Валерій Федорович Залужний став саме тою людиною, чиє прізвище чув кожен після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. З ним пов’язано багато радощів, перемог, його шанують близько 90% населення країни, а військові представники НАТО часто приїзжджають до нього, аби отримати ту саму фотографію на розмитому фоні у будівлі Генерального штабу.
Свою історію головнокомандувача Залужний почав генерал-майором, призначеним президентом Зеленським. Лише за місяць на своїй посаді він отримав погони генерал-лейтенанта, а ще менше ніж за 6 місяців і найвище військове звання - Генерал. Неймовірна історія стрімкої кар'єри, сказали б генерал-лейтенанти з вислугою років більше, ніж наявних прожитих років Валерія Федоровича. Президент Зеленський зробив виключення, адже ніхто, окрім нього не отримав такого швидкого підвищення.
Однією з перших зустрічів генерал-майора Залужного з президентом Зеленським було на полігоні щодо випробувань ракетних систем Javelin. Залужний як раз керував амбітним комплексом військових навчань, серед яких було випробування протитанкової ракети. Під час спостереження Президента з оглядового майданчика демонстрація провалилася, ракети або не спрацьовували, або не влучали.
Залужний був упевнений, що в Офісі президента його знатимуть як «невдаху з несправними Джавелінами». Проте Зеленський продемонстрував рішучість відкинути старше покоління чиновників у пошуках нової крові та звичку підносити лідерів, з якими він відчуває взаєморозуміння, незалежно від рангу. У липні 2021 року, коли росіяни підтягнули танки до кордону, а американці попередили, що незабаром Україна може зіткнутися з повномасштабним нападом, президент вирішив поставити Залужного керувати.
Також призначення Головкомом Валерія Федоровича прокоментував у інтерв’ю Андрій Єрмак, Голова Офісу Президента:
«Я висловив свою думку, що він мені здається досить професійною, розумною людиною»
Свою популярність серед війська він здобув ще при ООС - тоді своїм наказом він дав можливість солдатам відкривати вогонь у відповідь, що до того було під частковою забороною, адже щоб “відповісти” навіть з кулемета бійцям на місцях приходилось чекати дозволу від Генерального штабу. Дивно було це вважати за “перемогу”, адже це можна було зробити набагато раніше, адже Залужний на той момент був командувачем всього угрупування військ на сході.
Зникла проблема конфліктів між МінОборони та ГенШтабом, адже в парі з Резніковим О.Ю., якого тоді було призначено Міністром оборони, почалось величезне перетворення української армії. В лічені місяці до вторгнення було проведено велику роботу починаючи від створення власних систем управління військ та зв’язку до відновлення такої структури як Війська територіальної оборони.
Залужний, з його ж слів, прагнув отримати щобільше сил та засобів для оборони. Він усвідомлював, що наступ може відбутись в любий момент, але не вважав, що він розпочнеться наприкінці зими 22 року. Це стало першою помилкою як самого Залужного, так і всього військово-політичного блоку управління держави включно з Зеленським.
Нам потрібно було, щоб супротивник думав, що ми всі розгорнуті на своїх звичайних базах, куримо траву, дивимося телевізор і публікуємо дописи у Facebook. - Валерій Залужний у інтерв’ю газеті Time
Але при цьому він, за його словами “годинами кричав на генералів”, щоб ті почали стратегічні навчання, адже потрібно було “показати росії зуби”.
Сталось навпаки,- ці стратегічні навчання показали наскільки військові неготові до вторгнення. Війська не могли організовувати ділянки оборони, займати вигідні рубежі під час атаки ще при імітаційних навчаннях.
Гру в мускули перемогла росія. Вона бачила, як наші війська не можуть утворити логістичні ланцюги, ставати в ешелоновану лінію та багато інших тактичних маневрів, які просто невдавались.
На думку Залужного, навчання були центром оборонної стратегії України, її найкращим шансом вижити, а командири сприймали їх недостатньо серйозно. - з інтерв’ю газеті Time
Вже після повномасштабного вторгнення він став справжнім гегемоном. Масштабність його впливу на суспільство важко переоцінити, це дійсно “культ особистості”. Та про це ми будемо говорити у наступній колонці “Залізний генерал: після повномасштабного вторгнення”
На останок, про проблему звільнення Залужного(про це буде йтись у другій частині статті) наведу допис старшого аналітика фонду "Повернись живим” Миколи Бєлєскова:
Те що ми маємо зараз у плані відносин між найвищими цивільними і воєнними не повинно зводитися до прізвищ як це роблять зараз. Проблема здорових відносин між одними і іншими і як їх забезпечити в умовах триваючої війни це нагальний виклик. І якщо її не вирішити на рівні практик поведінки і взаємодії не допоможе зміна прізвищ - якщо такі нас чекають дійсно.
Як на мене основна проблема в тому, що в уяві багатьох людей ідеальні цивільно-воєнні відносини в умовах війни це там де політики і воєнні діють в значній автономності один від одного - тобто невтручання в справи один одного при визнанні прерогатив кожного по своїм питанням. Як на мене це корінь проблеми і непорозумінь.
Така модель навпаки робить можливим тицяти на один на одного пальцями публічно, апелюючи до того що це не сфера власна відповідальності, а завдання іншої сторони і недопрацювання іншої сторони.
Для більш гармонійних відносин політики повинні мати розуміння воєнних питань, а армійці враховувати ширші політичні, соціальні, економічні моменти. Політики повинні мати уявленні про те що таке сучасна війна на різних рівнях, щоб розуміти що воєнна стратегія це мистецтво можливого і не ставити завищену планку. В той же час армійці також мають розуміти що воєнна стратегія не робиться в вакуумі і є різні розрахунки політичні, соціальні, економічні частину із яких ми не контроюємо до значної міри. Лише так можна напрацювати максимально гармонійні воєнно-цивільні відносини, які даватимуть збалансований продукт в формі воєнної стратегії.
