Нетфліксовський серіал «Бомба та Холодна Війна» є підлою антиамериканською пропагандою. Це дуже жаль, бо він приваблює хорошим рівнем русофобії, та чудовими (здебільшого) експертами. Є Плохій, Т. Нафталі, Кая Каллас, Енн Еплбом. В розповіді про СССР він рубає настільки з плеча, що лишалось би тільки аплодувати.
- Карту СССР завжди показано з республіками, виділено Ukraine та Kyiv
- Є про громадянську війну, згадано боротьбу України за незалежність
- Розкрито тему гноблення та тиранії в СССР
- Покріпачення селян в колхози, антиукраїнський характер Голодомору
- Мільйони закатованих та засланих на Сибір
- Змову про поділ Європи в 1939-му так і названо, «пакт Сталіна-Гітлера»
- Згадано про напад на Фінляндію та анексію країн Балтії
- Про депортації
- Про український референдум в грудні 1991
- Про війни в Чечні, про путінські підриви будинків в Москві
- Вторгнення в Грузію названо впряму
- Анексію Криму теж описано впряму
- Навіть згадано що Путін вимагав в 21-му щоб НАТО покинуло Східну Європу!
Непогано розказано про поділений Берлін, про ГДР, про польську Солідарність, про рухи та боротьбу в 80-х в Балтії, про крах режиму в Москві. Загальний месідж звучить що СССР це держава-мразь, з якої люди тікали та з якою боролись. А путінська росія — це її реінкарнація.
Все добре, га? Ні. Бо про суть СССР там хіба що третина часу. Решта про погану Америку і страшну атомну зброю.
Атомна зброя страшна. Дуже страшна. Випробування затронули американців. Застосування привело до незчислимих страждань мирних японців. (Які мирно працювали на японську імперію, котра мирно окупувала половину Азії, ага) Ось фото постраждалих, опис опіків та смертей, інтерв’ю з вижившими, сумна мелодія на фоні, і питання — чи то треба було.
Може не треба. Може, то було спричинено расизмом. Його в американській воєнній пропаганді стосовно японців було повно. Ось приклади. Он, і американських японців інтернували в лагеря.
Може, хотіли зберегти життя американських солдат, які б загинули під час висадки на домашні острови. Може, життя цивільних японців, яких би під час блокади голодом та штурму загинуло б в рази більше ніж від атомних бомб. Може, боялись що СССР встигне захопити половину Японії, як він захопив половину Німеччини. Хто зна. Знову сумні краєвиди та тужлива музика.
Га? У вас фільм про Холодну Війну, чи що? Яке таке «може боялись що СССР захопить»? Як насправді-то було? У вас же експертами команда мрії, на крайняк є Вікіпедія, ні? Дізнатись-то легко. СССР дійсно планував захопити половину острова Хоккайдо. І лише рішуча позиція США та запекла оборона японців на Курилах відохотила СССР від висадки.
Далі більше. Головне питання: а чого, власне, почалась Холодна Війна, чому протистояння-то? Навіщо План Маршала, навіщо підготовка до оборони Європи, навіщо боротьба по всьому Третьому Світу? Трильйони доларів, сорок років, вісім президентів? Які в них були підстави підозрювать СССР в агресивних намірах? Напевне серйозні, розкажіть?
Ні! То все, мовляв, Військово-Промисловий Комплекс™. Це робочі місця, оборонні контракти, великі бюджети. Тому, мовляв, радянську загрозу Европі та світу злобні капіталісти роздували. Про те що залізна завіса реально закрила пів-Європи, про путч в Чехословаччині, про гноблення Польші, про дику кількість радянських шпіонів у Вільному світі — нічого. Гірше ніж нічого. Автори натомість розводять плач про викритих атомних шпигунів Розенбергів, яких жорстоко стратили. Як в них лишились діти сиротами. Як останніми словами Етель Розенберг було «я невинна». Про те що це була брехня, що вона таки була на зв’язку з КГБ і завербувала кілька агентів — мимоходом.
Довга телеграма Кеннана каже що СССР буде займатись підривною діяльністю, підкопувати суспільства Вільного світу повсюду, натравлювати клас на клас, расу на расу, кого тільки можна. Телеграма згадана. Але замість прикладів підривної діяльності автори обговорюють що? — Перегиби боротьби з радянськими агентами. Який сенатор Маккарті був грубий параноїк, скільком невинним людям Комітет Розслідування анти-американської діяльності поламав кар’єру. «Але шпіонів таки жодного не зловив». Так комітет і не шпіонів ловив, алло. Комітет відганяв від печатного станка та кінокамери тодішніх любителів кривавих грошей в яких не все так однозначно, треба почути Сталіна.
«Ми дізнались, що СССР має мало ракет, а отже він не може планувати перший удар, а отже не планує завойовувати світ» — розповідає нам сноуден 70х Деніел Елсберг. Якого не посадили тоді в тюрму за шпіонаж лише через порушення процедури збору доказів.
Але саме перед цим Т.Нафталі пояснює, що СССР використовував атомну зброю як інструмент залякування американців, як інструмент стримування їх! Власне для завоювань у СССР були танки десятками тисяч та солдати мільйонами. Головне тільки нажахати американців щоб не мішались.
Про це мала б бути найцікавіша частина історії — Карибська криза. Т.Нафталі написав чудову книгу про цілі Хрущова в цій оборудці: віджати Західний Берлін. Ні, прибрати ракети з Турції не було його задумкою. Їх совєти вписали в історію заднім числом, коли це виявилось тим, чого вдалось досягти. Так само, як «відсування кордону від Лєнінграду» було оголошено метою Зимової війни, коли з перетворенням всієї Фінляндії на Фінську Демократичну Республіку не склалось.
Західний Берлін як острівець Вільного світу посередині ГДР муляв ще Сталіну. Сталін намагався задушити його блокадою, на яку США відповіли аеромостом, забезпечуючи величезне місто їжею, пальним, ліками, всім. «Стільки скільки буде треба», до речі. Просто тому що місто стало символом боротьби проти Росії.
Хрущову Західний Берлін теж створював проблему: через цю діру люди тікали з ГДР на Захід. Найкращим рішенням він вважав «демілітарізацію» — виведення звідти союзних військ і перетворення на «нейтральне місто» посередині ГДР. Яке неминуче опиниться під неформальним совєтським контролем.
Схема робоча, але потрібно умовити американців закинути Берлін. В 1961 СССР пробував був продавити, розповісти про те як Берлін «заважає безпеці». Довелось обмежитись стіною. Потрібен був важіль, щоб могти давити на американців.
З важелем було туго. СССР мав перевагу в наземних військах на континенті та зручні наземні комунікації, на відміну від США, яким в разі війни довелось би везти війська через океан та моря. Але повітряні сили США, бомбардувальники та ракети могли вибомбити всю європейську частину СССР. Турція тут в розкладі нічого не міняла. Американські ж міста дістати було нічим, тому американці війни не хотіли, але й не боялись. Хрущову треба було щоб боялись. Тоді стануть сговорчивіші.
Царь-бомба була саме для цього — нажахати американців. Сьогоднішні проекти Путіна «літаючий чорнобиль», «атомне цунамі» тощо теж потрібні лише і саме для того ж. Нажахати. Бо для знищення світу МБР і так вже достатньо. Просто вони вже не новинка.
Операція Анадирь (Куба) підбиралась до тремтячих американських душ з іншого боку. Розмістивши ракети поблизу Америки, совєцький лідер однозначно давав зрозуміти: дістану. Жахну. Рука не дрогне. В ядерний попіл. От вам так треба той Берлін, га?
Радянським дипломатам на осінню сесію ООН було поставлена задача обгрунтування «демілітарізації» Берліна. Розробка поступового плану, не зразу виводити війська, а частинами, щоб американцям було легше погодитись.
Все обламалось коли американська розвідка засекла ракети на етапі розгортання. І Кеннеді, якому Хрущов до того розповідав що «іх там нєт», і який обіцяв американцям що континент буде в безпеці, опинився перед внутрішньо-політичною потребою діяти рішуче.
Тобто усунути ракети з Куби.
Тобто вибомбити пускові. І висадити на Кубу великий десант який довершить діло. День Д, сто тисяч солдат, окупаційна адміністрація, все всерйоз. І то швидко, поки ще не всі ракети підготували до запуску.
Поки йшла підготовка до вторгнення, Кубу ізолювали. Стратегічну авіацію підняли в повітря кружляти навколо СССР, раптом доведеться бомбити і саму Імперію Зла теж. Фільм дає інтерв’ю з одним з морських піхотинців, що на сусідньому острові тренувались до висадки.
Хрущов це все бачив, і розумів що програв. Що зараз Кубу будуть бити, лишилось кілька днів. В рай Хрущов не хотів, і строго-настрого наказав не провокувати, не стріляти, не топити, не збивати. А коли якийсь зенітчик таки збив літак-шпигун U-2 над Кубою, то, за виразом якогось радянського генерала «обісрався». І рішуче здав назад, сигналізуючи що згоден вивезти ракети з Куби. Під саму лише обіцянку Кубу не захоплювати.
Віддамо Нікітє Сєргєєвичу належне — він грав до кінця. Невдовзі він послав ще один сигнал, піднявши свої вимоги по збереженню лиця трохи вище: додав виведення ракет з Турції.
Кенеді погодився, хоча міг того й не робити. Ну а про Берлін Хрущов більше й не заікався.
Головний урок цієї епічної історії: не дипломатія, не поступки вразумляють Кремль. Ні! Лише сила і рішучість битись. От тоді-то він стає дуже поміркований, зговорчивий, і шукає дипломатичний вихід.
А як це розповідає фільм? Я мав такі надії, побачивши пана Нафталі в консультантах! Але йому розповісти про задум Хрущова не дали. Натомість почали з Турції, наче то була причина.
А далі повторили на різні лади, як світ був близький від катастрофи, які обидві сторони необачні, яка атомна зброя страшна, дуже страшна, ніколи знову.
Також розповіли про те що ЦРУ безвідповідально ставиться до життів агентів, на прикладі невдалого закидання українських парашутистів на Західну Україну. І про те як ЦРУ служила інструментом капіталістів в Гватемалі та Ірані (який, до речі, Сталін намагався захопити в 1946-му, але про це теж мовчок).
Ітогі підводить Джек Метлок. Колись толковий посол в СССР, нині проросійська проститутка. «Росія звійсно творить злочини, але не все таке чорно-біле, США не є зразком доброї поведінки, ми теж порушували міжнародні норми». «США мають бути лідером, але не повинні бути світовим поліцейським» вторить інший експерт. Кадри ударів по Іраку. Кадри вбитих в’єтнамців. Атомні вибухи. Меморіал Хіросімі в Японії.
Яка вишукана і підла пропаганда! Розрахована не на колхозників, ні! Росія — то країна-мразь, відверто показують автори. Ми розкажемо докладно, без утайки. Гидота, тиранія, геноцид, корупція, все як є. Одне лиш хочемо донести і вкласти тобі в голову, любий американцю: краще не зв’язуватись.
Сенатора Маккарті на них нема.
