Міф – явище багатопланове й багатозначне. Таким він постав у результаті присутності у різних сферах життя людини інформації з різних джерел та комунікації людей.
Але на буденному рівні свідомості деякі міфи продовжують залишатися доволі поширеними через те, що мало хто з часом дійшов у вивченні теми до “оригіналу” чи справжніх джерел - нерідко інформація чи факт про якесь явище, подію чи персону передавалось десятиліттями чи навіть сотнями років без спростування.
Звідсіля ж і популярне розуміння історичного міфу: міф – це неправдива оповідь про якийсь фрагмент минулого тому, що не може бути верифікована ніякими історичними джерелами. (В.Артюх, “Що таке історичний міф та як він можливий?”).
https://history.sumy.ua/theoryofhistory/9468-shcho-take-istorychnyi-mif-ta-iak-vin-mozhlyvyi.html
1. Наполеон Бонапарт був дуже низького зросту
Історичні джерела свідчать, що зріст Наполеона становив близько 5 футів 6 дюймів, що відповідало середньому рівню для французів того періоду.
Уявлення про його низький зріст, ймовірно, з’явилося через різницю в одиницях вимірювання між Францією та Великою Британією, де його зображували меншим, аби досягти політичних і пропагандистських цілей.
Насправді, він, ймовірно, мав середній зріст. Згідно з французькими мірками метричної системи, його зріст становив 5 футів і 2 дюйми (5′2″). Однак французький дюйм (pouce) того часу дорівнював 2,7 см, тоді як імперський дюйм був коротшим і складав 2,54 см.
Три французькі джерела — його камердинер Констан, генерал Гурго і особистий лікар Франческо Антомаркі — стверджували, що зріст Наполеона становив трохи більше ніж «5 футів та 2 дюйми» (5’2″). Якщо застосувати французькі мірки того часу, це дорівнює приблизно 1,67 метра, або трохи менше ніж 5 футів 6 дюймів (5’6″), що трохи вище середнього зросту французького чоловіка на початку 1800-х років.
Наприклад, середній зріст французького чоловіком станом на 2020 складав 175,25 см (на 8 см вище ніж за історичними описами був Наполеон).
2. Америку відкрив Христофор Колумб
Північна та Південна Америка були населені корінними народами тисячі років до прибуття європейців. Однак у європейській історіографії відкриття Америки зазвичай асоціюють із подорожами іспанського мореплавця Христофора Колумба, який у 1492 році досяг островів Карибського басейну, вважаючи їх частиною Азії.
Цей міф є одним з найпоширеніших, оскільки його події відбувалися у велику епоху у розвитку Європи - епохи Великих географічних відкриттів, тому, не дивно, що ця подія у свідомості людей так сильно асоціюється саме з цим періодом (15 століттям) та іменем Христофора Колумба - генуезького мореплавця (Генуезька Республіка, одна з морських італійських республік епохи середньовіччя).
Попри це, перше відоме європейське відкриття Північної Америки здійснили вікінги, зокрема Лейф Еріксон, близько 1000 року. Вони заснували поселення у Вінланді (сучасний Ньюфаундленд, Канада), але контакт із Європою не закріпився.
Натомість відкриття Південної Америки приписують іспанському мореплавцю Амеріго Веспуччі, на честь якого і названо континенти. У своїх подорожах він першим описав, що ці землі не є частиною Азії, а новим континентом.
Отже, географічне “відкриття" Америки слід розглядати з точки зору європейського контексту, водночас визнаючи тисячолітню історію та культуру корінних народів.
3. Друга світова війна для України почалась 22 червня 1941 року
Участь українців у Другій світовій війні не обмежувалася періодом 1941—1945 років. Ще 14—18 березня 1939-го українці Карпатської України воювали за власну свободу з Угорщиною, яку підтримувала гітлерівська Німеччина. Ця коротка боротьба коштувала за різними оцінками від 2 до 6,5 тисячі життів.
У складі польської армії українці воювали проти Німеччини з 1 вересня 1939 року. Із 17 вересня українці також воювали на боці СРСР проти поляків, а перетин Червоною армією державного кордону Польщі означав фактичний вступ СРСР у Другу світову війну на боці Німеччини.
Так, наприклад, вже у перші дні війни німецька авіація бомбила Львів, Луцьк, Станіславів (Івано-Франківськ), Тернопіль, Дрогобич, Сарни, Яворів, Стрий. Серед мільйона польських військових орієнтовно 106—112 тисяч були українцями, з яких у вересні 1939 року загинуло майже 8 тисяч. У німецькому полоні опинилося приблизно 60 тисяч українців, а до радянського полону потрапило понад 20 тисяч.
Кілька сотень українців вступило у війну у складі Вермахту, в межах формування ВВН («військові відділи націоналістів»). Українців — громадян Румунії, Словаччини та Угорщини мобілізували до армій цих країн.
Українці також брали участь у радянсько-фінській війні 1939—1940 років у лавах Червоної армії.
4. Круасан родом з Франції
Не хочу руйнувати вашу французькоцентричну модель походження круасана, але насправді його походження - це ще один популярний історичний, а навіть історично-гастрономічний факт .
З великою долею ймовірності цей найпопулярніший десерт Європи і, здається, світу, пересічний європеєць асоціює саме з Францією, але це не так. І ось чому.
Хоча сьогодні круасан асоціюється з Францією, його коріння сягає Австрії. У 13 столітті там з'явився "кіпферль" (нім. “kipferl”) — хлібний виріб у формі півмісяця, який за формою вже нагадував круасан, проте за своїм складом ще відрізнявся від свого французького родича.
У 1839 році австрійський офіцер Август Цанг відкрив у Парижі пекарню Boulangerie Viennoise ("Віденська випічка"), де продавав кіпферлі, що швидко здобули популярність серед парижан.
Лише у 20-ті роки XX століття паризькі пекарі адаптували рецепт, використовуючи листкове дріжджове тісто та додаючи до нього вершкове масло.
Цю технологію використовують й зараз, а перший відомий рецепт круасана був записаний у 1915 році французом Сільвеном Клодіусом Гоєм. Таким чином, круасан, який ми знаємо сьогодні, є результатом поєднання австрійських традицій та французької кулінарної майстерності.
5. "Хліба і видовищ" у Стародавньому Римі
Міф про те, що гладіатори билися до смерті під час кожного бою, перебільшений. Насправді більшість боїв закінчувалася без фатальних наслідків, оскільки гладіатори були дорогими "інвестиціями" для власників. Їх тренували для видовищ, а не для постійних смертей.
Гладіаторські бої в Стародавньому Римі були не лише кривавими розвагами, а й демонстрацією фізичної та розумової витривалості, відомої як virtus.
Гладіатори проходили місяці інтенсивних тренувань у спеціалізованих школах, де отримували найкращу медичну допомогу від провідних лікарів того часу. Враховуючи значні витрати на їх підготовку, власники не були зацікавлені в їхній смерті під час боїв.
Бої рідко закінчувалися смертю; натомість вони мали на меті показати майстерність та атлетизм учасників. Арени, такі як Колізей, були обладнані для проведення цих видовищ, вміщуючи до 50 тисяч глядачів.
Гладіатори дотримувалися суворих правил, а на аренах були присутні судді, які стежили за їх виконанням, попереджали про порушення та розглядали апеляції.
Існувало від 20 до 30 різних стилів бою, що залежали від статури та навичок бійця. Деякі гладіатори, такі як Спартак, здобули широку популярність і навіть вплив у суспільстві.
Зрештою, у 404 році гладіаторські бої були заборонені в Західній Римській імперії, що поклало край цій жорстокій, але захопливій традиції.
Аби дізнатися більше про наведені вище факти, рекомендую вам переглянути наступні посилання зі списку:
"Документальне відео “Історія людства. Гладіатори” - https://youtu.be/4DTyd_om6VI
“Коротка історія круасану” (англійською). https://www.ice.edu/blog/brief-history-croissant
Гастро-коментар про круасан та його історію української шеф-кухарки Єлизавети Глінської - https://smachnonews.24tv.ua/kruasani-istoriya-ta-komu-nalezhat-kruasani-liza-glinska_n1671486
Історичний міф - https://history.sumy.ua/theoryofhistory/9468-shcho-take-istorychnyi-mif-ta-iak-vin-mozhlyvyi.html
