Мене звати Анастасія і я втомилась чекати “ідеального моменту”. У моїй голові завжди було багато думок: про життя, про людей, про мрії, які відкладаються. Я довго боялась ділитись цим, бо думала — а раптом це нікому не цікаво?
Але знаєш що? Якщо хоча б одна людина впізнає себе в моїх словах — значить, недаремно.
Тут я писатиму про те, що болить і що надихає. Про складні дні й маленькі перемоги. Можливо, і про тебе.
Дякую, що читаєш. Якщо хочеш підтримати — буду вдячна.