Пам’ятаю, як в дитинстві почула фразу: «Кожна людина, яка з’являється в житті, може тебе чомусь навчити». Не знаю, як тоді, але зараз я трохи з нею не згодна, бо, на мою думку, не кожен може чомусь навчити, але кожен може допомогти відчути, ким ти є та ким ти не є.
На перший погляд, це може показатися складним, але за своєю суттю все зводиться до питань: яким речам, обставинам, людям у своєму житті ти кажеш «так», а яким – «ні». Й саме це є так званим індикатором. Хочеш побачити себе? іншого? Зверни увагу саме на ці речі.
Бонус плюсом до цього процесу йде твоя здатність рухатись (вперед, назад або брати тайм-аут) й можливість приймати зовсім інші рішення, змінювати напрямок або орієнтири. Й в безлюдній бульбашці ти б просто сприймав все за факт, але при взаємодії відбувається перетворення на виклик.
Зміни є невіддільними. Зміни дорівнюють виклику й, відповідно, рішенню.
Уяви собі, що ти спілкуєшся декілька років з людиною, живеш разом з нею або працюєш. А одного разу ти кажеш «ні», хоча інший за звичкою орієнтується на «так». Й це не робить нікого з вас двох гіршим чи кращим, це лише підкреслює ким хто є у даний проміжок часу.
Це можна обговорити. Можна спостерігати. Можна дати час для звикання. Можна відразу все розірвати. Все залежить від того, чому ви кажете «так», чому ви кажете «ні».
