Листи, розгорнуті тобою,
Долинали звістками чужими.
Поставлена — вродою сивою,
Сонце ховалось за хмарами зими.
Чудове місто, неземне —
Воно моє, не відбирай.
Прошу вас, зміїний пане,
Стукіт серця не зупиняй.
Невгамовні, рідні сльози
Прийдуть у пізню мить.
Не тривожили давно вони,
Та ще рано зовсім — забувать.
Третя частина розповідає про відчуття, які відкриває для себе Бен: вони різкі, таємні. Але в таємниці криється щось, щось неземне і зле. Може, ця пригода принесе не тільки радість, але й горе. Поки серце не тужить, йому зустрілася подруга, яка погодилася піти, але чи надовго?
В минулій частині "Бен і Тінь" ми знайомилися з персонажем і відкривали його світ. Ця частина — дрібний флешбек, який відкриває паралель між людиною і твариною. Сусідський хлопчина доволі схожий на нього, особливо в прагненні до чогось, що може забрати ту самоту, яка його їсть.
Вірш передає глибокі емоції і роздуми про долю, втрати та зраду. Він починається з образу тихих небес, які символізують безмірність і невідомість, що переплітається з людською долею. Серце в тиші не може зрозуміти, що відбувається, поки не відчуває болю гріха.
