«Україна порушує права людей та індивідуальні свободи, не пускаючи чоловіків призивного віку за кордон»

Ця дуже маленька рефлексія не присвячена всім людям, що використовують такий або подібний аргумент при обговоренні сучасної Російсько-Української війни. А більше, це есе пишеться для людей, які інтуїтивно знають не погоджуються з подібної аргументацією, але не можуть докопатися достатньо глибоко, щоб не просто можна було пояснювати свою думку логічно та безвнутрішньозаперечно.

Більшість обґрунтування тут буде вестися філософією, сподіваюсь вам сподобається.

Почнемо з загального опису аргументу, як до нього приходять люди і як зазвичай відповідають наші. В цілому, якщо зробити аргумент більш аналітичним, то він ґрунтується на сучасному ліберальному розумінню свободу, а саме у негативній свободі (див. negative liberty), а саме свободу будь якого індивіда, як свободу від втручання. Прошу вас запмʼятати цей концепт свободи, бо саме на нього спирається більшість сучасної загальної західної ідеології. Тобто, в кожній країні є її громадяни, є індивіди і держава в ідеалі не має втручатися в їх життя настільки, наскільки це можливо. Звідси і проростають більшість сучасних прав людей. Права, як і свобода ділиться на негативні та позитивні, як я згадував до цього. Якщо дуже коротко описувати, то це розділення свободи було запропоноване англійським (посперечайтеся мені тут) філософом Ісайя Берліном.

            Негативна свобода - це свобода від втручання, прикладом такої свободи може бути свобода віросповідання, конституційне право кожної люди на обрання собі віросповідання. Держава не втручається у ваш вибір, ви вільні і не обрати собі віросповідання.
            Позитивна свобода – це дещо інше, насправді це зрозуміти важко, але давайте розберемо на такому прикладі. От, у нас у кодексах нема такого закону, який би забороняв громадянам використовувати телепортацію задля переміщення по місту. Може бути навіть більше, уявімо, що є закон, який визнає телепортацію, як повністю нормальний і здоровий метод самотранспортації, але чи вміють люди телепортуватися? От, як би у цьому і проблема. Описуючи позитивну вільність, свободу, ми говоримо про територія, де люди не захищеність від чогось, а для чогось. Можна навіть сказати, з точки права, позитивні свободи це ті, якими мене має забезпечувати держава, наприклад система освіти, охорона мого здоров’я і таке інше. Як мінімум позитивна свобода у такому ж самому ліберальному розумінні. Позитивна свобода, це дуже складний концепт, набагато більш цікавіший, щоб його обговорювати, але як раз таки нам потрібний лише перший, щоб зрозуміти цей дискурс.

Тож, ми усвідомили, основну нашу подругу, негативну свободу. Будуючи на цьому розумінні свою парадигму, для типової ліберальної людини заборона виїзду на основі статі та віку виглядає чимось нетиповим. Ба більше, нашим типовим людям, які качають права і виросли на схожому західному курсі, але поки не практичному застосуванню воно ріже власне почуття свободи. Ба більше, не даючи вільно виїхати певній частині населення держава, то держава підвищує шанси смерті тієї людини. Умовно кажучи, шанс того, що на території України в твій дім прилетить ракета і ти помреш.

А тепер уявімо собі не тільки той факт, що держава наражає на небезпеку своїх громадян, обмежуючи їх свободи, а й більше, це зроблено, щоб у свій час людина була проти своєї волі (?) відправлена до армії, на війну, де не просто шанси твоєї смерті примножуються, а твоє життя просто тобі не належить, це ж просто ліберальний шок. Із цього ми маємо приблизно такий ланцюг мислення:

 

П1: Обмежувати свободи людини – погано
П2: Я не підтримую і засуджую погані речі
З1: Я не підтримую і засуджую обмеження свободи людей
П3: Україна – держава, яка обмежує свободу людей
З2: Я не підтримую і засуджую Україну

 

Звісно, я тут не описав, як саме ми приходимо до третьої преміси, бо воно вже було описано вище. Звісно, що такий ланцюжок приречено поверхневий. Так само, дуже важливо, що тут ми виносимо за дужки РФ, що з одного боку для будь-якого українця є нечуваною раціональною халатністю, але насправді, навіть якщо ми додаємо її, то нічого не завадить попередньому аргументу працювати, більше людина може рівно не підтримувати і засуджувати обидві країни і все таке інше.

У будь якому гарному спорі, ви маєте спростовувати преміси, на яких оперує аргумент, а не саме заключення, бо воно завжди структурно буде логічно (якщо ваш опонент хоч скількись розумний, звісно).

І звісно, внутрішньо ви можете і заперечити першій премісі і виграти спор для себе. Обмежувати свободи людини не погано. Ось і все. Проблема лише в тому, що це твердження нормативне, моральне, прескриптивне, неможливо об’єктивно сказати що є погано, а що є добре, тому, звісно можна так реагувати, але це є малоефективним на широку публіку. Те саме торкається і другої преміси. Нагадую, перше заключення, перший висновок є логічним, тому не відкидаючи п1 та п2 ми приймає і його. А от глибину аналізу можна застосувати, як раз на третій премісі.

Але спочатку розберемо аргументи, які мають сенс, але напряму не заперечують третій премісі. Які в голові наших перекривають весь аргумент, тобто по суті вони просто не погоджуються з З2. Наприклад: «Але ж росіяни будуть нас вбивати і ґвалтувати, якщо люди не будуть захищати Україну» або щось у подібному ключі. І хоча, з моральної точки любої пересічно-нормальної людини це має бути ваговим аргументом, якщо звісити чисто утилітарно, але, на жаль, це не працює у палких дебатах інтернету.  

Один з варіантів, як можна заперечити третій премісі, який мені подобається, це заявити, що Україна, як держава нікого не обмежує. Через те, що Україна – є демократична держава, будь яке законодавство є волею народу, ба більше будь який закон прийнятий в минулому є де-факто прийнятим кожним громадянином держави, як дійсний, якщо його юридично немає жодних підстав вважати зворотне. Тут, можна все пояснити ще одним концептом з політичної філософії, а конкретно суспільним договором (social contract).

Якщо дуже коротко, то більшість теоретиків суспільного договору стверджують, що в давні часи ми всі жили у тому, що англійською називається State of Nature, що можна перекласти по різному. І воно протиставляється State of Law, взагалі тут можна ще сказати, що легко виділяється такий собі домінус, у першому випадку це Природа, а в іншому Закон, тож, давайте і будемо так казати, у Домінуванні Природи, люди жили базуючись на власному бажанні, для кожного філософа цей стан був різним, хтось вбачав у цьому повну анархію, хтось ідеально рівне суспільство, але, в будь якому разі, на заміну прийшло Домінування Закону, яке ставить на перший план соціальні норми, якими, в менш привичному, але по доволі зрозумілі ознаці, являються закони. Точніше, різновид соціальної норми, який називається закон. Сутність у тому, що ти в будь якому разі жертвуєш публічною свободою, щоб мати щось інше, тут теж різні філософи би розійшлися, але можна легко продивитися тенденцію отримання чогось, що веде до спільного блага.

Звісно, що у реальному світі, це не було моментом однієї ночі, ба більше, скоріш це величезний біологічний, еволюційний процес, кульмінацією якого, яку ми і називаємо суспільним договором. Момент, де не тільки, де наш вид бере свій початок, а також декілька еволюційних ланок до цього.         

Але, звісно, що так легко мислити у сучасну добу, у несучасну добу був аргумент, мовля «Ну добре, припустимо мої давні пращури погодилися на цей договір. Я то не погоджуюсь.»
І, тут можна також багато чого сказати, але до цього давайте проведемо паралель. У нас є такий документ, як Конституція України, який працює, як сучасний аналог суспільного договору, лише тільки він писаний і стосується лише людей, які родилися на певній території (за певними виключеннями, звісно). І там є статті 17 та 65, що визначено як обов’язки народу та кожного громадянина.

От як і людина, народжена 2002 року може сказати, я ж то народився вже після прийняття Конституції, чи так само люди можуть питатися, а чого це я маю слідувати нашому суспільному договору, я ж то народився ось вже скільки років поспіль. Для нашого ще прикладу люди можуть додати «я ж не обирав де народитися». І перед тим, як уходити у антинаталізм і повний нігілізм, давайте перейдемо до мого аргументу, якого за 1200 слів ще не було.

А, все просто, ти активним чином визнав зверхність Конституції над собою, взявши в руки паспорт нашої держави. Тобі не було 0, чи ще щось, тобі було 16, можливо не найідеальніший вік, що людина може якийсь раціональний вибір, але ти це зробив. Ти вже вивчив більшу частину історії, ти вже бачив всіх цих людей, пережив декілька виборів, ти пережив всю цю історію. Так, альтернатив було не багато, ти міг про них не знати, але в руках в тебе є паспорт, є громадянство. А твій обов’язок захищати Україну.

Можна придумати ще купу аргументів, що можна захищати по різному, тим більш можна спекулювати про можливість відмови від громадянства і все таке інше. І це потрібно робити. Але це не моя ціль.

У сухому залишку ми можемо з цього винести, що Україна не є злим фактором обмежень, а люди самі зробили ці обмеження і самі пообіцяли виконувати їх. І якось дивно жалітися, що не можеш порушити свою обіцянку. Або ще інші люди погані, бо пообіцяли щось і тепер роблять те, що пообіцяли.

Тут, правда, розумний опонент може сказати, що добре, тоді я не не підтримую і засуджую Україну, а не підтримую і засуджую весь народ. Ну, це ще веде за собою декілька імплікацій, і всі преміси треба буде розсортувати.

Як ви бачите, насправді, будь який спор може бути в кінці зведений до будь якого висновку, дивлячись які у вас є преміси. Можна додавати глибину аналізу, можна не погоджуватися. Можна робити стільки всього. Тут я намагався поєднати і раціональність і емоції для само розуміння, аніж, як інструмент для спорів. Є ще багато висновків, але я сподіваюсь, що кожний зробить сам. Так само, я не зробив схожу схемку аргументу, як я робив на самому початку. Тож, якщо хтось хоче розсортувати мій аргумент на преміси і заключення, то щиро бажаю успіхів це зробити у коментарях, можливо ви придумаєте якісь нові рівні аналізу, можливо знайдете протиріччя, можливо ще щось.
           

Дякую за увагу! Слава Україні!

 

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
АР
Арсеній Рибченко@dreamota

53Прочитань
7Автори
0Читачі
На Друкарні з 24 квітня

Вам також сподобається

Коментарі (1)

Дякую! Цікава думка з філософської перспективи.

Вам також сподобається