Вона писала йому ті слова, які ніколи вже не скаже в очі. І читаючи їх плакала, наче їй виривають серце. А в голові тільки одне... Чому?.. За що?.. Чому саме ти? Чому? За що? А серце стискалося, плакало. Пройшли вже роки, голова порожня, але серце плекає той біль і латає тріщини. А він... А вона... А вона вже ніколи не скаже йому ті слова, які писала в повідомленні, тому що він ніколи їх не прочитає. Вона пише це все і надіється, що він ще є, але розуміє, що не має...
Якщо зібрати всі повідомлення, які вона йому писала, то можна написати книгу про біль, про розпач, про любов і про життя. Вона йому писала, вона йому співала, а його вже нема. Його просто вже не має і пусті ті всі слова, вона забуває, та серце всеодно нагадає і все дарма, дарма...
