Чехословаччина як держава постала 28 жвотня 1918 року внаслідок озпаду Австро-Угорської імперії наприкінці Першої світової війни. Це стало результатом тривалого національно-визвольного руху чехів і словаків, а також активної дипломатичної роботи за кордоном. Процес створення спільної держави координувався лідерами національного руху, які перебували в еміграції: Був створений у Парижі в 1916 році Чехословацький національний комітет політиками Томашем Гаррігом Масариком, Едвардом Бенешем та словацьким діячем Міланом Растіславом Штефаником. Його визнали уряди країн Антанти як легітимного представника майбутньої держави. 30 травня 1918 року була підписана Пітсбурська угода в США між чеськими та словацькими емігрантськими організаціями. Документ схвалював об'єднання Чехії та Словаччини в єдину республіку, де Словаччина мала отримати власну адміністрацію та автономію.
28 жовтня 1918 року Національний комітет у Празі скористався капітуляцією Австро-Угорщини перед Антантою й офіційно оголосив про створення суверенної Чехословацької Республіки. На вулиці міста вийшли тисячі людей, військові та цивільні органи влади без кровопролиття перейшли під контроль нової держави. Через два дні, 30 жовтня 1918 року, Словацька Національна рада ухвалила Мартинську декларацію. Цей документ офіційно підтвердив відокремлення Словаччини від Угорщини та її входження до складу нової спільної держави. Головним ідеологом об'єднання був Томаш Масарик став першим президентом республіки. Тимчасова конституція передала владу Національним зборам, які почали розбудовувати демократичні інститути. До нової держави увійшли Чехія (Богемія), Моравія, Чеська Сілезія, Словаччина та Підкарпатська Русь (сучасне Закарпаття України)
В період з 1918-1938 років Чехословацька республіка була багатонаціональною державою, і попри те що Чехословаччина була фактично єдиною демократичною державною в регіоні протягом 20-30 років XX століття це було і її слабкістю. Національний склад Чехословаччини виглядав так: крім чехів і словаків в країні жило 23% німців, 5.6% угорців, 3.85% українців, та 0,6% поляків. Українці в Закарпатті приєдналися до ЧСР у результаті домовлення між представниками закарпатської еміграції в США Т. Масариком та рішенням Руської Центральної Ради в Ужгороді 9 травная 1919 року це було санкціоновано Сен-Жерменським договором 10 вересня 1919 року, який гарантував Підкарпатській Русі статус автономного краю в рамках ЧСР. Прага хронічно мала проблеми зі своїми меншинами, головним чином, із німцями й угорцями, у справі яких велася ревізіоністська політика з боку Німеччини й Угорщини.
Попри те, що Чехословаччина була демократичною державою, це не виключало серйозні внутрішні проблеми, основним внутршіним ворогом молодої республіки були комуністи та інші ліваки, які часто влаштовували різні страйки і спроби бунтів, а ще постійне шпигунство з боку СРСР. Радянський союз фінансував місцеву комуністичну і мав дуже великий вплив на неї. Зараз розберемо кілька основних подій та сутичок в Чехословаччині протягом 20-30 років XX століття.
Вже фактично на старті свого існування Чехословаччина зіткнулась з серйозними проблемаи у червні-липні 1919 року, на її території існувала Словацька Радянська Республіка, створена іноземними комуністичними окупантами і злочинцями. Надихнувшись злочинними більшовицькими переворотами в Росії і Угорщині місцеві ліві радикали у Словаччині, за підтримки Червоної Угорської армії Бели Куна, вторглись у червні 1919 року, на територію Чехословаччини і проголосили в Пряшеві Радянську Республіку. Армія Чехословаччини тоді, ще тільки формувалась і не змогла вчасно відреагувати на загрозу. Натомість фактично через кілька тижнів обороних боїв війська Чехословаччини розгорнули масштабну контрнаступальну військову операцію для відновлення територіальної цілісності країни. Данна операція супроводжувалась артилерійськими обстрілами та повноцінними боями із застосуванням мінометів, артилерії та кулеметів. Спочатку конфлікту у перші тижні Угорській Радянській армії та місцевим словацьким комуністам, які активно до неї приєднались завдяки перевазі в озброєнні змогли прорвати і розбити кілька батальйонів військ Чехословаччини і дійти майже до Братислави. Уряд Чехословаччини пішов на радикальні кроки для порятунку держави. Прага усунула неефективну італійську військову місію, яка на думку керманичів Чехословачиини були недостатньо фаховими. Оборону очолили досвідчені французькі генерали та офіцери, що пройшли Першу світову війну. Ключову роль відіграв легендарний полковник (згодом генерал) Йозеф Шнейдарек ветеран Французького Іноземного легіону, якого призначили командувачем 2-ї піхотної дивізії. Він за тиждень навів залізну дисципліну, перегрупував розбиті батальйони й підтягнув резерви. До армії масово вступали ветерани Чехословацьких легіонів, які повернулися з Європи та Росії.
Найважливіша битва відбулася за стратегічний залізничний вузол Зволен, ця битва отримала назву Контрнаступ під Зволеном червень 1919 року. Шнейдарек відмовився від пасивної оборони. Застосовуючи французьку тактику мобільних ударів, він здійснив обхідний маневр через гори. 10-13 червня чехословацькі війська вщент розбили переважаючі сили угорських комуністів під Зволеном. Це зруйнувало плани червоних наступати далі на Західну Словаччину. Ініціатива повністю перейшла до армії ЧСР, яка почала тіснити ворога по всьому фронту. Проти Угорської Радянської Республіки другий фронт відкрили війська Румунії, що дозволило військам Чехословаччини продовжити наступ розбити на своїй території вщент війська Угорської Радянської республіки і місцевих комуністів так званих ополченців, які складались з словаків, які захищали Словацьку Радянську Республіку. Сього липня 1919 року відбулась ліквідація Словацької Радянської Республіки, та остаточне зачищення Чехословаччини від комуністичних елементів. Внаслідок такої інтенсивної війської сутички були серйозні втрати сторін.
Війська Чехословаччини втратили 1003 вояків загиблими. Угорські комуністичні окупанти втратили загиблими близько 3000 убитими та близько 10 000 комуністів потрапили в полон. Місцеві словцькі комуністи члени ополчення та комуністичні урядовці втратили близько 300 осіб загиблими, це ті хто був ліквідований на полі бою, та внаслідок смертних вироків, за законами військового стану адже варто сказати, що влада Чехословаччини судила комуністичних заколотників, за їх злочини і їх діяльність за стеттею державна зрада і виносила смерті вироки. так як влада Чехословаччини була демократична вона дотримувалась судових процесів. Розслідування, проведені чехословацькою контррозвідкою та жандармерією у Пряшеві, Кошицях, Зволені та інших містах, виявили численні факти злочинів місцевих комуністичних комісарів:
За свій короткий 21 день існування режим СРР встиг створити власну «Надзвичайну комісію» (аналог радянської ЧК). Комуністи розстрілювали місцевих залізничників, які відмовлялися пускати угорські військові ешелони, католицьких священників, які закликали не підкорятися більшовикам, а також поштових службовців і державних урядовців ЧСР. Усіх, хто брав участь у цих розстрілах або віддавав накази, чехословацькі трибунали засуджували до страти. Особливо суворо карали колишніх солдатів австро-угорської армії русинського, словацького чи чеського походження, які присягнули на вірність ЧСР, але під час наступу червоних перейшли на бік ворога. Їх судили за законами військового часу як дезертирів і розстрілювали перед строєм. Радянський уряд СРР видав декрети про націоналізацію заводів, банків та конфіскацію землі у селян. Місцеві комуністичні загони часто перетворювали це на банальний грабунок, супроводжуваний убивствами господарів. Військово-польові суди ЧСР карали мародерів на місці.
Друга велика сутичка відбулась в Чехословаччині у грудні 1920 року. Сутичка отримала назву бій за "Народний дім". Конфлікт виник через розкол у Соціал-Демократичній партії. Марксистьке крило ( майбутні творці Комуністичної партії КПЧ) силою захопило штаб-квартиру партії у Празі. Після того, як 9 грудня поліція вибила їх звідти, ліві оголосили загальний страйк. У регіонах Мост, Кладно та Годонін робітники створювали революційні комітети, роззброювали жандармів та намагалися захопити пошту й вокзали. Уряд оголосив надзвичайний стан і кинув на придушення армію, так як цей виступ був розцінений, як спроба комуністичних радикалів злочинців захопити владу. У місті Мост 14 грудня 1920 року сталась масштабна стрілянина, коли війська відкрили вогонь по натовпу протестувальників. Лише під час розгону мітингу в Мості загинуло 8 лівих робітників в цьому місці сутички з полісменами, були найбільш відчайдушні з боку комуністів та інших лівих радикалів. Загалом по всій ЧСР було вбито 14 комуністичних протестувальників, з боку силовиків було поранено десятки полісменів, але смертей серед поліції не було, зокрема тому що ліві радикали використовували переважно холодну зброю.
Березень 1921 рік відбувся комуністичний бунт в місті Кромпахи Словаччина. Кромпахи на той час були потужним індустріальним центром із великим металургійним заводом. Після Першої світової війни підприємство опинилося в глибокій економічній кризі, адміністрація почала скорочувати робочі місця та знижувати зарплати. Ситуацію загострило рішення керівництва заводу зменшити продовольчі пайки для робітників та їхніх родин (у міжвоєнній ЧСР частина зарплати часто видавалася продуктами харчування). Ліві активісти та комуністичні агітатори, які мали величезний вплив на заводі, використали це як привід для радикального протесту. Уранці 4 березня обурені робітники оголосили страйк і зібралися біля будівлі головного управління заводу. Головною вимогою було повернення колишніх норм постачання продуктів (особливо борошна та жирів). Натовп робітників (серед яких було багато радикалізованих жінок) увірвався до кабінету директора заводу та представників ради директорів. Почалися агресивні залякування урядовців. Для захисту керівництва заводу було викликано невеликий підрозділ чехословацької жандармерії (близько 12-15 силовиків). Робітники заблокували будівлю, не випускаючи ні директорів, ні жандармів, і виставили ультиматум. Ситуація вийшла з-під контролю, коли натовп спробував лінчувати головного інспектора заводу. Жандарми вишикувалися в лінію, щоб стримати людей. У них полетіло каміння, залізна арматура та інструменти. Кілька жандармів отримали серйозні поранення голови, а натовп спробував відібрати у них гвинтівки. Опинившись у меншості під загрозою фізичної розправи, командир жандармського патруля віддав наказ відкрити вогонь на ураження. По натовпу було здійснено кілька залпів. Внаслідок сутички було вбито 4 лівих робітників, ще 14 ліваків отримали поранення. Серед жандармів убитих не було, але майже всі вони до приходу підкріплення отримали поранення різних ступенів. Понад 60 активних учасників бунту та комуністичних організаторів було заарештовано. Згодом відбувся гучний судовий процес, де лідерів засудили до тривалих термінів ув'язнення за організацію заворушень та вбивство інспектора Маєра. Через ці події та загальну кризу власники вирішили повністю закрити металургійний завод у Кромпахах у 1923 році, що прирекло регіон на безробіття. Комуністична партія Чехословаччини (яка остаточно оформилася в єдину структуру якраз у травні 1921 року) оголосила загиблих у Кромпахах «першими мучениками чехословацького пролетаріату» та щороку влаштовувала на їхню честь пропагандистські мітинги. За часів радянського блоку в місті було встановлено масштабний монумент на згадку про це повстання. ( Зараз правда в Чехії і Словаччині в більшості своїй їх вважають комуністичними заколотниками, адже в Чехії і Словаччині після падіння комунізму в 1989 року триває процес декомунізації).
Вересень 1922 рік відбувся збройний інцидент у у словацькому містечку Радвань-над-Гроном (сьогодні це район міста Банська Бистриця), який відбувся 17 вересня 1922 року став одним із перших випадків, коли чехословацька влада зіткнулася з організованим таємним бойовим крилом комуністів. е була не випадкова стихійна бійка на мітингу, а спланована озброєна сутичка, в якій бойовики Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) застосували вогнепальну зброю проти правоохоронців.
У вересні 1922 року в Радвані проходив традиційний щорічний ярмарок, куди з'їхалися тисячі людей з усієї Центральної Словаччини. Комуністи вирішили використати це масове скупчення людей для політичної дестабілізації. Напередодні з Будапешта та Праги через підпільні радянські канали місцевий осередок КПЧ отримав інструкції провести радикальну антиурядову акцію. Більше того, комуністи заздалегідь сформували так звану "червону варту" учасники якої таємно пронесли на ярмарок револьвери, кастети та ножі. Група комуністичних агітаторів без дозволу влади влаштувала посеред ярмаркової площі мітинг. Вони почали закликати селян і робітників до повалення «буржуазного уряду Праги» та створення радянської влади за зразком СРСР. Це фактично була стаття це зрада Батьківщини. На місце прибув невеликий патруль чехословацької жандармерії (4 особи), щоб припинити незаконне зібрання та заарештувати ораторів. Коли жандарми спробували підійти до лідерів мітингу, комуністичні бойовики з «червоної варти» оточили їх і заблокували рух. Натовп, підбурюваний комуністами, почав закидати силовиків камінням і пляшками. Раптом із перших рядів комуністичних бойовиків пролунали постріли з пістолетів у бік жандармів. Командир патруля та один із жандармів отримали поранення. Опинившись під загрозою смерті, поранені жандарми вихопили гвинтівки й відкрили вогонь на ураження безпосередньо по озброєних бойовиках. Почувши постріли, натовп звичайних відвідувачів ярмарку в паніці почав тікати. На площу негайно прибуло підкріплення державної поліції з Банської Бистриці, яке за лічені хвилини жорстко зачистило територію та розсіяло лівих радикалів. На місці від вогнепальних поранень загинуло двоє радикальних комуністичних бойовика членів КПЧ. Ще один з них помер в лікарні від ран наступого дня. Загалом втрати комуністів складали в сутиці 3 загиблих, більше десяти з них отримали поранення. Поранення (зокрема вогнепальні та колоті) отримали 3 жандарми, двоє з яких перебували у важкому стані, але вижили завдяки вчасній медичній допомозі.
Для уряду в Празі інцидент у Радвані-над-Гроном став серйозним сигналом тривоги, оскільки ліві вперше відкрито пішли на чехословацьких силовиків із вогнепальною зброєю в руках. Протягом наступного тижня контррозвідка та жандармерія провели серію нічних облав у Бансько-Бистрицькому окрузі. Було заарештовано понад 40 комуністичних активістів, закрито дві підпільні друкарні ЧСР, а у лівих радикалів вилучили приховану зброю, надіслану з-за кордону. Ця подія значно прискорила розробку і прийняття Закону про захист республіки 1923 року, який наділив силові структури надзвичайними повноваженнями для боротьби проти комуністичного підпілля та радянської агентури.
У жовтні 1923 року відбулась бійка на пагорбі Вітков у Празі, яка стала одним із найвідоміших вуличних зіткнень між політичними радикалами у міжвоєнній Чехословаччині. Праві консерватори та комуністи зійшлись в серйозній сутичці. 28 жовтня Чехословаччина святкувала п'яту річницю проголошення незалежності республіки. Для чеських патріотів, правих сил та членів впливового спортивно-патріотичного руху «Сокіл» (Sokol) це був день тріумфу національної ідеї. Вони запланували масові святкові заходи, марші та покладання квітів до національних меморіалів. Ліві радикали вважали чехословацьку державу «буржуазним непорозумінням» і за вказівкою Комінтерну намагалися зірвати святкування. Вони збиралися провести альтернативні «антикапіталістичні» мітинги під радянськими гаслами. Місцем зіткнення став стратегічний пагорб Вітков у Празі (район Жижков). Це місце мало сакральне значення для чеської історії (там у XV столітті гусити на чолі з Яном Жижкою розбили хрестоносців), тому обидві сторони прагнули встановити над ним символічний контроль. Зранку 28 жовтня на пагорбі Вітков почали збиратися колони правих консерваторів, ветеранів Чехословацьких легіонів та молоді з організації «Сокіл». Майже одночасно з робітничого та традиційно «червоного» району Жижков на пагорб висунулися загони комуністичної молоді та озброєні кастетами робітничі дружини КПЧ. Комуністи спробували заблокувати патріотичну процесію правих сил. Ліві агітатори почали вигукувати образи, називати легіонерів «імперіалістичними посіпаками» та розгорнули червоні прапори. У відповідь націоналісти спробували вирвати ці прапори з рук комуністів. Словесна перепалка миттєво переросла у масову кулачну бійку. У хід пішли дерев'яні древки від прапорів і транспарантів. Проте ліві радикали підготувалися заздалегідь: їхні штурмові групи витягли заготовлені кастети, важкі ремені з металевими пряжками та ножі. Бійка охопила майже весь схил пагорба Вітков. Кілька сотень людей з обох боків зійшлися у жорстокому рукопашному бою. Праві консерватори, попри те, що були застигнуті зненацька, виставили щільні ряди міцних спортсменів із «Сокола» і почали тіснити лівих. Почалося закидання супротивників камінням і шматками цегли з будівельних майданчиків неподалік. Державний уряд у Празі, побоюючись, що заворушення перекинуться на центр міста, кинув на Вітков великі підрозділи державної кінної поліції та піші загони безпеки. Кінна поліція з оголеними шаблями (плазом) та кийками буквально врізалася в натовп, розсікаючи бійців. Комуністи намагалися відбиватися від кінноти камінням, але за 20 хвилин поліція повністю зачистила пагорб. Безпосередньо під час бійки загиблих не було поранення отримали понад 80 осіб з обох сторін. Десятки комуністів та правих «соколів» отримали важкі черепно-мозкові травми, колото-різані рани та переломи кінцівок. Багатьох госпіталізували у критичному стані., що є рідкістю для сутичок такого масштабу. Обидві сторони використовували переважно холодну та ударно-дробильну зброю, а вогнепальна зброя (пістолети) цього разу масово не застосовувалася. Поліція Празі діяла рішуче проти заколотників. Було заарештовано понад 50 активних комуністичних бойовиків. Оскільки інцидент відбувся у день національного свята, суди винесли затриманим лівим радикалам суворі вироки за статтею «порушення громадського спокою та напад на державні й патріотичні інституції". Цей інцидент наочно показав Празі, що радикалізація суспільства досягла межі, і примусив уряд у наступні роки набагато суворіше контролювати будь-які вуличні акції Комуністичної партії.
Липень 1925 року відбувся «Святоянський інцидент» у Празі він став одним із найгучніших релігійно-політичних конфліктів у міжвоєнній Чехословаччині. Він унікальний тим, що почався як ідеологічне протистояння між державною владою ЧСР та Ватиканом (католицькою церквою), але на вулицях Празі миттєво переріс у криваві сутички між лівими радикалами ( комуністами та анархістами) та правими консерваторами-католиками. Коріння конфлікту лежало у бажанні молодої Чехословаччини вийти з-під впливу католицької церкви, яку асоціювали зі старою правлячою династією Габсбургів. Уряд ЧСР оголосив 6 липня (день спалення реформатора Яна Гуса у 1415 році) офіційним державним святом. Президент Томаш Масарик та прем'єр-міністр Антонін Швегла вивісили над резиденцією в Празькому Граді гуситський прапор із чорним чашею. Ватикан сприйняв це як пряму образу. Папський нунцій Франческо Мармаджі на знак протесту демонстративно залишив Прагу. Це викликало шалену політичну кризу та розкололо суспільство на два табори. Конфлікт із кабінетів дипломатів миттєво перекинувся на вулиці столиці, де зійшлися радикальні крила обох таборів. Католицькі організації, праві консерватори та прихильники Чехословацької народної партії (людеки) вийшли на вулиці Праги. Вони протестували проти «осквернення релігійних почуттів» урядом і вимагали повернути папського нунція. Вони збиралися біля католицьких костелів та пам'ятника Яну Непомуцькому (Святоянського монумента).
Комуністи (КПЧ) та радикальні ліві анархісти вирішили скористатися моментом. Для них це був шанс вдарити одночасно і по «буржуазному уряду», і по ненависній їм церкві. Озброївшись камінням, палицями та кастетами, загони лівих бойовиків почали нападати на католицькі процесії. Найжорстокіші бої спалахнули в самому центрі Праги. Ліві радикали оточили групи правих католиків, які намагалися молитися та проводити свої акції. Почалося масове рукопашне побоїще. Комуністи зривали з правих консерваторів релігійну та національну символіку, били їх древками від прапорів. Католицька молодь і праві активісти почали запекло відбиватися. ійка переросла у вуличні безлади. Ліві почали трощити вітрини та будувати імпровізовані барикади з лавок. На зачистку центру Праги уряд кинув великі сили державної поліції та жандармерії. Силовики застосовували гумові кийки та кінні атаки плазом шабель. Поліції довелося брати під посилену охорону празькі костели й монастирі, які ліві радикали намагалися взяти штурмом та підпалити.
Безпосередньо під час вуличних боїв загиблих не було, але десятки людей опинилися на межі життя та смерті через важкі травми. Поранення та каліцтва отримали понад 60 осіб. Серед них були як ліві комуністичні бойові дружинники, так і праві католицькі активісти, а також близько десятка поліцейських, які розганяли натовп. Поліція затримала близько 40 лівих радикалів та кілька найактивніших бійців із правого табору. «Святоянський інцидент» призвів до довготривалого дипломатичного розриву між Чехословаччиною та Ватиканом (відносини були нормалізовані лише у 1927–1928 роках через угоду Modus Vivendi). Внутрішньополітично уряд Швегли зрозумів, що релігійне питання є надвибухонебезпечним, і в майбутньому намагався балансувати, щоб не провокувати нові спалахи насильства між лівими безбожниками та правими вірянами.
Травень 1930 року відбулась сутичка в Радгощі. Події у селі Радгощ стали одним із перших трагічних прецедентів початку 1930-х років, коли соціально-економічна криза у Чехословаччині переросла у криваве політичне протистояння. Цей інцидент увійшов у тогочасні хроніки як "Радгощська трагедія" і став результатом спроби Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) радикалізувати сільське населення на тлі загального падіння рівня життя.
У 1930 році світова економічна криза (Велика депресія) почала сильно бити по чехословацькому аграрному сектору. Дрібні фермери та безробітні сільські робітники опинилися на межі виживання. Комуністичні агітатори активно їздили селами, закликаючи людей до саботажу, відмови сплачувати податки та до відкритого непокори «буржуазній Празі». Наприкінці травня місцевий осередок КПЧ організував у Радгощі масовий нелегальний мітинг безробітних та малоземельних селян. Влада району заздалегідь заборонила цю акцію через загрозу безладів, але сотні людей під червоними прапорами все одно зібралися на центральній площі села. Для відновлення правопорядку та розгону несанкціонованого мітингу до Радгоща прибув загін чехословацької жандармерії. Спочатку силовики намагалися діяти легальними методами — командир жандармів тричі зачитав офіційний наказ розійтися. Натовп, розігрітий промовами комуністичних лідерів, відмовився підкорятися. Комуністичні бойовики з так званих «груп самооборони» закликали селян йти на прорив. У жандармів полетіло каміння, шматки цегли та важкі дерев'яні коли. Силовиків відтіснили до стіни будівлі, кілька жандармів отримали травми голови, а натовп спробував вирвати зброю у прикордонного патруля, який прийшов на допомогу. Побачивши, що ситуація вийшла з-під контролю, а життю його підлеглих загрожує небезпека, командир жандармів віддав наказ стріляти у повітря. Це не зупинило натовп, який сприйняв це як слабкість. Наступний залп жандарми здійснили вже безпосередньо по перших рядах нападаючих. На місці від вогнепального поранення в груди загинув 1 комуністичний активіст, ще троє були важко поранені. Одразу після розстрілу до села Радгощ прибули додаткові сили державної поліції з Пардубиць. Село фактично було заблоковано, у ньому провели масові обшуки. Було заарештовано близько 20 осіб, які брали найактивнішу участь у нападі на правоохоронців. На судовому процесі, який відбувся пізніше, організатори мітингу отримали тюремні терміни за статтями про порушення громадського порядку та опір представникам державної влади. Керівництво КПЧ та особисто Клемент Готвальд використали Радгощську трагедію у парламенті в Празі, звинувативши уряд у «розстрілі голодних селян». Цей інцидент започаткував цілу серію аналогічних кривавих розстрілів демонстрацій на початку 1930-х років (у Духцові, Мості, Косові), оскільки чехословацька жандармерія отримала чіткий наказ жорстко придушувати будь-які спроби комуністичних силових переворотів на місцях.
Лютий 1931 року в цьому році відбувся Духцовський інцидент. Комуністичний сенатор Петр Сранський очолив марш протесту безробітних шахтарів, які вимагаои зупинити зниження зарплат. Марш заблокували жандарми біля залізничного віадука в місті Духцов. Натовп почав тиснути, закидуючи силовиків камінням. Командир жандармів віддав наказ стріляти з гвинтівок. На місці від поранень загинуло 4 комуністичних бойовиків. Жандарми зазнали легких травм від каміння.
Листопад 1931 року відбулась серйозна сутичка з комуністами в Хусті та у селі Косово на Закарпатті. Вони стали вершиною запеклого соціально-політичного протистояння в регіоні. В історіографію ці події увійшли як "Голодний похід" закарпатський лісорубів і селян, організований і спрямований Закарпатським крайовим комітетом Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ). Восени 1931 року світова економічна криза досягла свого піку на Закарпатті. Західні ринки відмовилися від купівлі деревини, через що масово закривалися лісопилки та припинялося заготовлення лісу в Карпатах. Тисячі закарпатських лісорубів та селян-бідняків залишилися без роботи та засобів для існування. Почався справжній голод. Радянський Союз через Комінтерн наказав закарпатським комуністам (очолюваним Олексою Борканюком) використати це критичне становище. Замість мирних переговорів з урядом Праги, КПЧ розгорнула пропаганду, закликаючи селян виходити на «голодні марші», захоплювати державні склади з продовольством та штурмувати окружні центри.
Конфлікт розгортався у кілька етапів, зосереджуючись у Хустському окрузі та навколо села Косово (Косівська Поляна): У селі Косово та навколишніх присілках комуністичні агітатори зібрали багатотисячний натовп безробітних лісорубів і селян. Вони сформували колони для маршу на Хуст (адміністративний центр округу), щоб виставити ультиматум чеській адміністрації: негайно видати безкоштовний хліб, скасувати борги за податки та надати державну допомогу. Для захисту маршу комуністи створили загони «робітничої самооборони», озброєні важкими сокирами для рубки лісу, залізними ломами, косами та кілками. Попереду колони розгорнули червоні прапори.Чехословацька державна адміністрація в Хусті оголосила марш незаконним і таким, що загрожує державній безпеці. Оскільки Хуст був стратегічним містом, Прага відправила на підкріплення місцевій поліції додаткові підрозділи державної жандармерії та прикордоннї варти. Силовики перекрили головні дороги та мости, що вели до Хуста з боку гірських сіл. Коли багатотисячна колона лісорубів підійшла до загороджень, жандарми через перекладачів наказали натовпу зупинитися і розійтися. Комуністичні лідери маршу закликали селян не підкорятися «буржуазній поліції» та йти на штурм загороджень. Натовп рушив уперед. У жандармів та прикордонників полетіла злива каміння. Ліві бойовики з перших рядів пішли на прорив, використовуючи лісорубські сокири та ломи. Зав'язалася запекла рукопашна сутичка на дорозі. Кілька жандармів були збиті з ніг, отримали рубані та колоті рани, а протестувальники спробували відібрати у них службові гвинтівки. Опинившись під загрозою прориву та фізичного знищення, командир зведеного загону силовиків наказав відкрити вогонь. Після попереджувальних пострілів у повітря, які натовп проігнорував, жандарми провели кілька залпів бойовими набоями безпосередньо по перших рядах нападників. Почувши гуркіт пострілів і побачивши перші жертви, натовп лісорубів кинувся тікати назад у гори. Під час розстрілу на місці загинуло 2 осіб ( активісти комуністичного підпілля з числа лісорубів, які очолювали штурм жандармської лінії).
Понад 15 осіб отримали важкі вогнепальні поранення. Багатьох поранених однопартійці таємно забрали з собою в ліси, побоюючись арештів у лікарнях Хуста. Різні поранення (черепно-мозкові травми від каміння, переломи та різані рани від сокир) отримали 6 чехословацьких жандармів та прикордонників. Як ми бачимо комуністи завжди намагались з моменту утворення ЧСР, зробити все, щоб викликати повстання і повалити уряд, і найбільше саме комуністи та інші ліві радикали закликали до крові і сутичок.
Листопад 1931 рік поки було гаряче на Закарпатті в Листопаді 1931 року відбулась серйозна сутичка в Судетах, де населення в більшості своїй було німецьким. Данна сутичка отримала назву Фривальдський розстріл. Німецькі робітники кам'яних кар'єрів у Судетах ( переважно комуністи та ліві соціал-демократи) організували "голодний марш" на місто Фривальдов ( зараз місто має назву Єсенік). Невелика група з 20 жандармів перегородила дорогу тисячному натовпу в селищі Долні Ліпова. Протестувальники прорвали перший заслон і почали бити командира жандармів палицями. Силовики відкрили вогонь на ураження. Це був дуже кривавий епізод загинуло 8 лівих робітників ( усі були етнічними німцями, серед яких було і дві жінки, ще 13 комуністів отримали вогнепальні поранення).
Січень 1932 року відбулась сутичка, яка отримала назву Інцидент у селищі Гнатнице, який відбувся 17 січня 1932 року став одним із найбільш показових зіткнень періоду Великої депресії. На відміну від великих шахтарських страйків, цей конфлікт спалахнув через спробу Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) створити нелегальну воєнізовану базу в сільській місцевості. Узимку 1931–1932 років Комуністична партія перебувала під жорстким тиском чехословацької контррозвідки через підозри у підготовці збройних заворушень. Прага активно застосовувала Закон про захист республіки, тому комуністи перенесли свої координаційні зустрічі з великих міст у провінцію. 17 січня 1932 року в Гнатниці, у будівлі місцевого робітничого союзу, підпільний окружний комітет КПЧ організував нелегальну сходку керівників бойових «пролетарських сотень» Східної Чехії. Вони планували координацію майбутніх барикадних боїв та саботажу на залізниці. Організатори не мали офіційного дозволу на проведення зборів. Державна поліція та жандармерія дізналися про сходку через своїх інформаторів і висунулися до будівлі, щоб заарештувати лідерів підпілля. Невеликий загін чехословацької державної поліції та жандармів оточив приміщення, де проходили збори. Командир поліцейського патруля зайшов усередину й оголосив акцію незаконною, вимагаючи від присутніх (близько 40–50 радикальних лівих активістів) пред'явити документи для реєстрації та затримання лідерів. Присутні комуністи категорично відмовилися підкорятися. За сигналом своїх керівників вони забарикадували виходи з будівлі зсередини лавками та столами. Коли поліція спробувала прорвати барикаду, ліві радикали пішли на штурм правоохоронців, використовуючи ніжки від розбитих стільців, важкі пивні кухлі та заздалегідь заготовлені кастети. Зав'язався жорстокий рукопашний бій у закритому просторі. Кілька поліцейських отримали важкі травми голови та були збиті з ніг. Ліві активісти спробували роззброїти оточених силовиків і відібрати у них службові револьвери. Опинившись під загрозою втрати зброї та фізичної розправи у забарикадованій кімнаті, один із чехословацьких поліцейських застосував табельну вогнепальну зброю. Було здійснено кілька пострілів упритул по лідерах нападників. Це миттєво зупинило штурм — комуністи почали відступати у глиб приміщення та вистрибувати через вікна на вулицю, де їх затримували зовнішні пости жандармерії. На місці від кульового поранення загину 1 комуністичний активіст. Це був місцевий радикальний робітник, який безпосередньо керував штурмом поліцейської лінії та намагався відібрати зброю у силовика. Щонайменше 4 особи отримали серйозні вогнепальні та колоті поранення, ще десятки лівих отримали забої та гематоми під час рукопашної бійки.
Інцидент у Гнатниці став гучним скандалом у чехословацькому парламенті. Клемент Готвальд та інші депутати-комуністи вимагали негайної відставки міністра внутрішніх справ, звинувачуючи поліцію у «вбивстві робітників за зачиненими дверима». Проте урядова комісія повністю виправдала дії поліцейського, визнавши застосування зброї законним актом самооборони під час виконання службових обов'язків. Суд над затриманими у Гнатниці учасниками сходки завершився винесенням суворих вироків: близько 15 лівих лідерів отримали тюремні терміни від 1 до 4 років за організацію збройного опору державній владі. Подія вкотре підтвердила, що з початком 1932 року протистояння між Прагою та прорадянським підпіллям перейшло у фазу безкомпромісної збройної боротьби.
Квітень 1932 року відбувся Шахтарський бунт в місті Мост (Північна Чехія). Став однією з наймасштабніших і найкривавіших соціально-політичних сутичок у міжвоєнній Чехословаччині. Ця подія була кульмінацією Великого північночеського шахтарського страйку. Північночеський буровугільний басейн був головним промисловим вузлом країни. Через Велику депресію власники шахт почали масово звільняти гірняків і знижувати зарплати на 10–15%. У березні 1932 року спалахнув загальний страйк, який охопив понад 30 тисяч гірняків. Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ) через свої підпільні профспілки («Червоні профспілки») очолила цей рух. Москва вимагала від керівництва КПЧ перетворити економічний страйк на політичне повстання проти уряду у Празі. На Закарпатті, у Словаччині та Чехії комуністи почали формувати бойові комітети.
На початку квітня ситуація в місті Мост та навколишніх шахтарських селищах стала критичною. Шахтарі забарикадували входи до копалень, щоб не допустити штрейкбрехерів (штрейкбрехери — робітники, які відмовлялися страйкувати). Шахтарі під керівництвом комуністичних бойовиків почали будувати барикади на дорогах, що вели до шахт «Ян Жижка» та «Гумбольдт» поблизу міста Мост. Вони перевертали вагонетки, зносили паркани та телефонні стовпи. Озброєнням лівих радикалів стали важкі шахтарські інструменти: залізні ломи, кайла, обушки, а також каміння й заздалегідь заготовлені кастети. Уряд ЧСР оголосив дії страйкарів загрозою національній безпеці, оскільки зупинка шахт паралізувала залізницю та заводи. До міста Мост прибули додаткові сили державної жандармерії та спеціальні поліцейські моторизовані загони з Праги. Найбільш жорстока сутичка спалахнула на підступах до однієї з шахт під містом Мост. Жандарми вишикувалися в лінію та висунули ультиматум — звільнити дорогу. Комуністичні лідери дали команду йти на таран. У силовиків полетіли сотні шматків бурого вугілля, каміння та залізні деталі вагонеток. Ліві радикали пішли на штурм правоохоронців, зав'язався рукопашний бій. Шахтарі використовували кайла та ломи. Кілька жандармів отримали важкі рубані рани та переломи, їх збили з ніг. Натовп спробував відібрати у поранених силовиків гвинтівки й кулемет. Опинившись в оточенні під загрозою лінчування, командир жандармського загону віддав наказ стріляти на ураження. Жандарми здійснили кілька щільних рушничних залпів по перших рядах нападників, що змусило шахтарів відступити. На місці від вогнепальних поранень загинули 2 комуністів (радикальні шахтарі, члени комуністичних осередків, які очолювали штурм жандармської лінії). : Понад 10 осіб отримали важкі вогнепальні поранення, десятки лівих отримали травми від поліцейських кийків під час зачистки вулиць. Важкі травми (струс мозку від каміння, рубані поранення від кайлів) отримали 5 жандармів.
Влада задіяла армію для патрулювання вулиць. У місті Мост запровадили комендантську годину, заборонили роботу лівих газет та легальних офісів КПЧ. Контррозвідка заарештувала понад 80 активістів. На судовому процесі організатори отримали тривалі терміни ув'язнення за статтею про збройний опір державній владі та організацію заколоту. Щоб не допустити нового вибуху, Прага змусила власників шахт піти на мінімальні компроміси щодо виплат робітникам. Для Комуністичної партії Чехословаччини події в Мості стали головним пропагандистським інструментом 1932 року. Загиблих шахтарів поховали за участю тисяч лівих активістів, перетворивши похорон на антиурядову демонстрацію. За часів комуністичного режиму після Другої світової війни «Мостецький страйк» було внесено до всіх підручників як символ «героїчної боротьби проти буржуазної диктатури». Що звичайно було брехнею і після повалення комуністичної влади в 1989 році, подію було визнано як незаконний комуністичний опір законним представникам влади.
Травень 1932 року відбувся бунт комуністичних лісорубів у словацькому гірському селі Поломка у травні 1932 року. Став одним із найгостріших соціальних вибухів періоду Великої депресії на території Словаччини. Ця подія увійшла в історію під назвою "Поломська забастовка". Як і на українському Закарпатті, у гірських регіонах Словаччини лісозаготівля була єдиним джерелом заробітку для тисяч людей. У 1932 році через світову кризу попит на деревину впав, державне лісове управління масово розривало контракти, а приватні компанії знизили оплату праці лісорубів та візників на 40–50%. Комуністична партія Чехословаччини (КПЧ) оперативно розгорнула в окрузі Брезно мережу своїх агітаторів. Вони закликали лісорубів не просто оголошувати страйк, а переходити до «активної класової боротьби» — блокувати вивезення вже заготовленого лісу, конфісковувати майно урядовців та чинити опір судовим виконавцям і поліції. Ситуація вибухнула в середині травня, коли державне лісництво спробувало залучити до роботи штрейкбрехерів (робітників з інших сіл, які погодилися працювати за знижену плату). Місцеві лісоруби та селяни Поломки, підбурювані лівими активістами, забарикадували виїзди з лісових складів і доріг. Вони створили живий ланцюг і озброїлися своїм професійним інструментом: важкими сокирами, залізними баграми, косами, пилами та дерев'яними кілками. Для деблокування стратегічних лісових доріг та захисту нових робітників окружна влада відправила до Поломки загін чехословацької державної жандармерії (близько 20 силовиків). Вони зажадали звільнити проїзд, наголошуючи на незаконності барикад. Натовп селян (серед яких попереду йшли радикалізовані ліві жінки та молодь з червоними пов'язками) рушив прямо на жандармів. У силовиків полетіли сокири та каміння. Зав'язалася запекла рукопашна сутичка. Бойовики комуністичних осередків спробували оточити жандармів, збити їх з ніг баграми й відібрати гвинтівки. Кілька жандармів отримали серйозні рубані та колоті травми. Командир загону жандармів, бачачи, що його підлеглих оточує агресивний натовп із сокирами й ситуація загрожує життю, наказав стріляти. Після попереджувального залпу у повітря, жандарми відкрили щільний вогонь на ураження по перших рядах нападників. Це зупинило штурм, і селяни почали відступати в бік лісу та гір. Безпосередньо під час розстрілу на місці загинуло 2 комуністичних активістів. Понад 10 осіб отримали важкі вогнепальні поранення (частину з них односельці сховали в хатах, щоб уникнути арештів). Важкі травми (зокрема рубані рани від сокир і струси мозку від ударів кілками) отримали 3 жандарми.
Уряд ЧСР зреагував дуже жорстко. Поломку було практично взято в облогу додатковими військовими підрозділами. Жандармерія провела зачистку села та масові обшуки в будинках лівих активістів, конфіскувавши комуністичну літературу та підпільні запаси зброї.
Понад 30 осіб було заарештовано. Суд у Банській Бистриці засудив лідерів бунту до тривалих термінів ув'язнення за статтею Закону про захист республіки (організація збройного повстання та напад на правоохоронців). Щоб збити градус напруги, уряд згодом виділив фінансові дотації для безробітних регіону Грон, але лісовий сектор залишався депресивним ще кілька років.
Для КПЧ події у Поломці стали черговим прикладом «мучеництва пролетаріату». Смерть лісорубів активно використовувалася в радянській пропаганді як доказ «звірячого обличчя чехословацького капіталізму». Після 1948 року, коли комуністи захопили владу в ЧСР, у Поломці було встановлено меморіальну дошку на честь загиблих страйкарів.
Січень 1933 року відбувся напад на військові казарми у передмісті Брно- Жидинице який відбувся в ніч з 21 на 22 січня 1933 року , став однією з найрезонансніших подій у міжвоєнній Чехословаччині. Цей інцидент увійшов в історію як "Жиденецький путч". Це була спроба державного перевороту, організована правими радикалами, яка через кілька годин переросла у масштабні вуличні бої за участю армії, поліції та лівих робітничих загонів, що мобілізувалися для протидії фашизму. Організатором путчу була правча радикальна організація Національна фашистська громада (чеськ. Národní obec fašistická — NOF). Її очолював колишній генерал чехословацької армії Радола Гайда (популярний ветеран Чехословацьких легіонів у Сибіру, який захоплювався Беніто Муссоліні). Фашисти планували: Захопити зброю 43-го піхотного полку в Жиденице, Підняти повстання у Брно (столиці Моравії). Вирушити маршем на Прагу, повалити демократичний уряд республіки та встановити націоналістичну диктатуру.
Близько 00:30 ночі 22 січня група з приблизно 70-80 озброєних правих консерваторів під керівництвом колишнього лейтенанта Ладіслава Кобзінка таємно підійшла до казарм. Вони зняли вартових на КПП та увірвалися на територію військової частини. Путчисти спробували захопити склади зі зброєю та розбудити солдатів, закликаючи їх переходити на бік «національної революції». Проте офіцери та чергові підрозділи полку не піддалися на провокацію. Військові забарикадувалися в казармених приміщеннях, вихопили зброю та відкрили вогонь по нападниках. Зав'язався запеклий нічний бій у коридорах і на плацу із застосуванням гвинтівок та ручних гранат. Зрозумівши, що бліцкриг провалився, бойовики NOF спробували відступити. На той момент казарми вже були оточені викликаними по тривозі підрозділами державної поліції та жандармерії. Більшу частину фашистських нападників роззброїли та заарештували безпосередньо на території частини або при спробі втечі через паркан. Хоча сам напад на казарми було ліквідовано швидко, подія спровокувала хвилю хаосу на вулицях Брно та Жиденице зранку 22 січня. Дізнавшись про «фашистський путч», Комуністична партія (КПЧ) та ліві соціал-демократи оголосили загальну тривогу для своїх прихильників. Вони вивели на вулиці Жиденице озброєні кастетами, ножами та прихованими пістолетами робітничі «групи самооборони». Ліві заявили, що виходять «захищати республіку від фашистської загрози». Оскільки в місті ще залишалися мобілізовані групи цивільних симпатиків фашистів NOF, між лівими робітничими загонами та правими радикалами спалахнули жорстокі вуличні бої на підступах до залізничного вокзалу та на центральних площах Жиденице. Вони закидали один одного камінням, сходилися у рукопашних бійках і влаштовували перестрілки, перш ніж армія та кінна поліція зачистили вулиці від обох радикальних таборів.
Під час спробу захопити казарми загинув 1 правий консерватор, також поранення отримали кілька солдатів, але безпосередньо від куль нападників ніхто з військових не помер. Під час ранкових боїв на вулицях Жиденице між комуністами та фашистами від отриманих травм і ножових поранень загинуло двоє лівих бойовиків. Загальна кількість поранених з усіх боків (солдати, поліцейські, фашисти та ліві робітники) склала понад 30 осіб.
Поліція заарештувала лідера NOF генерала Радолу Гайду, хоча його пряму участь в організації саме цього наступу юридично довести було важко (він отримав лише короткий термін ув'язнення, але його військова кар'єра була остаточно знищена). Головний керівник штурму Ладіслав Кобзінек утік до Австрії, але був виданий назад у ЧСР і засуджений до 12 років сурового ув'язнення. Понад 50 рядових учасників нападу отримали тривалі терміни тюрми. Уряд у Празі використав цей інцидент для значного посилення контролю над радикальними організаціями як правого, так і лівого спрямування. Було прийнято нові закони, які дозволяли оперативно забороняти екстремістські газети та призупиняти діяльність радикальних партій у разі загрози державній безпеці.
У 1935-1938 роках, почалась загострюватись та пргресувати Судетська криза на її фоні у Судетах відбувались постійні сутички правих консерваторів та нацистів проти комуністів та інших лівих. Німці утворили в судетах з німецьких правих радикалів штурмові загони. Ці загони були частиною Судетської німецької партії Генлейна. За ці роки було вбито 7 комуністів та лівих активістів, під час вуличних сутичок.
1938 рік Мюнхенська змова, пройдемось коротко по основному. Розчленування Чехословаччини відбулося у жовтні 1938 року. Окрім Німеччини, у пограбуванні республіки взяли участь Польща та Угорщина. Судетська криза 1938 року стала кульмінацією агресивної політики нацистської Німеччини проти Чехословаччини та призвела до першого етапу ліквідації ЧСР. Адольф Гітлер використав німецьку меншину в Судетах як інструмент для дестабілізації єдиної демократії в Центральній Європі. : Після Аншлюсу (приєднання) Австрії Чехословаччина опинилася в оточенні Третього Рейху з трьох боків. Конрад Генлейн, лідер субсидованої Берліном Судетської німецької партії (SdP), висунув «Карлсбадську програму». Вона вимагала повної автономії для Судет і свободи нацистської пропаганди. Уряд ЧСР відкинув ці вимоги. У травні 1938 року З'явилися чутки про концентрацію німецьких військ на кордоні. Чехословаччина оголосила часткову мобілізацію. Франція та Велика Британія попередили Гітлера про неприпустимість війни, і він тимчасово відступив, перенісши термін нападу на осінь. 12 вересня 1938 року Гітлер на з'їзді нацистської партії в Нюрнберзі відкрито зажадав «справедливості для судетських німців». 13 вересня Генлейнівці підняли збройне повстання в Судетах. Чехословацька армія та поліція жорстко придушили бунт, бойовики втекли до Німеччини. Після провалу перших дипломатичних місій уряд ЧСР оголосив загальну мобілізацію. Країна була готова воювати, спираючись на потужну лінію гірських дотів та оборонний союз із Францією та СРСР.
29-30 вересня 1938 року відбувається Мюнхенська змова Велика Британія (Невілл Чемберлен) та Франція (Едуард Даладьє), прагнучи уникнути Великої війни в Європі за будь-яку ціну, пішли на політику умиротворення агресора. На Мюнхенській конференції лідери Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції за спиною Чехословаччини (її представників навіть не пустили до зали засідань) підписали угоду. ЧСР поставили перед ультиматумом: або вона добровільно віддає прикордонні землі, або залишається сам на сам із Гітлером без міжнародної підтримки. Президент Едвард Бенеш змушений був капітулювати. Зараз скажемо, які території і ким були окуповані. Німеччина отримала Судети
29-30 вересня 1938 року відбувається Мюнхенська змова Велика Британія (Невілл Чемберлен) та Франція (Едуард Даладьє), прагнучи уникнути Великої війни в Європі за будь-яку ціну, пішли на політику умиротворення агресора. На Мюнхенській конференції лідери Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції за спиною Чехословаччини (її представників навіть не пустили до зали засідань) підписали угоду. ЧСР поставили перед ультиматумом: або вона добровільно віддає прикордонні землі, або залишається сам на сам із Гітлером без міжнародної підтримки. Президент Едвард Бенеш змушений був капітулювати. Зараз скажемо, які території і ким були окуповані.
Німеччина отримала Судети це були економічно найрозвиненіші прикордонні райони Чехії, Моравії та Сілезії, де проживало близько 3,3 мільйона осіб (з них близько 2,8 млн німців та 500 тисяч чехів). Окупація проходила поетапно з 1 по 10 жовтня 1938 року . Німецькі війська без жодного пострілу зайняли чотири визначені зони, а потім і п'яту, заглибившись у чеську територію. ЧСР втратила 38% своєї промисловості, усі прикордонні оборонні укріплення та природний захист — гори. Новий кордон проліг усього за 30 кілометрів від Праги.
Польща окупувала Тешинську область — спірна промислова область із великою кількістю етнічних поляків. 1-2 жовтня 1938 року скориставшись безпорадністю Праги, Варшава виставила ультиматум і ввела свої війська на Тешинщину одночасно з німцями. Польща загарбала важливий залізничний вузол Богумін та металургійні заводи, що згодом різко засудила міжнародна спільнота (Вінстон Черчілль назвав тодішню політику Польщі «поведінкою гієни»).
Угорщина теж окупувала певні території. Південні райони Словаччини та Підкарпатської Русі (Закарпаття) з містами Ужгород, Мукачево та Берегово. Це були здебільшого рівнинні, родючі землі, де переважало угорське населення. Окупація відбулась на підставі Першого Віденського арбітражу, де німецькі та італійські дипломати виступили суддями. 2-10 листопада 1938 року відбулась анексія цих земель. Словаччина та Карпатська Україна (яка щойно отримала автономію) були відрізані від своїх головних міст та залізничних артерій. Столицю автономного Закарпаття довелося терміново перенести з Ужгорода до Хуста.
Фінал для Чехії не забарився він настав у березні 1939 року, ще до початку Другої світової війни. Мюнхенська угода не врятувала мир. Ослаблена Чехословаччина (яку історики називають Другою республікою) проіснувала лише кілька місяців. 14 березня 1939 року під тиском Гітлера Словаччина проголосила незалежність. 15 березня 1939 року німецькі війська увійшли до Праги й остаточно ліквідували чеську державність, створивши маріонетковий Протекторат Богемії та Моравії. У цей же час, у ніч з 14 на 15 березня, в Хусті було проголошено незалежну Карпатську Україну на чолі з Августином Волошиним, але її територію негайно окупувала угорська армія після запеклих боїв із закарпатськими ополченцями («Карпатською Січчю»). Чехословацька державність була ліквідована.
Що варто сказати в підсумку звісно з 1918-1938 року, до Судетської кризи, основним ворогом Чехословаччини були саме комуністи та інші ліві, так як ліві радикали робили десятки різних дрібних та великих спроб повалити уряд Чехословаччини і розпалити всезагльне комуністичне повстання, та захопити владу і влаштувати терор по принципу СРСР, враховуючи що КПЧ були відкритими і відертими ленінцями і сталіністами їх можливий прихід міг бути дуже кривавим в 20-30 роках XX століття. Загалом у вуличному протистояння силових структур Чехословаччини та правих проти комуністів та інших лівих протягом 1918-1938 років, було вбито під час сутичок близько 70 лівих радикалів. Вони загинули як внаслідок сутичок і терору з боку правих груп та і під час сутичок з жандармерією та військами Чехословаччини.
