Усі ми пам’ятаємо той день (або ж рік), коли на Нетфлікс вийшов перший сезон серіалу “Бріджертон”. Екранізація так званих “жіночих романів”, де головні герої-чоловіки — як на підбір вирізані з картону фігурки, і усе крутиться навколо сексу. Погано написаного сексу. Здавалося б, що хорошого вийде з похідного продукту такого чтива? Комерційний успіх, рекордні перегляди, маса позитивних відгуків, продовження серіалу одразу на три сезони.
Серіал працює у форматі “напів-антології”: кожен новий сезон зосереджується на комусь із восьми братів чи сестер родини Бріджертонів. Першою була Дафна, четверта дитина. Далі Ентоні, первінець, потім Колін, третя дитина, та Бенедикт у четвертому сезоні. На момент написання цього довгочиту, оголошена акторка на любовний інтерес для Бенедикта у четвертому сезоні, який знаходиться на стадії девелопменту. Власне це і спонукало мене до цієї злої тиради, та про це пізніше.
Моя особиста думка про цей серіал — мені нравиця. Не тому що там так добре прописані головні герої, не через яскраві сюжетні лінії, навіть не через ліберальний підхід до касту та вибудовування історії. Це просто весело. Перший сезон я свідомо ігнорую та навіть не хочу згадувати через кількість камінців, через які перечепились творці на перший порах та добряче так запороли носом. Другий сезон назавжди залишиться найкращим сезоном телевізійних серіалів у моєму житті, бо це настільки добре, що його можна винести як окремий серіал, аби не прив’язувати до тайтлу “Бріджертонів”. Третій сезон можна підсумувати словом “перестарались”: усе вкрутили на максимум, і коли я кажу “все”, я маю на увазі яскравий нереалістичний макіяж, костюми, кількість головних героїв, які втиснули у вісім епізодів довжиною в годину, інструментальні кавери на поп-пісні, еротичні сцени та непропрацьовані сюжетні гілки та арки вже згаданих персонажів.
Саме тут, на третьому сезоні, і починається наша історія. Разом з персонажем Бенедикта Бріджертона.
Якщо ви колись дивились цей серіал, скажіть чесно, скільки часу вам знадобилось, аби в голові майнула думка: “Бенедикт якийсь трошки… гей, нє?” У мене ця думка промайнула у першому ж сезоні, у міні-сюжеті про його знайомство з художником-геєм. Бенедикт цікавиться мистецтвом та хоче малювати, тож він знайомиться з декількома художниками. Одного з них він застає в обіймах чоловіка, і у них відбувається конфлікт: кохання не підкоряється правилам, але як же можна бути одруженим з жінкою, але ж ми у щасливих дружніх стосунках, тобі не зрозуміти. Наразі важко сказати, чи це була “затравка”, чи спроба у репрезентацію, яка потім вийшла боком, але у другому сезоні Бенедикт знову цікавиться жінками, як і у першому. Лише у третьому сезоні з’являється чоловічий персонаж, який пробуджує у нього гейські почуття, тож вони та їх коханка мають секс утрьох, після чого він говорить про дослідження себе, свободу та зміни.
Важко розбирати цю окрему сюжетну арку без згадки про решту. Спойлер: вони усі не найкращої якості. Це серіал у жанрі романтики, екранізація любовних романів, тож закони жанру диктують робити його так, аби в центрі уваги перебувала пара закоханих. У третьому сезоні “Бріджертонів” у нас, окрім головної любовної гілки, є ще як мінімум сім другорядних сюжетів, які займають половину екранного часу (і це з урахуванням того, що головні герої першого сезону взагалі не присутні у третьому). Як можна говорити про якість та самоусвідомлення усіх цих історій, якщо часу критично мало, а розповісти треба про усіх? Саме тут серіал ламається та тримається на хімії між акторами, красивими костюмами та танцями.
Тож звідки я знаю, що ця сюжетна лінія - це саме фансервіс? Початкове визначення фансервісу пішло із жанру аніме та манги, і полягає у задоволенні читачів/глядачів за допомогою часто еротичних зображень, які не несуть сюжетного змісту. На сьогодні фансервісом називають усе. що задовольняє споживача та створює ілюзію “закритого клубу” чи поглибленного знання: довгоочікуване камео у фільмах Марвел, чи глибокий лор у останньому альбомі Тейлор Свіфт.
І ви маєте право запитати: чого ж ти доколупалась до якогось любовного серіалу на Нетфліксі, а не до Марвел з Тейлор Свіфт? А я вам відповім: це для мене щось особисте.
Я — квір-жінка. У мене особлива любов до квір-сюжетів просто тому, що я можу побачити у них себе, побачити таких самих людей, як і я (а ще тому, що гетеросексуальні стосунки в медіа та належні їм тропи вже стільки разів перетравлені, що сам факт квірності робить історію свіжою та новою, але це зовсім інша тема для довгочиту). Умовно, я та людина, на яку націлений фансервіс у цьому серіалі. Я не скажу, що мене вибісив сам факт приналежності персонажа Бенедикта до квір-спільноти, а те, що з цим робитимуть у майбутньому.
На хвилинку перемістимось на інший кінець спектру: Франческа Бріджертон та її квірність. У третьому сезоні Франческа закохалась та вийшла заміж за чоловіка, щоб потім забути як дихати перед його кузиною. У книзі Франческа одружувалась двічі, і саме її другий чоловік є основним любовним інтересом. У серіалі показують її першого чоловіка та їх ніжну, майже дитячу любов. Що тут зробили: взяли любовний інтерес Франчески з книжки, кинули карту UNO Reverse та змінили стать любовного інтересу з чоловічого на жіночу. Це неочікувано, і саме тому ефективно. З цього може виплисти змістовна сюжетна арка про кохання та горе, приховані стосунки, квірність у гомофобному суспільстві та жіночу автономію у часи повної залежності від чоловіків.
Що ж з Бенедиктом? Є два сезони любовних перепетій з жінками, та десятихвилинний секс утрьох у третьому, який окрім усвідомлення Бенедиктом власної сексуальності на сюжет ніяк не впливає. Якщо вирізати усю цю арку з серіалу, нічого не зміниться.
Тут знову відчуваю потребу пояснити: я не біфобка. Бісексуальні люди існують, мають право на життя та стосунки з ким завгодно без претензій на кшталт: “Як він може бути бісексуалом, якщо ніколи не зустрічався з жінкою?” Тут я говорю про вплив квірності на сюжет, бо у медіа працює правило “усе має значення”. Кожна сцена, кожне слово, кожен порух актора має нести певний зміст, який рухає історію далі. Якщо конкретна сцена чи персонаж на сюжет ніяк не впливають — це означає, що десь щось пішло не так. Я не вважаю це величезним гріхом, бо фансервіс на сьогодні вже став частиною популярної культури, і його пихають усюди, куди він влазить, але і робити це треба з розумом, бо, нагадую, у насиченому персонажами та сюжетними лініями серіалі на вісім епізодів у нас є арка, яка не має ніякого впливу на історію та ніяк не змінює її. Просто повішати на персонажа ярлик, струсити руки та сказати “готово” — недостатньо.
“Але Ліса, четвертий сезон ще не вийшов, як ти знаєш, що воно не має значення?” Якщо вони не планують робити з Бенедиктом те саме, що вони зробили з художником у першому сезоні, я не бачу у цьому сенсу. Вище у довгочиті я згадувала, що любовний інтерес гратиме жінка, і я з цим погоджуюсь з точки зору адаптації та сюжету. У книжці персонажка Софі тісно прив’язана до того факту, що вона жінка — не може втекти з аб’юзивної бідної родини, змушена працювати та сподіватись на краще без тих можливостей та привілеїв, якими користуються леді. Це така собі історія про Попелюшку, де Бенедикт буквально рятує її від обставин тим, що закохується у неї. Тож як це все адаптувати без втрати початкової конотації та кістяка персонажа? Як не крути, якщо ти чоловік з робочого класу, у тебе є можливість вибитись в люди, бо ти чоловік. Якщо ж ти жінка з робочого класу, єдиний спосіб вибитись в люди — вийти заміж за ту саму “людину” та стати нею за асоціацією. Зміна статі для любовного інтересу Франчески має шанс спрацювати, бо у 19 сторіччі набагато легше зробити з чоловіка жінку, ніж жінку з чоловіка: так само, як спускатися зі сходів легше, ніж ними підійматися.
Це все підводить нас до запитання глибокої екзистенційної значущості: от нахіба? Я не провидиця, не ворожка і не чарівниця — передбачити майбутнє не можу. Але ми маємо те, чим на сьогодні є серіал “Бріджертон”: можуть, якщо хочуть; хочуть, і можуть, але заносить на поворотах. Третій сезон за якістю кращий ніж перший, за змістом такий самий, бо не має сміливості підіймати серйозні теми та замість цього обирає легкий та безтурботний тон у конфлікті без будь-яких ставок. У другому сезоні ми мали справу з глибоко травмованими людьми, старшим сином та старшою донькою, які ставлять потреби сім’ї понад свої власні, які обирають бути хорошою донькою та сином замість того, щоб бути щасливими, і саме це утворює конфлікт. Історія про обов’язок, втрату близької людини, потребу задовольнити, виправдати своє існування, про пригнічені почуття і емоції та як це потім вилазить їм боком. Воно торкає, воно близьке та не боїться кидатись в крайнощі, аби оголити персонажів та розкрити їх з нового боку. Це те, чого так бракує решті серіалу. Я більш ніж підтримую розвагу заради розваги, але коли ви самі собі задираєте планку та не в змозі до неї дострибнути, ви утворюєте проблему.
Тож, зважаючи на усе написане вище, я глибоко сумніваюсь, що “Бріджертони” зроблять щось важливе із сексуальністю Бенедикта. Уся його арка персонажа виглядає обірваною та хаотичною, ніби творці самі не розуміють, хто він такий. Якщо ж вони зберуться та врешті напишуть хорошу змістовну історію для нього — я знову прийду сюди та напишу довгочит про те, яка я недалекоглядна ідіотка, що зустрічає все в багнети та не дає других шансів. Залишається тільки чекати та сподіватися на краще.
