розвитку пари, можна загалом окреслити 4 стадії:
1) Співзалежна: встановлення емоційного зв’язку, формування ідентичності пари
2) Контрзалежна: відділення один від одного, вирішення внутрішнього конфлікту між власними потребами та потребами пари
3) Незалежна: оволодіння навичками самостійності в середині пари, розвиток автономії, формування ключових цінностей пари та формування постійності як пари
4) Взаємозалежність: партнерські стосунки, розкриття потенціалу кожного з пари, наявність синергії в парі (1+1=3)
Таке розуміння стосунків для мене ближче, ніж відомі кризи 1-го року, 3-ох років тощо. Бо я не вважаю, що десь там сидять наші стосунки й звіряються з часами та календарем: «чи не пропустили ми час кризи? Може треба поквапитися?»
Нам справді подобається, коли партнер поруч. Ми справді розвиваємось окремо. Ми часто не знаємо, що робити з цією свободою в стосунках, бо вона не була невіддільним елементом пари. Й скажемо правду: є ті, хто боїться дати можливість партнеру розвиватися в стосунках, є ті, хто не хоче ділитися власними емоціями, й цей перелік можна продовжувати й продовжувати.
Тому на даний час, я вивела своє формулювання розуміння свободи у парі: достатній комфорт як у власному світі (мене як особистості), так і у світі окремої пари.
