Наталія Бутенко
м. Полтава
Чарівний олівець
Присвячено моєму другу і вчителю –художнику, члену національної спілки художників Віктору Олександровичу Трохімець-Мілютіну
Надруковано у Альманасі Видавництво «Лілія»
Блукав якось світом простий олівець, він взагалі не розумів, що робити і куди йти.
– Навіщо я такий недоладний, –думав він, – навколо так багато кольору, а я лише сірий. От як би я був червоний, я б так багато міг намалювати. Я б намалював квіти, ягоди, або зелений, я б малював траву, листя! – міркував олівець піднявши на мить погляд на небо. Або! Або! Блакитним! Я б малював море, річку чи небо! А я просто сірий… і олівець знову опустив голову і блукав по вулицях,намагаючись знайти своє місце у цьому великому світі, щоб реалізувати себе.
Раптом хлопчак підняв олівець,намагаючись дістати монетку з-під машини, що стояла на узбіччі, у хлопчака покотилося туди 10 гривень, та олівець був за короткий і хлопчик невдоволено викинув його. Повз пробігав песик і подумав, що то кісточка, обнюхав його підкинув, подряпав і пішов далі.
– Боляче, – подумав олівець… знову так боляче… не вже це і є моє життя?
Олівець часто плакав від болю. Так поневірявся олівець дуже довго, інші олівці, пензлі і фарби сміялися з його кольору, одягу, з його простоти. За час його поневірянь його одяг зовсім потерся, що навіть не видно було надпису його мʼякості.
Та він і сам вже не розумів, хто він? Навіщо? Куди йде? Одного дня по вулиці, де брів олівець, йшов старий художник. Він був втомлений від життя, його зір був вже не такий,як раніше, а рука інколи тремтіла. Як раптом він побачив олівець, художник був стареньким і не мав достатньо грошей на придбання олівців, фарб для малювання, тому він дуже зрадів знахідці. Він підхопив простого олівця як скарб, і поспішно, радіючи, пішов додому. Художник йшов і мріяв, як вони з олівцем працюватимуть! Що коли і де намалюють. Здається, від віку художника не лишилося і сліду – він знову, як раніше, як у молодості горів, горів малюванням, горів своїм призначенням – художника. Прийшовши у майстерню, художник роздивився олівця.
– Бідненький, тебе так пошарпало життя… і очі художника налилися блиском сльози, він пригадав і свої образи долі, і нереалізовані мрії, і біль втрати. Але, змахнувши сльозу із зморшкуватої щоки, він, зібравши себе, акуратно загострив олівця і сказав:
– Ану, друже, подивимося, що ти можеш.
І художник почав танцювати олівцем на папері. З кожним рухом він вигукував:
– О-о, який ти молодець. А це хмари, а це квіти, а це ліси і поля.
– Художник любив малювати графіку простим олівцем, тому цей олівець здався йому чарівним. У тебе неймовірна мʼякість і витримка, – продовжував художник, – я ще не бачив такого чарівного олівця. Олівець був дуже здивований і щасливий, нарешті після усіх його поневірянь, болю і зневаги на схилі літ він раптом був знайдений тим,для кого мав неймовірну цінність. Олівець раптом побачив свої можливості і свою реалізацію.
– От як важливо потрапити в умілу руку, – думав він.
– От як важливо знайти саме той олівець, щоб на схилі літ віднайти себе знову як художника, – подумав старий художник.
Олівець і художник багато малювали, і, здавалося, останні роботи художника набагато краще, аніж раніше. Час танцювання на папері добіг до кінця… і олівець, і художник закінчили свій творчий шлях… художник ніжно подивився на олівця і сказав
– Дякую тобі, друже! Ти подарував старому художнику радість і чарівність малювання. – художник обережно поклав старенького і змальованого олівця на поличку.
Олівець відпочивав, втомлений від неймовірної роботи, щасливий, старенький і радісний…заплющуючи очі він знову і знову бачив неймовірні картини художника, його теплу і добру руку.
Старенький і знесилений, художник інколи брав його до рук, замружував очі і пригадував найкращі часи малювання з цим олівцем. Потім знову клав його з обережністю і любовʼю на обличчі, він ніжно посміхався у свою сиву бороду, дякуючи Богу за прожите довге життя.
Якось до художника в гості прийшов його приятель, він хотів підбадьорити старого художника і приніс йому у подарунок коробку нових олівців, фарб і пензлів. Художник із вдячність прийняв дарунок і почав розглядати, що у коробці. Приятель побачив на поличці старого змальованого олівця серед скарбів художника –фотографій родини, нагород і подяк.
– Навіщо ти зберігаєш цей оцупок? – вигукнув приятель! – Утебе ж багато гарних олівців?
Художник забрав ніжно олівця із рук друга – оцупок… – протягнув сумно художник.
І раптом очі художника широко розплющилися, його ніби небесний подих наповнилися такою ніжністю і любовʼю… І він відповів:
– Це не старий олівець. Це не оцупок! – Це мій чарівний олівець! Господь подарував мені його, коли я зовсім зневірився, захворів і думав, що мій час закінчився, але знайшовши його на вулиці, брудного і втомленого від життя, я раптом відчув, що це не кінець, а початок. З цим чарівним олівцем я намалював найкращі мої роботи, з ним був найкращий мій час. Час заходу мого життя. Тому я бережу його як найдорожчий скарб і хочу зберегти його на згадку.
– Ого! Я чарівний, – раптом вигукнув про себе олівець… він був втомлений і щасливий.
Всьому колись буде завершення, але так важливо, щоб ми могли знайти своє призначення і реалізувати свій потенціал. Незабаром художник, сповнений життям, у віці 85 років пішов з життя… його життя і творчість дивує усіх і зараз, а у музеї, присвяченому заслуженому художнику, поряд із роботами художника, лежав старийолівець. І надпис «Це чарівний олівець останнього часу відомого художника»…
Це дитяча книга, про цінність кожного у чому світі. що у кожного є своє призначення.
