«Якщо подивитися на останні кілька років, наш інфопростір пройшов божевільну еволюцію...»
Якщо відкрити зараз ТікТок, Telegram чи стрічку будь-якої соцмережі, ви опинитеся всередині суцільного психоделічного калейдоскопа. Ми живемо в реальності, яка тисне з усіх боків настільки сильно, що єдиним робочим механізмом самозахисту став тотальний, абсурдний, іноді абсолютно чорний гумор. Інфопростір працює як гігантська м’ясорубка: будь-яка подія — від заяви боксера чи закону про кордон до рекламного ролика лоукостера — за кілька годин перетравлюється на мем, втрачає первинний сенс і починає жити власним дивним життям.
Взяти той самий крилатий вислів Олександра Усика — «Don't push the horses». Звідки це взагалі взялося? На звичайній пресконференції перед боєм Усик намагався на ходу перекласти англійською нашу побутову ідіому «не женіть коней». Вийшов буквальний каламбур. Але що відбулося далі? Початковий контекст пресконференції чи боксу взагалі змився за пару днів. Фраза миттєво розлетілася по СММ-никам, брендам і приватних чатах. Вона стала універсальним саркастичним замінником для будь-якого «та зачекайте ви», «не тисніть на мене» чи «не вимагайте занадто багато прямо зараз». Це класичний приклад того, як випадкова мовна обмовка стає народним маніфестом самозахисту від поспіху.
https://youtube.com/shorts/3w5O2XtKfEc?si=3HDk2KJ-i_FbGxxn
Або подивіться на значно складніший і болючіший тренд — контрастні відео «Я у Польщі» / «Я на Донбасі». Це виникло як пряма реакція на обговорення законодавства й новин щодо виїзду молоді та чоловіків за кордон. У нормальних умовах це мала б бути суха дискусія про правові норми. Але в нашому інфопросторі це миттєво перетворилося на вірусний флешмоб із двох частин. З одного боку — красиві кадри з варшавських чи берлінських вулиць під розслаблену музику, з іншого — дзеркальні, жорсткі відповіді військових безпосередньо з окопів. Наслідки цього тренду вийшли далеко за межі звичайного сміху: суспільство через іронію та сарказм почало виплескувати соціальну напругу, перетворивши звичайну суперечку в коментарях на масштабну рефлексію про вибір, борг і реальність.
Навіть найабсурдніші речі з маскульту в нас обростають новими сенсами. Досі гуляє звукова доріжка з реклами авіакомпанії Jet2, де під задорну й максимально оптимістичну музику люди знімають відео про свої найгірші фейли, зіпсовані відпустки, френдзону чи очікування, які розбилися про жорстоку реальність. У той самий потік влітає новий сезон «Холостяка» з цитатою Віти Зварич про те, що «Вікторій багато, а Віточка одна». Здавалося б, це просто фраза з реаліті-шоу. Але дівчата в мережі підхопили її як іронічний шаблон для глузування з власного нарцисизму.
А на найглибшому рівні цього інфо-потоку лежить так званий «брейнрот» (brainrot) — тренди на кшталт Doot Doot Skrilla чи зациклені мемні вирізки з американським баскетболістом ЛаМело Боллом. Це контент, у якому взагалі немає жодного логічного сенсу. Це просто хаотичний звуковий шум, який підлітки та молодь крутять на повторі, тому що мізок вимагає тотального розвантаження від новинного тиску. Поп-культура тут доходить до своєї крайньої точки: мем існує просто тому, що він ритмічний і безглуздий.
Провокація Волохатченка та «літературний апартеїд»
І ось тут варто згадати допис Дмитра Волохатченка на «Аркуші», який дуже точно вхопив суть того, що відбувається з нашою сприйнятливістю. Його заголовок — «Чи має Мікі-Миша моральне право на аборт?» — на перший погляд здається абсолютним божевіллям або хайпом заради хайпу. Але якщо вчитатися, Волохатченко піднімає фундаментальну тему літературного апартеїду.
Ми викопали між собою купу штучних окопів. Одні люди відчайдушно борються з «дитячими» стереотипами й шаблонами дісней-версу, у інших піна з рота йде від одного слова «омегаверс» чи «слеш», треті зверхньо дивляться на квір-конкурс чи тупі бойовики. Волохатченко абсолютно влучно іронізує над цим: люди самі вигадують паралельні всесвіти зі своїми законами, а потім починають на повному серйозі міряти їх консервативною людською мораллю й судитися за «чистоту жанру».
Тим часом увесь цей масив — від найсопливіших казок Диснея до темного андеграунду й фанатських фанфіків — існує в єдиному полі. Він створений для того, щоб ми могли порівнювати, бачити контрасти й не втрачати відчуття реальності під час війни та кризи.
Чому Мисько Миша стає монстром з боді-горору?
Найцікавіший процес починається тоді, коли культові поп-культурні образи нарешті вириваються з-під залізобетонного контролю своїх корпоративних власників.
Подивіться, що відбувається з тим самим Міккі Маусом (чи, за логікою української адап адаптації, про яку пише Волохатченко — Миськом Мишею). Майже сто років корпорація «Дисней» тримала цієї мишака в стерильних, прилизаних, затишних умовах, погрожуючи судами будь-кому, хто спробує відхилитися від канону. Але як тільки термін авторських прав на найперші версії збіг і персонаж став суспільним надбанням (Public Domain), що зробило суспільство?
Воно не кинулося малювати нові добрі казки для дітей. Його миттєво запхали в боді-горори, ігри про виживання, трэш-трилери, криваві слішери та окультні сюжети, де Мисько Миша бігає з ножем і шматує людей.
Чому так відбувається? Бо людям набридла фальшива, прилизана стерильність. Коли світ навколо стає жорстоким, масова свідомість прагне деконструкції. Вона хоче розібрати улюблену дитячу іграшку, випустити з неї кишки, вставити туди іржаві мідні труби, цифрову свідомість чи запечену кров і подивитися, як цей темний гротеск буде корчитися в нових реаліях.
Це той самий ефект, який парадоксально працює і з класикою. Запитайте сьогодні пересічну людину, виховану на ТікТоці, хто такий Гомер. Десять із десяти спочатку згадають не сліпого давньогрецького поета, який склав «Іліаду» та «Одіссею», а жовтого алкоголіка з Спрінгфілда, який сидить на дивані з пивом «Дафф» і душить Барта. Поп-культура — це безжальний організм: вона стирає первинні контексти, перетирає стародавні міфи, додає туди забійного гумору й повертає нам у вигляді нових, іноді дуже дивних сенсів.
https://youtu.be/Km6roxvaa24?si=W8bzhPWHHe_yT6Qw
Підсумок: Чому це буде жити
Будь-який мем, роман чи культурний символ зараз проходить один і той самий шлях: Реальна подія -> Мемний вибух -> Вимивання початкового сенсу -> Трансформація в Абсурд або Хоррор.
І це абсолютно нормально. Це свідчить про те, що культура не зацементована й не мертва. Вона реагує на біль, викривляє реальність, сміється з того, від чого має бути страшно, і створює нові андеграундні міфи. І поки ми можемо сміятися з «Don't push the horses», обговорювати моральні права Миська Миші й перетворювати дитячі казки на нуарні трилери — ми залишаємося людьми, які контролюють свій інформаційний простір, а не просто споживають те, що їм згодовують.
#усикжжє #мемиусика #гомерсімпсон #треш #меми #попкультура #міккімаус #хоррор #чорнийгумор #усик
