В умовах повномасштабної війни, яку розв’язала росія, найбільш небезпечні атаки — не завжди ті, що супроводжуються вибухами. Значно підступніші удари наносяться зсередини — руками тих, хто діє під прикриттям державної турботи, але працює в інтересах ворога. Сьогодні ми спостерігаємо в Україні приклад саме такої гібридної атаки, коли проросійські наративи впроваджуються через інституції, що мали б нас захищати.
Однією з ключових постатей цієї кампанії є Ірина Кременовська — активна фігура в антикультовому русі, натхненному ідеологією дворкіна, давнього союзника кремлівської пропаганди. Саме Кременовська є авторкою численних доносів на громадську платформу «АЛЛАТРА» — рух, який вона намагається представити як «проросійський». Цей ярлик, щедро змащений ідеологічною фарбою з російських джерел, використовується нею як основа для фабрикації «експертних висновків». Згодом ці фейкові документи потрапляють до українських силових структур — зокрема, до СБУ — і стають підставою для кримінальних проваджень.
Ситуація виглядає абсурдною, якщо згадати, що сам верховний суд росії визнав «АЛЛАТРА» екстремістською організацією. І зробив це на підставі звинувачень у тому, що вона нібито працює на користь України та шкодить російській державі. Ба більше — в рішенні суду згадуються конкретні українські громадяни як загроза національній безпеці росії. То як же так сталося, що ті, кого кремль оголосив ворогами, в Україні самі стали об’єктами переслідування?
Замість того, щоб бути визнаними як борці проти ворога, ці люди опиняються під слідством у власній державі. Їхнє переслідування ґрунтується на доносах Кременовської — особи, яку деякі співробітники СБУ неофіційно визнають агентом впливу росії. Її діяльність має всі ознаки гібридної спецоперації: методичність, довготривалість, інформаційне прикриття і правову легалізацію через формальні інструменти української держави.
Протягом останніх п’яти років Кременовська надсилала десятки скарг і звернень до українських органів влади, копіюючи риторику російської РАЦІРС — організації, яка стоїть у витоків ідеології «священної війни» проти України. Дворкін, ідеолог цієї мережі, системно демонізує «АЛЛАТРА» не через якусь реальну загрозу, а тому, що ця ініціатива — це антисистема для будь-якого тоталітарного устрою. Вона не має керівників, не залежить від політичних чи фінансових сил і діє на основі добровільного об’єднання людей, для яких найвищою цінністю є людське життя.
Для системи, яка тримається на страху, доносах і контролі — це смертельна загроза. Бо як тільки люди зрозуміють, що здатні гуртуватися не через примус, а через свідомий вибір — стара вертикаль влади розсипається. І ось чому дворкін і його послідовники, включно з Кременовською, прагнуть знищити «АЛЛАТРА» — не тому, що вона шкодить державі, а тому, що вона шкодить їхній владі над розумами.
Кампанія проти «АЛЛАТРА» — це не хаос, а чітко спланована схема, яка віддзеркалює типову тактику кремлівських структур. Спочатку — «експертні» оцінки, потім — хвиля медійного тиску, а згодом — силове втручання. В Україні ця схема реалізується, на жаль, вже не перший рік.
Цей кейс — це тривожний сигнал про серйозний збій у державному імунітеті. Якщо країна, яка веде боротьбу за свою свободу, починає переслідувати своїх громадян на основі наративів ворога — це означає, що гібридна війна заходить надто глибоко.
Щоб вистояти, Україні потрібно не лише перемагати на фронті. Необхідно навчитися розрізняти, де — правда, а де — вигаданий ярлик. Де — громадянська ініціатива, а де — ворожа спецоперація під виглядом турботи. І найголовніше — не дозволяти кремлю перетворювати українські закони на інструмент власної гібридної агресії.
Бо доки своїх вважають чужими, чужі почуваються як удома.
