Війна Британії проти марксистів та соціалістів з ІРА 1968-1998 роки.

У 1960-1990-х роках в Британії тривала партизанська міська війна лівих соціалістичних і марксистських груп проти Британської влади та правих і консервативних груп, які теж утворили свої бойові загони. Варто сказати що ліві терористи з ІРА розказували, що воюють проти поганих колонізаторів з Британії. Але варто сказати, що в Північній Ірландії, яка була частиною Британії консервативно праве населення, виступало на стороні уряду Британії, та проти лівих партизан і екстремістів з ІРА. Також уряд у Дубліні ірландський категорично відкидав і засуджував діяльність ІРА. Зараз ми скажемо детальніше, які мотиви та передумови використовували члени ІРА, для початку терору і війни. Після Ірландської війни за незалежність острів був розділений. 26 південних округів утворили незалежну державу, а 6 північних округів (Ольстер) залишилися у складі Великої Британії. Це створило штучний регіон із глибоким внутрішнім етнорелігійним розколом.

У Північній Ірландії сформувалася однопартійна система лоялістів-протестантів. Католицька (республіканська) меншина була фактично позбавлена політичного впливу через виборчі махінації (джерримендеринг) — кордони виборчих округів перекроювали так, щоб протестанти завжди отримували більшість місць у парламенті Белфаста. Католицьке населення Ольстера було біднішим. Роботодавці-протестанти відкрито відмовлялися брати католиків на кваліфіковану роботу («No Catholics need apply»). Державне житло розподілялося на користь протестантських родин, залишаючи католицькі сім'ї в перенаселених гетто. До 1969 року в Північній Ірландії діяв ценз на місцевих виборах — голосувати могли лише власники нерухомості чи платники податків. Оскільки більшість католиків були бідними орендарями, вони автоматично втрачали виборче право, вони почали сповідувати марксизм і соціалізм, пізніші різні групи ІРА оголошували, що їх мета це побудувати Соціалістичну республіку Ірландію, з вилученням і націоналізацією земель в багатих власників і бізнесу, що по факту є грабунком.

У 1967 році за зразком США в Ольстері виникла Асоціація громадянських прав Північної Ірландії (NICRA). Католики вийшли на мирні демонстрації з суто лівоцентристськими гаслами: «Одна людина — один голос», рівність при працевлаштуванні. Мирні марші католиків були жорстко розігнані місцевою протестантською поліцією та ультраправими лоялістськими загонами. У серпні 1969 року спалахнули масштабні погроми католицьких кварталів у Белфасті та Деррі. Для стабілізації ситуації Лондон у серпні 1969 року ввів у регіон війська (операція «Банер»). Спочатку католики вітали солдатів як захисників від правих погромників, але армія Британії підтримала саме право консервативну частину населення Північної Ірландії.

Зараз ще хронологічно розберемо деякі аспекти, які відбулись перед початком терористичних дій марксистів та соціалістів з ІРА. У 1966 році відбулось кілька значних подій, а саме. Квітень 1966 року Лоялісти на чолі з Яном Пейслі, протестантським проповідником, заснували Комітет захисту конституції Ольстера (UCDC) для протидії руху за громадянські права. Ця організація створила крило воєнізованого типу під назвою «Ульстерські протестантські добровольці» (UPV).

21 травня 1966 року Лоялістське угруповання, яке називало себе «Добровольчими силами Ольстера» (UVF), оприлюднило заяву про оголошення війни Ірландській республіканській армії (ІРА). Угруповання стверджувало, що складається з «важкоозброєних протестантів, відданих цій справі». На той час ІРА не вела збройних дій, а ірландські ліваки відзначали 50-річчя Великоднього повстання. Окремі юніоністи попереджали, «що відродження ІРА є неминучим». Протягом травня-червня 1966 року «Добровольчі сили Ольстера» (UVF) здійснили три напади на католиків у Белфасті. Під час першого нападу загинула цивільна протестантка (Матильда Гулд), коли члени UVF намагалися закидати коктейлями Молотова паб, що належав католику, але випадково поцілили в її будинок. Під час другого нападу був застрелений цивільний католик (Джон Патрік Скалліон), коли він ішов додому. Під час третього нападу бойовики UVF відкрили вогонь по трьох цивільних католиках, коли ті виходили з пабу, внаслідок чого один із них, Пітер Ворд, загинув, а двоє інших дістали поранення.

20 травня 1968 року активісти руху за громадянські права (серед яких був член парламенту Стормонта Остін Керрі) висловили протест проти дискримінації під час розподілу житла, незаконно зайнявши будинок у Каледоні, графство Тайрон. Незаміжня протестантка (секретарка місцевого політика від Ольстерської юніоністської партії (UUP)) отримала це житло позачергово, випередивши католицькі родини з дітьми. Протестувальників примусово виселили співробітники Королівської поліції Ольстера (RUC).

24 серпня 1968 року відбувся перший у Північній Ірландії марш за громадянські права. Протягом наступного року пройшло ще багато таких маршів. Лоялісти нападали на деякі з цих демонстрацій та організовували контрпротести, щоб домогтися заборони маршів.

5 жовтня 1968 року Асоціація громадянських прав Північної Ірландії планувала провести марш у Деррі. Коли лоялістське братство «Хлопці-підмайстри» (Apprentice Boys) оголосило про свій намір провести марш у тому самому місці й у той самий час, уряд заборонив усі марші, заплановані на цей день. Коли правозахисники проігнорували заборону, співробітники Королівської поліції Ольстера (RUC) оточили протестувальників і почали безрозсудно та безпідставно їх бити. Понад 100 людей дістали поранення, зокрема кілька членів парламенту. Це спровокувало дводенні запеклі заворушення в Деррі між республіканцями та поліцією.

8 жовтня 1968 року близько 2000 студентів Королівського університету Белфаста спробували пройти маршем до ратуші Белфаста на знак протесту проти поліцейського насильства, що відбулося 5 жовтня в Деррі. Марш заблокували лоялісти на чолі з Яном Пейслі. Після цієї демонстрації було створено студентську правозахисну групу «Народна демократія» (People's Democracy).

4 січня 1969 року відбувся марш «Народної демократії» між Белфастом і Деррі зазнав неодноразових нападів з боку лоялістів. У Бернтоллеті на учасників маршу влаштували засідку 200 лоялістів та поліцейських Королівської поліції Ольстера (RUC), які перебували поза службою та були озброєні залізними прутами, цеглою і пляшками. Демонстранти стверджували, що поліція майже нічого не зробила для їхнього захисту. Коли марш прибув до Деррі, його розігнали сили RUC, що спровокувало серйозні заворушення між ірландськими лівими та поліцією. Тієї ж ночі офіцери RUC вчинили погроми в районі Богсайд у Деррі: вони штурмували будинки католиків, нападали на жителів, погрожували їм та вигукували образи на релігійному ґрунті. Після цього мешканці перекрили Богсайд барикадами, щоб не пустити туди поліцію, створивши «Вільний Деррі» (Free Derry).

У березні-квітні 1969 року лоялісти мали на меті усунути від влади прем'єр-міністра Північної Ірландії від Ольстерської юніоністської партії (UUP) Теренса О'Ніла, який пообіцяв певні поступки правозахисному руху. Задля цього члени лоялістських угруповань UVF та UPV влаштували підступні підриви об'єктів водо- та електропостачання в Північній Ірландії. Ці теракти були здійснені «під фальшивим прапором», щоб перекласти провину на неактивну на той час ІРА та представників руху за громадянські права. Загалом відбулося шість вибухів, і у суспільстві в усіх них широко звинувачували ІРА. У відповідь на це для охорони інфраструктурних об'єктів були направлені британські солдати. Попри це, підтримка О'Ніла з боку лоялістів та юніоністів продовжувала падати, і 28 квітня він пішов у відставку з посади прем'єр-міністра.

17 квітня 1969 року активістка «Народної демократії» Бернадетт Девлін стала наймолодшою жінкою, коли-небудь обраною до Вестмінстера (британського парламенту) — цей рекорд протримався аж до обрання Мхаїрі Блек у 2015 році.

19 квітня 1969 року під час сутичок з учасниками правозахисного маршу в Деррі офіцери Королівської поліції Ольстера (RUC) увірвалися до будинку Самуеля Девенні, цивільного католика, який не брав участі в протестах, і побили його разом із двома доньками. Одну з доньок побили до втрати свідомості прямо на ліжку, де вона відновлювалася після хірургічної операції. Девенні зазнав серцевого нападу і помер 17 липня від отриманих травм.

13 липня 1969 року під час сутичок із лівими, які закидали камінням Оранжистський зал (будівлю Ордену оранжистів) у Дангівені, офіцери Королівської поліції Ольстера (RUC) побили Френсіса Макклоскі, цивільного католика (віком 67 років). Наступного дня він помер від отриманих травм. Дехто вважає цю смерть першою жертвою «Лихоліття».

5 серпня 1969 року «Добровольчі сили Ольстера» (UVF) заклали свою першу бомбу в Республіці Ірландія, пошкодивши телецентр RTÉ в Дубліні.

12-14 серпня 1969 року відбулась битва за Богсайд — під час маршу «Хлопців-підмайстрів» у Деррі спалахнули запеклі заворушення між ірландськими лівими та Королівською поліцією Ольстера (RUC). Офіцери RUC за підтримки лоялістів зайшли на бронеавтомобілях у націоналістичний район Богсайд і спробували придушити бунт, застосувавши сльозогінний газ (CS-газ), водомети та, зрештою, вогнепальну зброю. Безперервні сутички тривали майже дві доби. Загиблих не було але майже 1000 осіб отримали поранення.

14-17 серпня 1969 року у відповідь на події в Деррі ірландські ліві влаштували протести по всій Північній Ірландії. Деякі з них переросли у насильство. У Белфасті лоялісти відреагували на це нападами на ліві райони. Заворушення також спалахнули в Ньюрі, Армі, Кроссмаглені, Данганноні, Колісленді та Дангівені. Шість католиків і двоє протестантів були застрелені, а щонайменше 133 особи отримали медичну допомогу з приводу вогнепальних поранень. Було спалено безліч будинків і підприємств, більшість із яких належала католикам. Тисячі родин, переважно католиків, були змушені тікати зі своїх домівок, а в Республіці Ірландія для них створили табори біженців. Це призвело до ще більшого внутрішнього переміщення населення: як католицькі, так і протестантські родини залишали райони зі змішаним проживанням і переїжджали до кварталів, де мешкали виключно їхні одновірці (католики або протестанти відповідно). Це зробило Белфаст ще більш сегрегованим. Протестанти також виїжджали з деяких частин міста Деррі, що ознаменувало аналогічний поділ як у Деррі, так і в Белфасті. Ці події стали наймасштабнішим примусовим переміщенням населення в Європі з моменту закінчення Другої світової війни в 1945 році.На вулицях Північної Ірландії було розгорнуто британську армію, що ознаменувало початок операції Баннер.

11 жовтня 1969 року троє людей були застрелені під час вуличного насильства в лоялістському районі Шенкілл у Белфасті. Двоє з них були цивільними протестантами (Джордж Діккі та Герберт Гоу), яких застрелила британська армія, а один — офіцером Королівської поліції Ольстера (RUC) (Віктор Арбакл), якого застрелили бойовики UVF. Арбакл став першим поліцейським RUC, убитим під час «Лихоліття». Лоялісти «вийшли на вулиці на знак протесту проти доповіді Ганта, яка рекомендувала розформувати "Спеціальну поліцію" (B-Specials) і роззброїти RUC.

Жовтень-Грудень 1969 року «Добровольчі сили Ольстера» (UVF) підірвали бомби в Республіці Ірландія. У Дубліні вони підірвали автомобіль, начинений вибухівкою, поблизу центрального детективного бюро Гарда Шіхана (національної поліції Ірландії). Бойовики також підірвали електростанцію в Беллішенноні, меморіал Вулфа Тона в Боденстауні та пам'ятник О'Коннеллу в Дубліні.В Ірландській республіканській армії стався розкол, внаслідок якого утворилися організації, що згодом стали відомими як «Офіційна» ІРА та «Тимчасова» ІРА.

31 березня 1970 року після маршу Ордену оранжистів на Спрінгфілд-роуд у Белфасті спалахнули запеклі заворушення. Насильство тривало три дні, і британська армія вперше у великих кількостях застосувала сльозогінний газ (CS-газ). Поранення отримали близько 38 солдатів і десятки цивільних осіб.

3 квітня 1970 року Ян Фріленд — головнокомандувач британської армії в Північній Ірландії — оголосив, що кожен, хто кидатиме коктейлі Молотова (бензинові бомби), буде застрелений на місці, якщо не підкориться попередженню солдатів.

19 червня 1970 року Едвард Гіт став прем'єр-міністром Великої Британії після перемоги на загальних виборах, де його партія здобула більшість.

27-28 червня 1970 року після арешту Бернадетт Девлін у деяких районах Деррі та Белфаста спалахнули запеклі заворушення. Подальша хвиля насильства прокотилася Белфастом після того, як марші оранжистів пройшли повз католицькі квартали. Це призвело до запеклих перестрілок між республіканцями та лоялістами. Загинуло семеро людей. Також 27 червня відбулась сутичка за Шорт-Странд це було перше велике бойове зіткнення новоствореної Тимчасової ІРА. Вони вели затяжну перестрілку проти лоялістів та британської армії біля католицької церкви Св. Метью. Загинув один із перших членів PIRA Генрі Макілоун.

3-5 липня 1970 року вібувся рейд британської армії в районі Фолс у Белфасті переріс у заворушення між солдатами та місцевими жителями, а згодом — у запеклі перестрілки між військовими та «Офіційною» ІРА. Британська армія заблокувала цей район, запровадила 36-годинну комендантську годину та провела обшуки в сотнях домівок під прикриттям сльозогінного газу (CS-газу). Троє цивільних католиків (Чарльз О'Ніл, Вільям Бернс і Патрік Елліман), а також британський журналіст польського походження Збігнєв Углік були вбиті британськими військовими; ще шістдесят осіб дістали поранення, а 300 були заарештовані. Бойовики «Офіційної» ІРА поранили вогнепальною зброєю п'ятнадцять солдатів. Після зміни уряду Великої Британії з лейбористського на консервативний у червні 1970 року політика Сполученого Королівства змінилася і стала більш відкритою до впливу місцевого юніоністського уряду. У цей час міністр внутрішніх справ Великої Британії Реджинальд Модлінг заявив у Палаті громад: «Зараз ми перебуваємо у стані війни з ІРА». Заява Модлінга також дала можливість командувачу британської армії в Белфасті Френку Кітсону втілити в життя свою політику, зокрема використання «контрбанд» (Counter Gangs). Раніше Кітсон із певним успіхом застосовував ці квазізаконні тактики на Близькому Сході та в Африці. Вперше також були застосовані гумові кулі. А ще у серпні 1970 року було створено Соціал-демократичну і лейбористську партію (SDLP) — конституційну політичну силу.

3-6 лютого 1971 року під тиском юніоністського уряду Північної Ірландії британська армія розпочала серію рейдів у лівих районах Белфаста, що спровокувало три дні насильства. 6 лютого в Ардойні британські солдати застрелили цивільного католика Бернарда Ватта, а в Олдпарку — члена ІРА Джеймса Сондерса, стверджуючи, що обидва були озброєні. Незабаром після цього під час заворушень у Нью-Лондж бойовики ІРА застрелили британського солдата Роберта Кертіса. Він став першим британським військовим, убитим під час виконання службових обов'язків у часи «Смути» (The Troubles). Наступного дня Джеймс Чичестер-Кларк, прем'єр-міністр Північної Ірландії, заявив, що «Північна Ірландія перебуває у стані війни з Тимчасовою Ірландською республіканською армією». Також 6 лютого 1971 року відбулась сутичка під час якої британськими військовими ліквідовано командира батальйону Тимчасової ІРА Біллі Рідса.

9 лютого 1971 року п'ятеро цивільних осів Джордж Бек (43 роки), Джон Ейкінс (52 роки), Гаррі Едгар (26 років), Девід Генсон (24 роки) та Вільям Томас (35 років) — загинули внаслідок підриву на наземній міні ІРА, коли їхній автомобіль проїжджав повз гору Брогер неподалік Трілліка, графство Тайрон. Як повідомляється, першочерговою ціллю мав стати мобільний патруль британської армії. Усі п’ятеро прямували для огляду передавача: двоє із загиблих чоловіків були інженерами BBC, а інші троє — будівельниками.

9 березня 1971 року троє шотландських соладтів (Джон Маккейг, Джозеф Маккейг та Дугалд Маккогі), які перебували поза службою, були застрелені бойовиками ІРА після того, як їх виманили з пабу в Белфасті. Через два дні після вбивства 4000 лоялістських робітників судноверфі вийшли на вулиці з вимогою запровадити масове інтернування ірландських республіканців. 23 березня Брайан Фолкнер став прем'єр-міністром Північної Ірландії.

25 травня 1971 року Британський армійський сержант Майкл Віллеттс загинув, а семеро офіцерів Королівської поліції Ольстера (RUC), двоє британських солдатів і вісімнадцять цивільних осіб зазнали поранень внаслідок того, що бойовики ІРА кинули бомбу з годинниковим механізмом на територію військової бази британської армії та поліції на Спрінгфілд-роуд у Белфасті.

8 липня 1971 року під час вуличних заворушень у Вільному Деррі британські солдати застрелили двох цивільних. (Десмонда Бітті та Шеймуса К’юсака). Внаслідок цього в місті спалахнули бунти, а Соціал-демократична і лейбористська партія (SDLP) на знак протесту вийшла зі Стормонта.

Серпень 1971 року відбулась операція "Деметріус". Під час неї було запроваджено інтернування. Озброєні солдати на світанку провели серію рейдів по всій Північній Ірландії, заарештувавши 342 особи, яких підозрювали у зв'язках з ІРА. Більшість заарештованих були католиками, які не мали жодного відношення до республіканських воєнізованих формувань; багато з них заявили, що вони та їхні родини зазнали побиття та погроз з боку військових. Це спровокувало чотири дні насильства, під час яких загинуло 20 цивільних осіб, двоє членів ІРА (Патрік Макадорі та Шеймус Сімпсон) і двоє британських солдатів. Чотирнадцятьох цивільних, зокрема католицького священника, отця Г'ю Маллана, убили британські військові; 11 із них загинули під час різанини в Баллімерфі. 22-річний Вінстон Доннелл став першим солдатом полку оборони Ольстера (UDR), який загинув під час «Смути», коли його застрелили бойовики ІРА поблизу Клейді, графство Тайрон. За оцінками, близько 7 000 людей, були змушені залишити свої домівки. Запровадження інтернування призвело до масштабного та тривалого спалаху насильства. Також був ліквідований в серпні 1971 року лідер Офіційної ІРА в Белфаст Чарлі Г'юз.

У вересні 1971 року лоялісти сформували Асоціацію оборони Ольстера. Ця організація швидко стала найбільшим лоялістським угрупованням у Північній Ірландії.

2 Листопада 1971 року відбувся вибух у пабі "Ред Лайон". Бойовики Тимчасової ІРА підірвали бомбу всередині пабу на Шенкілл-роуд у Белфасті. Внаслідок вибуху загинули троє цивільних, а ще близько 30 людей зазнали поранень, деякі — важких. Одночасно з цим стався вибух у магазині тканин та одягу безпосередньо поруч із пабом, унаслідок чого постраждали ще кілька людей.

4 грудня 1971 року відбувся вибух у барі "Макгерк". Бойовики Ольстерських добровольчих сил (UVF) підірвали бомбу в пабі, що належав католикам, у Белфасті, внаслідок чого загинули п'ятнадцять цивільних католиків (зокрема дві дитини) та ще сімнадцятеро отримали поранення. Це стало найбільшою кількістю жертв внаслідок одного інциденту в Белфасті за весь час «Смути».

11 грудня 1971 року відбувся вибух у виставковому залі "Балморал". Бомба вибухнула біля меблевого салону на Шенкілл-роуд у Белфасті — вулиці, де проживали переважно протестанти та лоялісти. Загинули четверо цивільних: двоє дорослих (протестант Г'ю Брюс та католик Гарольд Кінг) і двоє немовлят — 2-річна Трейсі Манн та 17-місячний Колін Нікол. Обидві дитини загинули миттєво, коли частина стіни обрушилася на дитячий візок, у якому вони перебували разом. Дорослі співробітники загинули на місці, ще дев'ятнадцятеро людей отримали поранення. У скоєні теракту звинуватили ІРА.

30 січня 1972 року відбулась Кривава неділя. 26 беззбройних цивільних осіб отримали вогнепальні поранення (з яких 13 загинули на місці, а один помер від отриманих ран згодом) від рук британських військових під час масової демонстрації проти інтернування в Деррі. Один із загиблих, Джерард Донагі, був членом молодіжної організації «Фіанна Ейранн» (Fianna Éireann), і у нього, як повідомлялося, знайшли цвяхові бомби. Після тривалого вивчення доказів у звіті Слідчої комісії лорд Севілл дійшов висновку, що «на нашу думку, Джеральд Донагі (так у тексті), ймовірно, мав при собі цвяхові бомби, коли в нього вистрілили», але зазначив: «…з причин, наведених в інших частинах цього звіту… в Донагі (так у тексті) вистрілили не через наявність у нього цвяхових бомб». Це стала найбільша кількість жертв внаслідок одного інциденту із застосуванням вогнепальної зброї за весь час «Смути».

2 лютого 1972 року відбувся похорон одинадцяти загиблих у Криваву неділю. Поминальні служби пройшли по всій Ірландії. У Дубліні понад 30 000 людей пройшли маршем до британського посольства, несучи тринадцять копій трун та чорні прапори. Вони закидали посольство камінням і пляшками, а потім — коктейлями Молотова. Зрештою будівля згоріла вщент.

22 лютого 1972 року вібувся вибух в Олдершоті. Семеро людей загинули внаслідок підриву замінованого автомобіля, який влаштувала «Офіційна ІРА» у військових казармах Олдершота в Англії. Вважалося, що це була помста за Криваву неділю. Шестеро із загиблих були допоміжними працівниками (п'ятеро жінок та один чоловік), а сьомим — римо-католицький капелан британської армії (отець Джеррі Вестон, також відомий як капітан Джерард Вестон, кавалер ордена Британської імперії), який нещодавно повернувся зі служби в Північній Ірландії. Іншими шістьма жертвами були Тельма Бослі, Маргарет Грант, Джон Гаслар, Джоан Ланн, Джилл Менсфілд та Шері Мунтон.

4 березня 1972 року відбувся вибух у ресторані "Аберкорн". Бомба вибухнула у переповненому ресторані в Белфасті, внаслідок чого загинули двоє цивільних католичок (Енн Оуенс та Джанет Берін) і ще 130 людей отримали поранення. Багато з них зазнали важких каліцтв. У скоєнні теракту звинуватили ІРА.

9 березня 1972 року відбулась перестрілка в Белфасті на Клонард-стріт. Військові влаштували засідку на автомобіль з бойовиками PIRA. Ліквідовано 3 членів ІРА Джерарда Кроссана, Тоні Льюїса та Шона Джонстона.

20 березня 1972 року відбувся вибух на Донеголл-стріт «Тимчасова ІРА» підірвала свій перший замінований автомобіль на Донеголл-стріт у Белфасті. Як стверджується, через невчасне або неналежне попередження про загрозу загинули четверо цивільних (Сідні Белл, Ернест Дуган, Джеймс Макклін та Генрі Міллер), двоє офіцерів Королівської поліції Ольстера (RUC — Ернест Мак-Аллістер та Бернард О'Нілл) і солдат полку оборони Ольстера (UDR — Семюел Трейнор), а ще 148 людей отримали поранення. 30 березня 1972 року уряд та парламент Північної Ірландії були розпущені британським урядом. Було запроваджено пряме правління з Вестмінстера. 14 квітня 1972 року Тимчасова ІРА підірвали 24 бомби в містах і містечках по всій Північній Ірландії. Також відбулося 14 перестрілок між «Тимчасовою ІРА» та силами безпеки. 22 квітня 11-річний хлопець (Френсіс Раунтрі) загинув у Белфасті внаслідок влучання гумової кулі, випущеної британськими військовими. Він став першою людиною, яка померла від удару гумовою кулею.

13-14 травня 1972 року відбулась битва біля Спрінгмартіна після того, як лоялісти підірвали замінований автомобіль біля пабу, що належав католикам, у районі Баллімерфі в Белфасті, спалахнули зіткнення між «Тимчасовою ІРА», UVF та британською армією. Загинули семеро людей: п'ятеро цивільних (четверо католиків, один протестант), британський солдат і член «Фіанна Ейранн» (молодіжного крила «Тимчасової ІРА»).

28 травня 1972 року четверо бойовиків "Тимчасової ІРА" та четвер цивільних загинули коли бомба, яку вони готували, передчасно вибухнула в будинку на Андерсон-стріт у Белфасті. Також цього ж дня в перестрілці британської армії із бойовою групою Офіційної ІРА було ліквідовано Едварда Макдоннела.

29 травня 1972 року "Офіційна ІРА" оголосила про припинення вогню. Це ознаменувало завершення військової кампанії «Офіційної ІРА». Варто сказати, що "Офіційна ІРА" це були марксисти-соціалісти, одні з найбільших лівих радикалів в цьому конфлікті. Кінцева їх мета це було створити Соціалістичну Республіку Ірландію.

9 липня 1972 році відбулась бійня, яка отримала назву різанина у Спрінггіллі. Британські снайпери застрелили в районі Спрінггілл у Белфасті п'ятьох католиків (двоє з яких були неповнолітніми членами республіканських воєнізованих організацій, а троє — цивільними особами, зокрема римо-католицький священник, убитий під час спроби надати допомогу одному з поранених, та 13-річна дівчинка) і поранили ще двох. Усі жертви були беззбройними.

13 липня 1972 року відбулась серія перестрілок та вогнепальних сутичок по всьому Белфасту. Бойовики «Тимчасової ІРА» застрелили трьох солдатів британської армії (Девіда Міка, Кеннета Могга та Мартіна Руні), а британські військові застрелили двох цивільних осіб (Томаса Бернса та Теренса Тулана) і добровольця «Тимчасової ІРА» (Джеймса Ріда). 14 липня перестрілки та сутички продовжувались. Бойовики «Тимчасової ІРА» застрелили трьох солдатів британської армії (Пітера Геппенсталла, Джона Вільямса та Роберта Вільямса-Вінна). Британські військові застрелили добровольця «Тимчасової ІРА» (Луїса Скалліона) та добровольця «Офіційної ІРА» (Едварда Брейді), тоді як під час перехресного вогню була застрелена цивільна протестантка (Джейн Макінтайр). Також Британські солдати ліквідували одного з керівників белфастської структури ІРА Луїса Леонарда під час спроби закласти вибухівку.

18 липня 1972 роу британські військові помилково застрелили Томаса Міллса. Томас Міллс працював нічним сторожем на фабриці й загинув, коли переходив дорогу, від рук солдата Королівського полку (King's Regiment). На той час британська армія стверджувала, що Міллса вбила ІРА. У 2019 році Група історичних розслідувань (Historical Enquiries Team) оприлюднила дані про те, що Міллс загинув не від рук ІРА, а від рук британської армії. 21 липня відбулась кривава п'ятниця протягом 75 хвилин «Тимчасова ІРА» підірвала двадцять дві бомби в Белфасті, внаслідок чого загинули дев'ятеро людей. Серед загиблих були п'ятеро цивільних осіб (Вільям Крозерс, Джеккі Гібсон, Томас Кіллопс, Бріджид Мюррей, Маргарет О'Гер та Стівен Паркер), двоє солдатів британської армії (Стівен Купер та Філіп Прайс) і один доброволець Асоціації оборони Ольстера (UDA — Вільям Ірвайн), а ще 130 людей отримали поранення. У відповідь на терор 31 липня британська армія оголосила про початок операції "Мотормен" британська армія задіяла 12 000 солдатів за підтримки танків і бульдозерів, щоб повернути під свій контроль «закриті зони» (no-go areas), які контролювалися «Тимчасовою ІРА». Паралельно в Лондоні 31 липня пролунав вибух від якого дев'ятеро цивільних осіб (п'ятеро католиків і четверо протестантів) загинули внаслідок вибуху трьох замінованих автомобілів у Клоуді, графство Лондондеррі. Відтоді жодне угруповання не взяло на себе відповідальність за цей теракт, проте згодом було встановлено причетність покійного отця Джеймса Чесні — місцевого католицького священника, який виявився квартирмейстером ІРА та керівником операцій бригади Південного Деррі.

22 серпня 1972 року відбувся вибух на митниці в Ньюрі троє членів ІРА зайшли до будівлі митниці в Ньюрі з бомбою. Вона вибухнула передчасно, забравши життя всіх трьох бойовиків, а також двох водіїв вантажівок і чотирьох співробітників митниці.

30 вересня 1972 року відбулось вбивство Айлін Догерті.Двоє членів Ольстерських добровольчих сил (UVF), Боббі Роджерс та невстановлений чоловік, викрали таксі, за кермом якого перебував Джон Шеррі. 19-річна пасажирка Айлін Догерті, яка була католичкою, отримала смертельне поранення в голову. Наступного дня вона померла від отриманих ран.

23 жовтня 1972 року двоє беззбройних цивільних , Майкл Наан та Ендрю Джозеф Маррей, отримали відповідно 13 та 17 ножових поранень від сержанта Стенлі Гетевея та капрала Джона Берна з полку Аргайлських і Сазерлендських горян (Argyll and Sutherland Highlanders).

20 грудня 1972 року загинуло п'ятеро цивільних осіб четверо католиків (Бернард Келлі, Чарльз Маккафферті, Френсіс Маккаррон та Майкл Макгінлі) та один протестант (Чарльз Мур) — загинули внаслідок збройного нападу на бар «Топ оф зе Гілл» (Top of the Hill Bar) на Страбан Олд Роуд у районі Вотерсайд, Деррі. Вважається, що відповідальність за цей напад несе Асоціація оборони Ольстера (UDA).

4 лютого 1973 британські армійські снайпери застрелили добровольця «Тимчасової ІРА» та трьох цивільних осіб на перехресті Едлінгем-стріт та Нью-Лодж-роуд у Белфасті.

7 лютого 1973 року Об'єднана рада лоялістів провела одноденний страйк із метою «відновити певну подобу протестантського чи лоялістського контролю над справами провінції». Воєнізовані формування лоялістів застосовували силу, намагаючись перешкодити людям вийти на роботу та закрити підприємства, які відкрилися. Загалом відбулося вісім вибухів та тридцять п'ять підпалів. Загинули троє членів лоялістських угруповань та один цивільний.

8 березня 1973 року відбувся вибух в Олд-Бейлі «Тимчасова ІРА» провела свою першу операцію в Англії, заклавши чотири заміновані автомобілі в Лондоні. Десятьох членів оперативної групи ІРА, серед яких були Джеррі Келлі, Долорс Прайс та Маріан Прайс, заарештували в аеропорту Гітроу під час спроби залишити країну.

17 травня 1973 року п'ятеро солдатів британської армії Беррі Кокс, Фредерік Дрейк, Артур Плейс, Дерек Рід та Шерідан Янг — загинули внаслідок підриву на міні-пастці, закладеній «Тимчасовою ІРА» біля готелю «Knock-na-Moe Castle» в Омі, графство Тайрон. Також цього ж дня під час спроби нападу на британський військовий патруль у графстві Тірон військові відкрили вогонь на випередження. Ліквідовано командира місцевого підрозділу PIRA Шона Лінча.

25 червня 1973 року У перестрілці з британськими десантниками вбито бойовика PIRA Патріка Маккейба.

12 липня 1973 року відбулись вибухи в Колейні. Шестеро протестантів-пенсіонерів (Дайна Кемпбелл, Френсіс Кемпбелл, Елізабет Крейгмайл, Нен Девіс, Елізабет Палмер та Роберт Скотт) загинули, а ще 33 людини отримали поранення внаслідок підриву замінованого автомобіля «Тимчасовою ІРА» на Рейлвей-роуд у Колейні, графство Лондондеррі. Попередження, надане перед вибухом, було невчасним і неналежним. 28 липня відбулись вибори до Асамблеї Північної Ірландії.

31 жовтня 1973 року відублась зухвала втеча з в'язниці. Троє добровольців «Тимчасової ІРА» втекли з в'язниці Маунтджой у Дубліні за допомогою викраденого.

4 лютого 1974 року відбувся вибух в автобусі на автостраді М62 вісім солдатів британської армії та троє цивільних (дружина та двоє дітей одного із загиблих військових) загинули, коли бомба «Тимчасової ІРА» вибухнула в автобусі під час його руху по автомагістралі M62 у Західному Йоркширі, Англія.

4 березня 1974 року Гарольд Вільсон переміг Едварда Гіта на загальних виборах і став прем'єр-міністром Великої Британії. Це був його другий термін на цій посаді, перший тривав з 1964 по 1970 рік.

20 квітня 1974 року війна в Північній Ірландії між силовими структарми Британії та правими добровольцями проти лівих партизанських і терористичних груп ІРА забрала життя своєї 1000-ї жертви Джеймса Мерфі, власника автозаправної станції в графстві Фермана.

2 травня 1974 року відбувся вибух у барі "Роуз енд Краун". Шестеро цивільних католиків (Френсіс Бреннан, Джеймс Догерті, Томас Фергюсон, Джон Галлахер, Вільям Келлі та Томас Морріссі) загинули і ще вісімнадцятеро отримали поранення внаслідок того, як Ольстерські добровольчі сили (UVF) підірвали бомбу в барі «Роуз енд Краун» на Ормо-роуд у Белфасті. 15 травня розпочався страйк Ради робітників Ольстера. Також 2 травня Британська армія вистежила групу PIRA, яка намагалася мінувати дорогу. У перестрілці ліквідовано бойовика Джеймса Макгігана.

17 травня 1974 року відбулись вибухи в Дубліні та Монагані. Ольстерські добровольчі сили (UVF) підірвали чотири бомби (три в Дубліні, одну в Монагані) на території Республіки Ірландія. Вони вбили тридцять трьох цивільних осіб і поранили ще 300. Це стало найбільшою кількістю жертв внаслідок одного інциденту за весь час війни. Стверджувалося, що до цього були причетні співробітники британських сил безпеки. UVF не брали на себе відповідальність за цей теракт аж до 15 липня 1993 року. 28 травня виконавча влада Північної Ірландії зазнала краху. Внаслідок цього було знову запроваджено пряме правління.

15 липня 1974 року відбулось вбивство Джона Пета Каннінгема солдат полку Лейб-гвардії (Life Guards) Денніс Гатчінгс тричі вистрілив у спину беззбройному чоловіку з ментальною інвалідністю Джону Пету Каннінгему, коли той намагався втекти через поле. Поранення виявилися смертельними. У 2017 році Гатчінгса притягнули до суду за це вбивство, проте у 2021 році він помер під час судового процесу. 17 липня Тимчасова ІРА підірвала бомбу в будівлі Парламенту (Палаті громад) у Лондоні, внаслідок чого 11 людей отримали поранення, а будівлі було завдано значних руйнувань.

7 серпня 1974 року військовослужбовець 1-го батальйону Королівського валлійського полку британської армії смертельно вистрілив у спину 22-річному беззбройному чоловіку на його фермі поблизу Помероя, графство Тайрон. Нікому не було висунуто звинувачень у вбивстві Патріка Мак-Елхоуна, проте 21 січня 2021 року суддя визнала це вбивство «невиправданим». Суддя Шівон Кіган заявила, що Мак-Елхоун був «невинною людиною, яку холоднокровно застрелили без попередження, коли він нікому не загрожував».

5 жовтня 1974 року знову відбулись вибухи на цей раз в пабах Гілдфорда четверо британських солдатів (Вільям Форсайт, Енн Гамільтон, Джон Гантер та Керолайн Слейтер) і один цивільний (Пол Крейг) загинули внаслідок підриву бомб «Тимчасовою ІРА» у двох пабах міста Гілдфорд, Англія.

28 жовтня 1974 року Армійський патруль перехопив групу бойовиків PIRA, які перетинали кордон з Ірландією. Загинув член ІРА Майкл Г'юз.

7 листопада 1974 року відбувся вибух у Вулвічі двоє людей (британський солдат і цивільний) загинули, а ще 28 отримали поранення, коли бойовики ІРА кинули 6-фунтову (близько 2,7 кг) железигнітову бомбу з додаванням шрапнелі через вікно пабу «Кінгс Армс» (Kings Arms) у Вулвічі, Англія.

21 листопада 1974 року відбулись вибухи в пабах Бірмінгема двадцять один цивільний загинув внаслідок вибухів бомб у двох пабах Бірмінгема, Англія. Це став найкривавіший теракт на території Англії за весь час «Смути». За звинуваченням у цьому злочині перед судом постала «Бірмінгемська шістка», членів якої визнали винними. Багато років по тому, після виявлення нових доказів фабрикування та приховування фактів поліцією, їхні вироки скасували, а самих засуджених звільнили.

10 грудня 1974 року Було засновано Ірландську національну визвольну армію та її політичне крило — Ірландську республіканську соціалістичну партію (IRSP). Заснування відбулося в готелі «Spa Hotel» у селищі Люкан неподалік Дубліна. Це була радикально ліва марксистсько-ленінська партизанська терористична група їх мета була створення соціалістичної республіки робітників за зразком ідей ірландського марксиста Джеймса Конноллі. Вважала терор легітимним інструментом цієї революції. Вони розглядали присутність британських військ у Північній Ірландії не лише як окупацію, а як інструмент капіталістичного та імперіалістичного гніту над ірландським пролетаріатом тобто були небезпечними соціалістичними фанатиками.

22 грудня 1974 року Тимчасова ІРА оголосила про різдвяне припинення вогню. Перед початком перемир'я бойовики здійснили бомбовий напад на будинок колишнього прем'єр-міністра Едварда Гіта. Сам Гіт на той момент у будівлі був відсутній, внаслідок інциденту ніхто не постраждав.

10 лютого 1975 року тимчасова ІРА (PIRA) погодилася на перемир'я та припинення вогню з британським урядом і Міністерством у справах Північної Ірландії. У націоналістичних районах було створено сім «центрів моніторингу інцидентів» для контролю за дотриманням режиму припинення вогню та реагуванням сил безпеки.

20 лютого 1975 року між Офіційною ІРА (OIRA) та Ірландською національною визвольною армією (INLA) спалахнула ворожнеча. Обидва угруповання вбили кількох добровольців з протилежного боку, поки міжусобиця не припинилася в червні 1975 року.

У березні 1975 році між Ольстерськими добровольчими силами (UVF) та Асоціацією оборони Ольстера (UDA) спалахнула ворожнеча, яка призвела до низки політичних убивств.

13 березня 1975 року бойовики з Белфастської бригади Ольстерських добровольчих сил (UVF) спробували підірвати бар Пітера Конвея на Шор-роуд у Грінкаслі (Белфаст), який належав католику. Бомба вибухнула передчасно, внаслідок чого загинули цивільна жінка-католичка та один із підривників UVF.

6 квітня 1975 року 18-річний Деніел Локран, на той час член Народно-визвольної армії (PLA), яка згодом стала Ірландською національною визвольною армією (INLA), був застрелений у житловому комплексі «Дівіс Флетс» у Белфасті членами Офіційної Ірландської республіканської армії (OIRA) в ході триваючої ворожнечі між OIRA та INLA.

12 квітня 1975 року п’ятеро цивільних католиків (Марі Беннетт, Елізабет Карсон, Мері Мак-Аліві, Агнес Мак-Еной та Артур Пенн) загинули внаслідок збройного нападу та вибуху гранати, вчиненого UVF у барі «Стренд» на Андерсон-стріт у районі Шорт-Стренд у Белфасті. Ще один цивільний католик (Майкл Малліган) помер від отриманих ран 20 квітня 1975 року. Чоловік Елізабет Карсон, Віллі, втратив руку під час цієї атаки. 25-річний Пол Кроуфорд, на той час член Офіційної Ірландської республіканської армії (OIRA), був застрелений на Фоллс-роуд у Белфасті. Це вбивство стало ще одним епізодом у ворожнечі між OIRA та Ірландською національною визвольною армією (INLA).

22 червня 1975 року бойовики UVF спробували пустити потяг під укіс, заклавши бомбу на залізничній колії біля Страффана (графство Кілдер, Республіка Ірландія). Цивільний чоловік, Крістофер Філан, спробував зупинити членів UVF і був заколотий ножем до смерті. Проте його дії, як повідомляється, затримали вибух на достатній час, щоб потяг зміг безпечно проїхати.

17 липня 1975 року четверо британських солдатів (Калверт Браун, Едвард Гарсайд, Роберт Мак-Картер і Пітер Вілліс) загинули внаслідок підриву дистанційно керованої бомби, закладеної PIRA поблизу Форкілла (графство Арма). Ця атака стала першим серйозним порушенням лютневого перемир'я.

31 липня 1975 року різанина ансамблю Miami Showband: члени UVF (дехто з яких також були солдатами UDR) застрелили трьох музикантів (Тоні Гераті та Френа О'Тула, обох із Республіки Ірландія, та Браяна Маккоя, північноірландського протестанта), які входили до складу ірландського естрадного ансамблю Miami Showband, у Басхіллі (графство Даун). Озброєні люди облаштували фальшивий військовий блокпост, зупинили мікроавтобус ансамблю та наказали музикантам вийти. Два солдати UDR (Гарріс Бойл та Веслі Сомервіль) сховали в автобусі бомбу з годинниковим механізмом, але вона вибухнула передчасно, внаслідок чого вони загинули. Після цього інші нападники відкрили вогонь по музикантах і втекли. Згодом трьох солдатів UDR засудили за участь у цьому нападі.

13 серпня 1975 року відбувся напад на бар «Баярдо»: добровольці PIRA здійснили збройний напад і підрив бару «Баярдо» — пабу в Белфасті, який часто відвідували командири UVF. Унаслідок атаки загинули четверо цивільних протестантів (Лінда Бойл, Вільям Грейсі, Семюел Ганнінг та Джоанн Макдауелл) і один член UVF (Г’ю Гарріс).

27 серпня 1975 року Вибух у пабі «Кейтерем Армс»: Тимчасова ІРА підірвала бомбу в пабі міста Кейтерем, внаслідок чого поранено 33 людини (10 солдатів та 23 цивільних). Ця подія ознаменувала припинення їхнього режиму припинення вогню в Англії.

1 вересня 1975 року п’ятеро цивільних протестантів (Вільям Геррон, Джон Джонстон, Невін Макконнелл, Джеймс Маккі та Рональд Маккі) загинули, а ще семеро отримали поранення внаслідок збройного нападу на Оранжистську залу в Талліваллені поблизу Ньютаунгамільтона (графство Арма). Один із оранжистів був офіцером Королівської поліції Ольстера (RUC) поза службою, який відкрив вогонь у відповідь. Відповідальність за напад узяли на себе Республіканські сили дії Південного Арма (SARAF), заявивши, що це була помста за «вбивства співвітчизників-католиків у Белфасті».

5 вересня 1975 року пролунав вибух у лондонському готелі «Гілтон»: Тимчасова ІРА підірвала бомбу у вестибюлі готелю «Гілтон» у Лондоні, внаслідок чого загинули дві людини та ще 63 отримали поранення.

2 жовтня 1975 року UVF убила сімох цивільних осіб у серії нападів по всій Північній Ірландії. Шестеро з них були католиками (Френсіс Доннеллі, Джерард Гроган, Марі Мак-Граттан, Томас Мерфі, Томас Осборн та Джон Стюарт) і один — протестанткою (Айрін Ніколсон). Четверо членів UVF (Марк Доддс, Джеффрі Фрімен, Обрі Рід, Девід Свонсон) загинули, коли бомба, яку вони транспортували, передчасно вибухнула під час їхньої поїздки дорогою Фарренлестер у Колерейні (графство Лондондеррі).

9 жовтня 1975 року відбувся вибух на станції метро «Грін Парк»: одна людина загинула та 20 отримали поранення, коли ІРА підірвала бомбу в районі Грін-парку, поблизу Пікаділлі в Лондоні.

20 жовтня 1975 року Під час спроби пограбування банку для фінансування організації, бойовики INLA вступили у перестрілку з поліцією. Ліквідовано члена INLA Біллі МакМіллана

30 жовтня 1975 року група ІРА з Белкомб-стріт підірвала італійський ресторан у Вест-Енді в Лондоні. Внаслідок вибуху отримали поранення 18 людей. Це стало першим у серії підривів ресторанів, здійснених цим підрозділом ІРА.

12 листопада 1975 року відбувся вибух в устричному барі «Скоттс»: одна людина загинула та 15 отримали поранення, коли бойовики ІРА кинули бомбу всередину ресторану у Вест-Енді в Лондоні.

18 листопада 1975 року відбувся вибух у ресторані «Волтонс»: двоє цивільних загинули та 23 цивільних отримали поранення, коли бойовики Тимчасової ІРА без попередження закинули бомбу в ресторан на Волтон-стріт у Челсі (Лондон). Підрозділ ІРА, який здійснив цей напад, також був відповідальним за вибухи в Кейтеремі, готелі «Гілтон», Грін-парку та устричному барі «Скоттс», що відбулися за останні тижні. Див.: Банда з Белкомб-стріт Тимчасової ІРА.

22 листопада 1975 року відбулась засідка в Драммакаваллі: троє солдатів британської армії (Джеймс Дункан, Пітер Макдоналд та Майкл Сампсон) загинули, а ще один солдат отримав поранення, коли PIRA атакувала спостережну вежу в Драммакаваллі поблизу Кроссмаглена (Південний Арма).

25 листопада 1975 року Лоялістська банда, яка отримала прізвисько «М’ясники з Шенкілла», вчинила своє перше «вбивство з перерізанням горла» (жертвою став Френсіс Кроссін). Банда дістала таку назву через те, що її члени викрадали вночі, катували та вбивали (перерізаючи горло) випадкових цивільних католиків у Белфасті.

29 листопада 1975 року відбувся вибух у дублінському аеропорту: у терміналі прибуття аеропорту Дубліна вибухнула бомба, внаслідок чого одна людина загинула та ще дев'ятеро отримали поранення. Відповідальність за напад узяла на себе UDA.

6 грудня 1975 року відбулась облога на Белкомб-стріт: протягом шести днів четверо добровольців PIRA утримували двох заручників у квартирі в Лондоні.

19 грудня 1975 року бойовики угруповання «Коммандос Червоної Руки» підірвали замінований автомобіль без попередження в Дандолку, внаслідок чого загинули двоє цивільних (Джек Руні та Г’ю Воттерс) і ще двадцятеро отримали поранення. Невдовзі після цього та сама група здійснила збройний напад і підрив по інший бік кордону в Сільвербриджі. Під час цієї атаки загинули двоє місцевих цивільних католиків, які були братами (Майкл і Патрік Доннеллі), та англієць (Тревор Брекнелл), одружений з місцевою жінкою; ще шестеро людей отримали поранення. Ці напади пов’язують із діяльністю «банди Гленанн».

31 грудня 1975 року відбувся вибух у барі «Централ»: добровольці INLA, використовуючи кодову назву «Республіканська народна армія Арма», убили трьох людей внаслідок вибуху в пабі в Гілфорді (графство Арма).

4-5 січня 1976 року відбулись убивства Ріві та О'Дауда: бойовики UVF застрелили шістьох цивільних католиків із двох родин (одну групу становили троє братів, іншу — дядько та двоє племінників) під час скоординованих нападів у графстві Арма. У вбивствах брав участь офіцер Спеціальної патрульної групи RUC, а самі напади пов’язують із діяльністю «банди Гленанн».Різанина в Кінгсміллі: на знак помсти за вбивства Ріві та О'Дауда Республіканські сили дії Південного Арма розстріляли одинадцятьох протестантів, зупинивши їхній мікроавтобус у Кінгсміллі (графство Арма). Десятеро чоловіків загинули; один вижив, попри те, що в нього влучили 18 разів.

12 березня 1976 року на арену виходить легандарний спецназ SAS. Спецназ SAS у графстві Арма перехопив командира Південно-Армаської бригади PIRA Шона Кемпбелла під час транспортування зброї. Його було ліквідовано в перестрілці.

16 березня 1976 року Гарольд Вільсон оголосив про свою відставку з посади прем'єр-міністра Великої Британії, яка набрала чинності 5 квітня 1976 року. 17 березня 1976 року четверо цивільних католиків, серед яких було двоє дітей (Патрік Барнард, Джозеф Келлі, Джеймс Мак-Кей та Ендрю Смолл), загинули, а ще двадцятеро отримали поранення, коли угруповання UVF підірвало замінований автомобіль біля бару «Гіллкрест» у Данганноні. Цей напад пов’язують із діяльністю «банди Гленанн». 27 березня ІРА підірвала бомбу в лондонському виставковому центрі «Олімпія», внаслідок чого постраждали 85 людей. Одна жінка згодом померла від отриманих ран.

5 квітня 1976 року Джеймс Каллаган був обраний лідером Лейбористської партії та змінив Гарольда Вільсона на посаді прем'єр-міністра Великої Британії.

15 травня 1976 року UVF здійснила збройні напади та підриви двох пабів у Чарлемонті (графство Арма), внаслідок чого загинули четверо цивільних католиків (Фелікс Кленсі, Роберт Мак-Каллох, Фредерік Мак-Лафлін та Шон О'Гаган). Згодом за участь у цих нападах був засуджений солдат Ольстерського оборонного полку (UDR) британської армії. Також у травні Бойовики PIRA вбили трьох офіцерів Королівської поліції Ольстера (RUC) у графстві Фермана та одного офіцера RUC у графстві Даун.

5 червня 1976 року дев'ятеро цивільних осіб загинули під час окремих нападів у Белфасті та його околицях. Після того як унаслідок вибуху в пабі, ймовірно вчиненого республіканцями, загинули двоє цивільних протестантів (Роберт Гровс та Едвард Мак-Мюррей), угруповання UVF убило трьох цивільних католиків і двох цивільних протестантів — усі вони були чоловіками (Семюел Корр, Джеймс Койл, Едвард Фаррелл, Джон Мартін та Деніел Макнейл) — під час збройного нападу та підриву бару «Хлорейн». Під час іншого вибуху в барі «Інтернаціональ» у Портаферрі (графство Даун) бойовики UVF убили цивільного католика. Крім того, угруповання UDA/UFF застрелило члена лівої партії «Шинн Фейн» Колма Малгрю.

25 червня 1976 року Рубі Кідд (28 років), Френсіс Вокер (17 років) та Джозеф Макбрайд (56 років), усі — цивільні протестанти, були застрелені під час збройного нападу Республіканських сил дії на бар «Зе Стор» на Лайл-Гілл-роуд у Темплпатріку.

21 липня 1976 року відбувся напад на паб «Рамбл Інн»: угруповання UVF убило шістьох цивільних осіб (п’ятьох протестантів та одного католика) під час збройного нападу на паб поблизу Антріма. Паб став мішенню через те, що його власниками були католики. Жертвами стали Френк Скотт, Ернест Мур, Джеймс Мак-Калліон, Джозеф Елліс, Джеймс Френсі (усі — протестанти) та Олівер Вулаган, католик. Крістофер Еварт-Біггс (британський посол в Ірландії) та його секретар Джудіт Кук загинули внаслідок вибуху бомби, закладеної в автомобіль посла в Дубліні. Ще двоє людей, які перебували в машині, отримали серйозні поранення.

30 липня Четверо цивільних протестантів були застрелені в пабі неподалік Міллтаун-роуд у Белфасті. Відповідальність за напад узяли на себе Республіканські сили дії.

10 серпня 1976 року Інцидент в Андерсонстауні : доброволець ІРА Денні Леннон був застрелений британськими військовими під час поїздки вулицею Фінахі-роуд-Норт у Белфасті. Після цього його автомобіль втратив керування та на смерть збив трьох дітей із родини Магвайр. Ця трагедія дала поштовх серії «мирних мітингів», які проходили протягом усього місяця. Організація, яка влаштовувала ці заходи, стала відомою під назвою «Мирні люди» (Peace People), а очолили її Майрід Корріган та Бетті Вільямс. Їхні мітинги стали першими з початку конфлікту, на яких велика кількість протестантів і католиків об'єднали зусилля в кампанії за мир.

14 серпня 1976 року відбулось убивство Маджелли О’Гейр: рядовий британської армії Майкл Вільямс смертельно поранив і вбив 12-річну Маджеллу О’Гейр, коли вона йшла до церкви у Вайткроссі. У 2011 році тогочасний міністр у справах Північної Ірландії Оуен Паттерсон і тогочасний міністр оборони Ліам Фокс висловили офіційні вибачення як за вбивство О’Гейр, так і за виправдання Вільямса.

28 жовтня 1976 року Бійці SAS ліквідували бойовика PIRA Джеймса Макклоскі, який зі зброєю в руках намагався зайняти позицію для обстрілу армійського блокпоста

3 травня 1977 року Об'єднана рада дій юніоністів розпочала загальнорегіональний страйк. Страйк був організований з вимогою жорсткішої відповіді уряду у сфері безпеки та повернення до урядування на основі «принципу більшості» в Стормонті.

12 травня 1977 року Британські спецпризначенці ліквідували відомого капітана Тимчасової ІРА Шона Макдермота на вулиці міста під час спроби затримання, яка переросла у вогневий контакт.

15 травня 1977 року капітан британської армії Роберт Найрак був викрадений бойовиками ІРА в Південному Арма під час таємної операції та вбитий у полі в лісі Равенсдейл на півночі графства Лаут у Республіці Ірландія.

27 липня 1977 року Четверо людей були застрелені та ще 18 отримали поранення в ході триваючої ворожнечі між Тимчасовою Ірландською республіканською армією (PIRA) та членами Офіційної Ірландської республіканської армії (OIRA).

5 жовтня 1977 року було застрелено провідного члена INLA Сеймуса Костелло.

17 лютого 1978 року відбувся вибух у ресторані «Ла Мон»: одинадцять цивільних осіб та один офіцер Королівської поліції Ольстера (RUC) загинули, а ще тридцятеро отримали поранення внаслідок підриву запалювальної бомби, закладеної PIRA в ресторані «Ла Мон» поблизу Белфаста. Також цього дня один із найвищих за званням військовослужбовців, які загинули в бою під час конфлікту з ІРА , підполковник Іен Корден-Ллойд, загинув, коли гвинтокрил «Газель», на якому він летів, був збитий кулеметним вогнем бойовиків Південно-Армаської бригади PIRA.

10 червня 1978 року спецпідрозіл SAS влаштував пастку у будівлі в Белфасті, яку ІРА планувала використати для атаки. У перестрілці було ліквідовано трьох бойовиків ІРА Вільяма Флемінга, Дніса Брауна та Джона Малвелла.

17 червня 1978 року бойовики PIRA вбили офіцера Королівської поліції Ольстера (RUC) Г’ю Макконнелла, а також викрали та вбили іншого офіцера — Вільяма Тербітта неподалік Кроссмаглена (графство Арма). Наступного дня лоялістські воєнізовані формування викрали католицького священника та пообіцяли утримувати його в заручниках, доки офіцера RUC не відпустять. Однак незабаром вони звільнили священника під тиском влади та церковних лідерів. У грудні 1978 року викрадачам висунули звинувачення у викраденні, а також у вбивстві власника католицького магазину Вільяма Стратерна.

21 червня 1978 року Британські військові застрелили трьох добровольців PIRA (Деніса Брауна, Вільяма Мейлі та Джеймса Малвенну) і випадкового члена UVF (Вільяма Ганну, якого вбили через помилкову ідентифікацію особи) на території поштового депо на Баллісіллан-роуд у Белфасті. Стверджується, що добровольці PIRA збиралися здійснити бомбову атаку.

11 липня 1978 року бійці SAS ліквідували у перестрілці одного з найактивніших бойовиків ІРА Джерарда Макенлі під час його спроби закласти бомбу на залізничній станції.

21 вересня 1978 року Тимчасова ІРА підірвала бомби на військовому аеродромі Королівських ВПС (RAF) поблизу Еглінтона (графство Лондондеррі). Будівлю термінала, два ангари для літаків і чотири літаки було знищено.

14-19 листопада 1978 року Тимчасова ІРА підірвала понад п’ятдесят бомб у містах по всій Північній Ірландії, внаслідок чого було поранено тридцять сім людей. Найсильнішого удару зазнали Белфаст, Деррі, Арма, Каслдерг, Кукстаун та Енніскіллен.

30 листопада 1978 року Тимчасова ІРА (PIRA) здійснила бомбові та підпалювальні атаки у 14 містах і селах по всій Північній Ірландії. PIRA виступила із заявою-попередженням про те, що вона готується до «тривалої війни».

21 грудня 1978 року троє британських солдатів були застрелені внаслідок засідки ІРА на їхній піший патруль у Кроссмаглені (графство Арма).

20 лютого 1979 року одинадцятеро лоялістів, відомих як «Різники зі Шенкілла», були засуджені до довічного ув'язнення за дев'ятнадцять убивств. Банда отримала свою назву через нічні викрадення, катування та вбивства (шляхом перерізання горла) випадкових цивільних католиків у Белфасті.

22 березня 1979 року Тимчасова ІРА вбила Річарда Сайкса, британського посла в Нідерландах, а також його камердинера Карела Страуба в Гаазі. Угруповання також підірвало двадцять чотири бомби в різних локаціях по всій Північній Ірландії.

30 березня 1979 року ІНВА вбила Ейрі Нів, члена парламенту від Консервативної партії та радника Маргарет Тетчер. ІНВА підірвала замасковану бомбу-пастку під його автомобілем, коли він виїжджав з Вестмінстерського палацу в Лондоні.

5 квітня 1979 року у Белфасті спецпідрозділ SAS перехопив бойову групу Тимчасової ІРА, яка готувала напад. У перестрілці було ліквідовано двої активних бойовиків Ентоні Макіліні та Джерарда Гіббсона

17 квітня 1979 року четверо офіцерів Королівської поліції Ольстера загинули внаслідок підриву замінованого фургона, влаштованого Тимчасовою ІРА в Бессбруку, графство Арма. Потужність бомби оцінювали у 1000 фунтів; вважалося, що на той момент це була найбільша бомба, використана Тимчасовою ІРА.

4 травня 1979 року Маргарет Тетчер від Консервативної партії здобуває переконливу перемогу та стає прем'єр-міністром Великої Британії, завдавши поразки Лейбористській партії, яка перебувала при владі протягом п'яти років.

27 серпня 1979 року відбувся масшабтний теракт, який отримав назву засідка в Ворренпойнті. вісімнадцятеро солдатів британської армії загинули, коли Тимчасова ІРА підірвала дві придорожні бомби під час проходження британського конвою повз замок Нарроу-Вотер неподалік Ворренпойнта. Відбулася коротка перестрілка, і британські військові застрелили цивільну особу на протилежному боці кордону з Республікою Ірландія. Це були найбільші людські втрати британської армії внаслідок одного нападу за весь час Смути. Того самого дня четверо людей (зокрема лорд Маунтбеттен, двоюрідний брат королеви) загинули від вибуху бомби Тимчасової ІРА на борту човна біля узбережжя графства Слайго.

У вересні 1979 року Під час візиту до Республіки Ірландія Папа Римський Іван Павло ІІ закликав покласти край насильству в Північній Ірландії.

16 грудня 1979 року четверо солдатів британської армії (Аллан Ейртон, Вільям Бек, Саймон Еванс та Кіт Річардс) загинули внаслідок підриву на наземній міні, закладеній Тимчасовою ІРА неподалік Данганнона, графство Тайрон. Ще один британський військовослужбовець (Пітер Гранді) загинув від міни Тимчасової ІРА поблизу Форкілла, графство Арма, а колишнього солдата Полку оборони Ольстера (Джеймса Фаулера) застрелили в Ома.

17 січня 1980 року Троє солдатів британської армії (із Полку оборони Ольстера) загинули внаслідок підриву на наземній міні, влаштованого Тимчасовою ІРА неподалік Каслвеллана, графство Даун. Ця подія ознаменувала досягнення позначки у 2000 загиблих в офіційному реєстрі жертв конфлікту в Північній Ірландії. Також цього дня ІРА напагалась здійснити теракт у потязі в Данмаррі. Бомба Тимчасової ІРА передчасно здетонувала в пасажирському потязі поблизу Белфаста. Внаслідок цього загинули двоє цивільних (Марк Кокран та Макс Олорунда), а також один із бомбістів (Кевін Ділейні). Ще п'ятеро людей отримали важкі поранення (зокрема інший бомбіст — Патрік Флінн).

2 травня 1980 року відбулась сутичка терористів з силами SAS четверо бійців ІРА опинилися в оточенні підрозділу Особливої повітряної служби (SAS) у будинку, який вони захопили на Антрім-роуд у Белфасті. По групі SAS відкрили вогонь із верхньої частини будинку з кулемета M60.Було ліквідовано Капітана ІРА Герберта Вестмакотта. Невдовзі після цього підрозділ ІРА здався владі. Одним із затриманих був Анджело Фуско.

10 червня 1980 року вісьмома ув'язненими членами Тимчасової ІРА було здійснено втечу з в'язниці Крамлін-Роуд у Белфасті. Використовуючи пістолети, які таємно пронесли до в'язниці, вони взяли наглядачів у заручники та з боєм прорвалися з будівлі.

Жовтень 1980 року Республіканські ув'язнені у в'язниці «Мейз» розпочали голодування на знак протесту проти скасування особливого статусу (статусу політв'язня). Але у грудні вони припинили голодування.

15 жовтня 1980 року було вбито одного з засновників та лідерів INLA Ронні Бантінга. Він став членом Офіційної ІРА на початку 1970-х років і був одним із засновників Ірландської національно-визвольної армії у 1974 році. Він став лідером організації в 1978 році.

21 січня 1981 року Сер Норман Стронг та його син Джеймс Стронг (обидва — колишні члени парламенту від Уніоністської партії Ольстера) були вбиті бойовиками ІРА у своєму маєтку «Абатство Тайнан», який після цього спалили.

1 березня 1981 року Республіканські ув'язнені у в'язниці «Мейз» розпочали друге голодування.

9 квітня 1981 року учасник голодування Боббі Сендс переміг на довиборах і був обраний членом парламенту у Вестмінстері. Згодом закон змінили, щоб заборонити ув'язненим балотуватися на виборах.

5 травня 1981 року після 66 днів голодування Сендс помер у в'язниці «Мейз». Протягом наступних трьох місяців померли ще дев'ятеро учасників голодування. Серед яких був керівник загону марксистів з INLA Патсі О'Хара та командир підрозділу ІРА у в'язниці Джо Макдоннелл.

10 травня 1981 року відбулась перестрілка спезпризначенці SAS влаштували засідку на групу бойовиків ІРА, які намагалися закласти міну на дорозі. Вогнем на ураження було ліквідовано Джеймса Девліна та його сина Патріка Девліна, які виявились активними членами організації.

19 травня 1981 року п’ятеро солдатів британської армії (Майкл Бегшоу, Пол Булман, Ендрю Гевін, Джон Кінг та Гренвілл Вінстон) загинули, коли їхній бронетранспортер «Сарацин» розірвало на шматки внаслідок підриву на придорожній міні, закладеній Тимчасовою ІРА на Чанселлорс-роуд ув Альтнавейгу, неподалік Бессбрука, графство Арма.

17 липня 1981 року Тимчасова ІРА напала на пост британської армії в Південному Арма, внаслідок чого загинув один солдат (молодший капрал Гевін Дін) та отримав поранення ще один (стрілець Джон Мур).

10 жовтня 1981 року Тимчасова ІРА підірвала бомбу біля казарм Челсі в Лондоні, внаслідок чого загинули двоє цивільних та отримали поранення 40 людей.

14 листопада 1981 року бойовики ІРА вбили члена парламенту від Уніоністської партії Ольстера, преподобного Роберта Бредфорда, у громадському центрі у Фінахі, Белфаст, а також іншого чоловіка (Кеннета Кемпбелла), який працював доглядачем цієї будівлі.

25 березня 1982 року троє британських солдатів (Деніел Голланд, Ніколас Малакос та Ентоні Реплі) загинули, а ще п'ятеро людей отримали поранення внаслідок збройного нападу ІРА на Крокус-стріт, неподалік Спрінгфілд-роуд у Західному Белфасті.

20 квітня 1982 року Тимчасова ІРА підірвала бомби в Белфасті, Деррі, Армі, Балліміні, Бессбруку та Марафелті. Двоє цивільних загинули, а дванадцятеро отримали поранення.

20 липня 1982 року відбулися вибухи в Гайд-парку та Ріджентс-парку. Одинадцятеро британських солдатів і семеро військових коней загинули внаслідок вибухів бомб, влаштованих Тимчасовою ІРА під час військових церемоній у Ріджентс-парку та Гайд-парку в Лондоні. Багато глядачів отримали важкі поранення.

16 вересня 1982 року відбувся вибух у житловому комплексі «Дівіс Флетс». ІНВА підірвала дистанційно керовану бомбу, замасковану у водостічній трубі, коли британський патруль проходив повз Каллінгтрі-Вок у житловому комплексі «Дівіс Флетс» у Белфасті. Загинули британський солдат Кевін Воллер та двоє дітей-католиків — Стівен Беннетт і Кевін Валлідей.

20 жовтня 1982 року по всій Північній Ірландії відбулися вибори до нової Асамблеї Північної Ірландії, що налічувала 78 місць. Соціал-демократична і лейбористська партія (СДЛП) та «Шинн Фейн» брали участь у виборах на засадах абстенціонізму. Поява «Шинн Фейн» як політичної сили викликала глибоке занепокоєння у колах британського істеблішменту.

27 жовтня 1982 року троє офіцерів Королівської поліції Ольстера загинули внаслідок підриву патрульного автомобіля на наземній міні, влаштованого Тимчасовою ІРА поблизу острова Оксфорд, неподалік Лергана, графство Арма.

11 листопада 1982 року троє членів ІРА були застрелені бійцями підрозділу Королівської поліції Ольстера, що діяв під прикриттям. До кінця року поліція застрелила ще трьох бойовиків ІРА за спірних обставин.

6 грудня 1982 року відбувся вибух у барі "Дроппін Велл" одинадцятеро британських солдатів і шестеро цивільних загинули внаслідок підриву бомби з годинниковим механізмом, влаштованого ІНВА в барі «Дроппін Велл» у Баллікеллі, графство Лондондеррі.

12 грудня 1982 року підрозділ Королівської поліції Ольстера застрелив у перестрілці двох командирів Ірландської національної визвольної армії (INLA), яка була радикальною марксистською організацією Шмуса Грю та Родді Керролла.

11 квітня 1983 року на першому судовому процесі у справі «суперінформаторів» чотирнадцятеро членів Добровольчих сил Ольстера (ДСО) були засуджені загалом до двохсот років ув'язнення. У травні 1983 року було засновано Форум за Нову Ірландію.

13 липня 1983 року четверо солдатів британської армії (Рональд Александер, Томас Гаррон, Джон Роксборо та Освальд Нілі), усі — протестанти, які служили в 6-му батальйоні Полку оборони Ольстера, загинули, коли їхній транспортний засіб підірвався на наземній міні, закладеній Тимчасовою ІРА неподалік Балліголі, графство Тайрон.

5 серпня 1983 року на іншому судовому процесі у справі «суперінформаторів» двадцять двоє добровольців Тимчасової ІРА були засуджені загалом до понад чотирьох тисяч років ув'язнення. Згодом вироки щодо вісімнадцяти з них було скасовано.

25 вересня 1983 року відбулась втеча з з в'язниці «Мейз». Тридцять вісім ув'язнених республіканців здійснили ретельно сплановану втечу з в'язниці «Мейз» у графстві Антрим. Один наглядач помер від серцевого нападу, а ще двадцятеро отримали поранення, зокрема двоє зазнали вогнепальних поранень із пістолетів, які таємно пронесли до в'язниці. Половину втікачів було спіймано протягом наступних двох днів. Інших затримали згодом, проте декому вдалося уникнути покарання на території Республіки Ірландія або США.

20 листопада 1983 році озброєні люди відкрили вогонь під час протестантського богослужіння в Дарклі, графство Арма, внаслідок чого загинули троє церковнослужителів і ще кілька отримали поранення. Відповідальність за напад узяли на себе «Католицькі сили реагування», однак один із нападників був членом ІНВА, і під час атаки використовувалася зброя цієї організації.

4 грудня 1983 року оперативники SAS влаштували пастку для бойовиків ІРА біля схованки зі зброєю. Під час спроби чинити збройний опір ліквідовано двох бойовиків: Браяна Кембелла та Колма Макгірра.

17 грудня 1983 році відбувся вибух біля універмагу «Гарродс». Підрив автомобіля, замінованого Тимчасовою ІРА біля універмагу в Лондоні, забрав життя шістьох людей: трьох цивільних (Філіпа Геддеса, Жасмін Кокран-Патрік та Кеннета Салвесена, громадянина США) та трьох офіцерів поліції — сержанта Ноеля Лейна, констебля Джейн Арбутнот та інспектора Стівена Додда. Ще один поліцейський втратив обидві ноги, а 90 людей отримали поранення. Військова рада Тимчасової ІРА заявила, що не давала дозволу на цей напад.

21 лютого 1984 року двоє добровольців Тимчасової ІРА (Генрі Гоган та Деклан Мартін) і британський солдат (Пол Орам) загинули під час перестрілки в Данлої, неподалік Баллімоні, графство Антри.

18 травня 1984 року троє британських солдатів (Томас Егар, Роберт Гаггінс та Пітер Галлімор) загинули внаслідок підриву на наземній міні, закладеній Тимчасовою ІРА в Енніскіллені, графство Фермана. Того самого дня двоє офіцерів Королівської поліції Ольстера загинули від міни Тимчасової ІРА поблизу Кемлоха в Південному Арма.

15 червня 1984 року SAS знищила одного з лідерів Тимчасової ІРА в Південній Армі Пола Келлі, який чинив вогневий опір під час затримання.

12 серпня 1984 року відбулось вбиство Шона Даунса. Констебль Королівської поліції Ольстера смертельно поранив 22-річного колишнього члена молодіжного крила ІРА Шона Даунса, влучивши йому в груди пластиковою кулею, коли той наближався до нього з палицею під час мітингу проти інтернування.

12 жовтня 1984 року відбувся вибух у готелі Брайтона. Тимчасова ІРА здійснила бомбовий напад на готель «Ґранд Готел» у Брайтоні, який використовувався як база для з'їзду Консервативної партії. Внаслідок вибуху загинули п'ятеро людей, зокрема член парламенту сер Ентоні Беррі, а інші отримали каліцтва або поранення. Прем'єр-міністр Маргарет Тетчер не постраждала.

2 грудня 1984 року відбулась сутичка між бійцями SAS та військовими проти групи бойовиків ІРА, внаслідок якої загинув британський солдат Алістер Слейтер та двоє бойовиків Тимчасової ІРА Антуан Мак Гілла Бріде і Кіран Флемінг. Також в грудні 1984 року Іан Тейн став першим британським солдатом, засудженим за вбивство цивільної особи під час Смути. Його засудили до довічного ув'язнення за вбивство жителя Белфаста у 1983 році.

23 дютого 1985 року Військова розвідка виявила вогневу позицію ІРА. Патруль SAS діючу на випередження ліквідував трьох озброєних бойовиків Тимчасової ІРА Девіда Девідсона, Чарльза Бресліна та Майкла Девіна.

28 лютого 1985 року відбувся мінометний обстріл у Ньюрі — мінометна атака Тимчасової ІРА на базу Королівської поліції Ольстера в Ньюрі призвела до загибелі дев'ятьох офіцерів та поранення ще тридцяти семи. Це були найбільші людські втрати Королівської поліції Ольстера внаслідок одного нападу за весь час війни.

20 травня 1985 року четверо офіцерів Королівської поліції Ольстера (Девід Берд, Трейсі Доук, Стівен Роджерс та Вільям Вілсон) загинули під час мобільного патрулювання внаслідок підриву дистанційно керованої бомби, закладеної Тимчасовою ІРА неподалік Кілліна, графство Арма.

15 листопада 1985 року Маргарет Тетчер та Гаррет Фіцджеральд підписали Англо-ірландську угоду.

7 грудня 1985 року відбувся напад на казарми у Балліголі. Тимчасова ІРА здійснила штурм казарм Королівської поліції Ольстера в Балліголі, графство Тайрон. Двоє офіцерів поліції (констебль Джордж Гілліленд та резервний констебль Вільям Клементс) загинули. Казарми були повністю знищені внаслідок наступного вибуху бомби, а ще троє офіцерів отримали поранення.

26 квітня 1986 року Британські військові на кордоні вступили в бій з групою ІРА, яка намагалася атакувати прикордонний пост. Ліквідовано відомого бойовика Шмуса МакЕлвейна, який раніше втік із в'язниці Мейз.

У серпні 1986 року Тимчасова ІРА оприлюднила попередження про те, що кожен, хто співпрацює із силами безпеки в Північній Ірландії, вважатиметься «частиною воєнної машини» і до нього ставитимуться «як до колаборанта».

7 серпня 1986 року Пітер Робінсон, який на той час був заступником лідера Демократичної юніоністської партії (ДЮП), увійшов разом із 500 лоялістами до селища Клонтібрет у графстві Монахан, що в Республіці Ірландія, вдерся до місцевого відділку Гарда Шіхана (ірландської поліції) та вчинив фізичний напад на двох офіцерів поліції.

2 листопада 1986 року Під час Ард Феш (партійного з'їзду) «Шинн Фейн» у Дубліні більшість делегатів проголосували за скасування партійної політики абстенціонізму — відмови посідати місця в Дойл Ерен (парламенті Ірландії). Це призвело до розколу, і Руарі О Брада та Дахі О Конелл разом із приблизно 100 прибічниками демонстративно залишили залу засідань. Згодом вони створили нову партію під назвою «Республіканська Шинн Фейн».

10 листопада 1986 року лоялісти провели закрите засідання в «Ольстер Голі» в Белфасті. Головними промовцями на зустрічі були Іан Пейслі, Пітер Робінсон та Айван Фостер. Під час засідання було створено нову організацію — «Ольстерський опір», метою якої було «вживати прямих дій у разі та в міру потреби», щоб покласти край Англо-ірландській угоді.

21 грудня 1986 року член ІНВА Томас Маккартан (31 рік) був застрелений бойовиками Ірландської народно-визвольної організації (ІПВА) — відгалуженням ІНВА — в Андерсонстауні, Белфаст. Це вбивство стало першим у міжусобній війні між ІНВА та ІПВА, яка тривала до 22 березня 1987 року та забрала близько десятка життів. Обидва організації були радикально лівими соціалістично-марксистського спрямування.

8 травня 1987 року відбулась одна з найбільш вдалих операцій SAS проти лівих бойовиків ІРА, та до найбільших втрат ІРА за одну сутичку. Ця сутичка отримала назву засідка в Лохголі. Це була класична засідка сил SAS в сільській місцевості. Східно-Тиронська бригада ІРА розробила тактику повного знищення ізольованих поліцейських дільниць у сільській місцевості. У 1985 році вони успішно підірвали відділок у місті Баллігавлі, а в 1986 році — у Бірчізі. Наступною ціллю стала невелика, частково законсервована дільниця Королівської поліції Ольстера (RUC) у селі Лохголл. Проте британська військова розвідка (FRU) та спецслужба MI5 перехопили плани ІРА завдяки агентурній інформації та технічному прослуховуванню. Отримавши точну дату й час нападу, командування залучило 24 біцйя спецпідрозділу SAS (ескадрон D). За добу до нападу бійці SAS зайняли приховані вогневі позиції навколо та всередині будівлі поліцейської дільниці Лохголла. У самій дільниці залишили лише трьох правоохоронців RUC для створення видимості звичайної роботи, але їх перемістили в захищений бункер.Група ІРА розділилася на дві частини. Перша частина прибула на викраденому синьому екскаваторі JCB, у ковші якого була схована 90-кілограмова бомба в металевій бочці. Друга група прикриття приїхала на викраденому мікроавтобусі Toyota HiAce. Бойовики були озброєні автоматичними гвинтівками Heckler & Koch, FN FAL та Armalite.

Екскаватор протаранив зовнішні ворота та захисний паркан дільниці. Бойовик Деклан Артурс підпалив 40-секундний гніт бомби. Одночасно з цим інші члени ІРА вискочили з мікроавтобуса й відкрили шквальний вогонь по будівлі дільниці. Щойно бойовики зробили перші постріли, SAS відкрили вогонь на ураження з трьох заздалегідь підготовлених вогневих рубежів, утворивши класичний вогневий мішок (crossfire). Шансів здатися або відступити у бойовиків не було. Бійці SAS випустили по нападниках понад 1200 куль. Поки тривала перестрілка, гніт догорів, і бомба в ковші екскаватора вибухнула. Вибух повністю зруйнував половину будівлі дільниці та поранив кількох бійців SAS і поліцейських, які перебували всередині, але не зупинив операцію. Під час фінальної стадії перестрілки повз дільницю випадково проїжджав цивільний автомобіль Vauxhall Cavalier, у якому їхали двоє братів-робітників (Ентоні та Олівер Г'юзи). Оскільки вони були в синіх комбінезонах, схожих на одяг бойовиків, SAS прийняли їх за підкріплення ІРА й відкрили вогонь. Ентоні Г'югз загинув на місці, Олівер зазнав важких поранень. Усі вісім членів підрозділу ІРА загинули на місці. Серед них опинилося майже все керівництво Східно-Тиронської бригади, а саме:

Патрік Джозеф Келлі командир Східно-Тиронської бригади ІРА, один із найнебезпечніших лідерів підпілля.

Деклан Артурс бойовик, який керував екскаватором та підпалив гніт бомби.

Шеймус Доннеллі наймолодший учасник нападу, входив до групи вогневої підтримки.

Юджин Келлі бойовик групи прикриття.

Джерард О'Каллаган досвідчений бойовик, перебував у мікроавтобусі.

Тоні Гормлі член активного підрозділу (ASU).

Джеймс Лінч ключовий стратег бригади, ветеран ІРА, відомий під прізвиськом «Кат» (The Executioner). Був автором тактики знищення поліцейських баз.

Патрік Маккірні один з найбільш досвідчених бойовиків груп ІРА, вів до цього терористичну діяльність не один рік, ліквідований разом з рештами групи під вогневого контакту з SAS.

8 листопада 1987 року відбувся масштабний теркат в якому одинадцятеро цивільних та один офіцер Королівської поліції Ольстера загинули, а ще шістдесят три людини отримали поранення внаслідок підриву бомби Тимчасової ІРА під час служби до Дня поминання в Енніскіллені, графство Фермана. Однією із загиблих була Марі Вілсон. У емоційному інтерв'ю для BBC її батько Гордон Вілсон (який сам зазнав поранень під час цього нападу) висловив прощення вбивцям своєї доньки та закликав лоялістів не мститися. Він став провідним борцем за мир і згодом був обраний до Сенату Ірландії. Він помер у 1995 році.

22 грудня 1987 року лідер ДСО/БФО Джон Макмайкл був убитий бойовиками ІРА.

Січень 1988 року лідер СДЛП Джон Х'юм та лідер «Шинн Фейн» Джеррі Адамс провели зустріч у монастирі Клонард у Белфасті за посередництва отця Алека Рійда.

6 березня 1988 року спецпідрозіл SAS провів ще одну визначну операцію, по ліквідації лівих терористів ІРА. Наприкінці 1987 року британська розвідка MI5 дізналася, що активний підрозділ ІРА (ASU) готує масштабний теракт на Гібралтарі — британській заморській території. Ціллю мав стати перший батальйон Королівського англійського полку під час щотижневої церемонії зміни караулу біля резиденції губернатора.

Бойовики планували підірвати замінований автомобіль у місці скупчення військових та цивільних глядачів. Зважаючи на замкнений простір Гібралтару, кількість жертв могла йти на десятки. Британський уряд ухвалив рішення задіяти військових. Прем'єр-міністр Маргарет Тетчер особисто підписала дозвіл на відправку оперативників SAS (зокрема, ескадрону B) на Гібралтар для нейтралізації загрози.

Операція відбувалася в умовах щільної координації між MI5, місцевою поліцією Гібралтару та SAS. Спецпризначенці діяли в цивільному одязі, без знаків розрізнення і мали намір перехопити терористів. Троє членів ІРА — Дені Макканн, Шон Севідж та Майред Фаррвелл (досвідчена та дуже небезпечна терористка) — перетнули кордон Іспанії та Гібралтару. Вони використовували фальшиві паспорти. Шон Севідж припаркував білий автомобіль Renault на площі біля місця майбутнього збору військових. Двоє інших бойовиків спостерігали за процесом. Після цього всі троє пішки рушили в бік іспанського кордону.Офіцер MI5, який спостерігав за машиною, зауважив, що антена автомобіля виглядала підозріло (ніби пристосована для дистанційного підриву), а сам транспортний засіб просів, ніби від важкої вибухівки. Розвідка передала командуванню SAS: «Машина замінована, пристроєм керують дистанційно, терористи відходять». Це стало точкою неповернення. Чотири бійці SAS наздогнали Макканна та Фаррелл біля автозаправної станції Shell на вулиці Вінстон Черчилль. На відстані кількох метрів один із військових спробував здійснити затримання, але, за свідченнями SAS, Фаррелл зробила різкий рух рукою до своєї сумочки (де, як вважали бійці, був детонатор), а Макканн повернувся в їхній бік. Бійці SAS відкрили вогонь на ураження. У Майред Фаррелл влучило 8 куль, у Денні Макканна — 5. Обоє загинули на місці. Почувши постріли попереду, Шон Севідж, який ішов трохи позаду, розвернувся і побіг. Інша пара бійців SAS наздогнала його біля переходу. Севідж, за словами військових, також спробував залізти рукою під одяг. Спецпризначенці відкрили вогонь, випустивши в нього від 16 до 18 куль (більшість у голову та груди).

Машина виявилась чистою у ній не було жодного грама вибухівки чи детонаторів. Терористи були беззбройні при огляді тіл Макканна, Севіджа та Фаррелл не виявили жодної вогнепальної зброї чи пультів дистанційного керування. Проте терористична змова була реальна. Через кілька годин іспанська поліція (яка також вела спостереження за ІРА на своїй території) виявила в іспанському місті Марбелья другий автомобіль, який належав цій групі. У ньому знайшли 64 кг пластичної вибухівки Semtex, чотири детонатори та два таймери. Автомобіль на Гібралтарі був просто «забивачем місця» — його припаркували заздалегідь, щоб у день параду замінити на автомобіль із бомбою.

16 березня 1988 року під час похорону загиблих бойовиків ІРА під час спецоперації у Гібралтарі лояліст Майкл Стоун, використовуючи пістолети та гранати, напав на скорботних, убивши одного добровольця Тимчасової ІРА (ТІРА) Каоміна Мак Бреді (також відомого як Кевін Бреді) та двох цивільних осіб (Томаса МакЕрліна та Джона Маррея). Понад 60 інших людей отримали поранення. Значна частина нападу була знята телевізійними знімальними групами.

19 березня 1988 року під час похорону Каоміна Мак Бреді (також відомого як Кевін Бреді), який загинув внаслідок нападу на цвинтарі Міллтаун, двох капралів британської армії без уніформи (Девід Гаус та Дерек Вуд) помилково сприйняли за лоялістських бойовиків і атакували цивільні особи після того, як вони заїхали на автомобілі в похоронну процесію. Згодом обох застрелили бойовики ІРА.

1 травня 1988 року троє британських солдатів, усі військовослужбовці Королівських військово-повітряних сил (RAF), загинули і ще четверо отримали поранення, коли Тимчасова ІРА здійснила окремі напади в Нідерландах.

15 травня 1988 року відбулась стрілянина у барі "Авеню" — підрозділ Ольстерських добровольчих сил (UVF) увійшов до бару в Белфасті на Юніон-стріт, який належав католикам, убивши трьох цивільних осіб та поранивши шістьох інших.

15 червня 1988 року відбувся вибух вантажівки в Лісберні. Шестеро британських солдатів, які перебували поза службою (зв'язківець Марк Клейві, молодший капрал Дерек Грін, молодший капрал Грем Лембі, капрал Ієн Меткалф, капрал Вільям Паттерсон і сержант Майкл Вінклер), загинули внаслідок вибуху бомби Тимчасової ІРА, закладеної в їхню вантажівку в Лісберні. Бомба була сконструйована таким чином, щоб спрямувати вибухову хвилю вгору, знижуючи ризик супутніх руйнувань та жертв серед сторонніх осіб.

23 червня 1988 року відбулось збиття гелікоптера Британської армії. Гелікоптер Lynx Британської армії був уражений кількома пострілами з важкого кулемета і збитий поблизу гори Огандуфф в графстві Арма підрозділом бригади Південного Арма.

7 липня 1988 року двоє цивільних осіб загинули внаслідок вибуху бомби Тимчасової ІРА у басейні «Фоллс Безс» (Falls Baths) у Західному Белфасті. Під час подальшої пошуково-рятувальної операції офіцер британської армії зі знешкодження бомб загинув, наступивши на залишене поруч вибуховий пристрій натискної дії. Його смерть стала 400-ю серед загиблих військовослужбовців британської армії за час конфлікту.

23 липня 1988 року троє цивільних осіб — подружня пара та їхній шестирічний син — загинули внаслідок вибуху бомби Тимчасової ІРА в Кілліні, графство Арма. Бомба була призначена для судді Високого суду Еойна Гіггінса, який повертався з аеропорту Дубліна.

1 серпня 1988 року Перша бомба Тимчасової ІРА, яку вдалося успішно підірвати на території материкової Великої Британії за останні чотири роки, була приведена в дію за допомогою таймера в поштово-кур'єрському депо Королівських інженерних військ (Британська військова пошта в Лондоні) у казармах Інгліс, Мілл-Гілл, Північний Лондон. Двоповерхова будівля, де розташовувалися казарми для неодружених чоловіків, була повністю зруйнована. Один солдат, молодший капрал Майкл Роббінс, загинув. Ще дев'ятеро отримали поранення.

20 серпня 1988 року унаслідок нападу Тимчасової ІРА із використанням придорожньої бомби поблизу Белліголі (графство Тайрон) загинули вісім солдатів британської армії (Блейр Бішоп, Пітер Буллок, Джейсон Берфітт, Річард Грінер, Александер Льюїс, Марк Норсворті, Стівен Вілкінсон і Джейсон Вінтер), а ще двадцять вісім отримали поранення.

30 серпня 1988 року троє добровольців Тимчасової ІРА (Браян Маллін та брати Джерард і Мартін Гарт) були вбиті бійцями SAS поблизу Драмнаклі, графство Тайрон, коли вони намагалися вбити військовослужбовця Ольстерського полку оборони, який перебував поза службою.

31 серпня 1988 року двоє цивільних осіб загинули, коли в одній із квартир у Креґґані, Деррі, вибухнула бомба-пастка ІРА, призначена для сил безпеки. Ще один чоловік згодом помер від отриманих поранень.

19 жовтня 1988 року Британський уряд запровадив заборону на мовлення для організацій, які, як вважалося, підтримують тероризм — зокрема для 11 лоялістських і республіканських груп, а також на трансляцію голосу Джеррі Адамса.

13 січня 1989 року відбувся інцидент у роздрібному магазині у Белфасті. Троє бойовиків ІРА намагалися здійснити збройне пограбування або ліквідацію цілі. Військові під прикриттям відкрили вогонь. Ліквідовано Тімоті О'Саллівана

12 лютого 1989 року Республіканський адвокат Пет Фінукейн був застрелений бойовиками організації "Борці за свободу Ольстера" на очах своєї дружини та двох синів.

21 лютого 1989 року відбулась сутичка Британських військових проти Ірландської національної визвольної армії (INLA).Перестрілка під час спроби затримання або патрулювання, коли бойовики марксистського угруповання INLA відкрили вогонь по силовиках. В результаті було ліквідовано 2 бойовиків INLA (Джерарда та Мартіна Девлін)

7 березня 1989 року троє цивільних осіб загинули внаслідок нападу із застосуванням кулеметів, який Тимчасова ІРА здійснила на будівлю в Коу, графство Тайрон. За твердженням ІРА, ця будівля використовувалася лоялістами для планування нападів. ІРА також стверджувала, що один із убитих чоловіків, Леслі Даллас, був членом Ольстерських добровольчих сил.

20 березня 1989 року Тимчасова ІРА убила двох високопоставлених офіцерів Королівської поліції Ольстера (RUC): суперінтенданта Боба Буканана та головного суперінтенданта Гаррі Бріна, поблизу ірландського кордону на околиці Джонсборо, графство Арма.

22 вересня 1989 року відбувся вибух у казармах Діла одинадцять британських військових музикантів загинули внаслідок вибуху бомби Тимчасової ІРА в казармах Діла у графстві Кент, Англія.

У жовтні 1989 року двадцять вісім військовослужбовців Ольстерського полку оборони (UDR) були заарештовані за підозрою у витоку документів сил безпеки лоялістським воєнізованим формуванням.

29 листопада 1989 року оперативники SAS перехопили бойову групу ІРА під час транспортування автоматичної зброї. У перестрілці ліквідовано активного бойовика Ліама Раяна.

13 грудня 1989 року відбувся напад на блокпост у Дерріарді використовуючи кулемети, гранати, вогнемет та саморобну броньовану вантажівку, Тимчасова ІРА здійснила штурм блокпоста британської армії поблизу Рослі, графство Фермана, убивши двох британських солдатів: рядового Джеймса Г'юстона та молодшого капрала Майкла Патерсона. Ще двоє солдатів отримали поранення, причому один значно тяжчі, ніж інший.

13 січня 1990 року військові під прикриттям перехопили трьох бойовиків ІРА, які зі зброєю намагалися здійснити напад на комерційний об'єкт для фінансування організації. Ліквідовано трьох членів ІРА Едварда Хейла, Джона Макнілла та Пітера Томпсона.

11 лютого 1990 року Гвинтoкрил «Газель» британської армії був збитий кулеметним вогнем бойовиків Східно-Тайронської бригади PIRA над кордоном між Північною Ірландією та Республікою Ірландія. Троє солдатів, які перебували на борту, отримали поранення.

9 квітня 1990 року Четверо солдатів британської армії (Ольстерського оборонного полку) загинули, коли ІРА підірвала сухопутну міну під їхнім патрульним автомобілем у Даунпатріку (графство Даун). Вибух був настільки потужним, що транспортний засіб викинуло на сусіднє поле.

6 травня 1990 року відбулась операція «Консервейшн»: британська армія спробувала влаштувати засідку на підрозділ ІРА в Південному Арма, але сама потрапила в зустрічну засідку; одного британського солдата було вбито.

24 липня 1990 року внаслідок підриву сухопутної міни, здійсненого PIRA під патрульним автомобілем Королівської поліції Ольстера (RUC) в Арма, загинули троє офіцерів RUC (Вільям Генсон, Девід Стеррітт та Джошуа Вілліс) і цивільна особа (сестра Кетрін Данн, римо-католицька черниця з Дубліна).

30 липня 1990 року депутат парламенту від Консервативної партії від виборчого округу Істборн Іен Гоу був убитий у Певенсі (Східний Суссекс) внаслідок вибуху бомби, закладеної PIRA в його автомобіль.

30 вересня 1990 року двоє цивільних католиків (Мартін Пік та Карен Райллі), які на великій швидкості їхали у викраденому автомобілі через блокпост, були застрелені солдатами британської армії в Белфасті. Солдат Лі Клегг був засуджений за вбивство, але згодом виправданий під час повторного судового розгляду в 1999 році.

9 жовтня 1990 року спецназ SAS влаштував пастку на фермі, де бойовики ІРА зберігали зброю. Під час вогневого контакту ліквідовано Дезмонда Грю та Мартіна Маккохі.

24 жовтня 1990 року внаслідок трьох атак із використанням «живих бомб» (або «бомб через посередників»), здійснених PIRA проти блокпостів британської армії, загинули водій та шість солдатів, а ще 13 військовослужбовців отримали поранення. Трьох чоловіків, які працювали або раніше працювали на британську армію, прив'язали до замінованих вибухівкою автомобілів і наказали їхати до контрольно-пропускних пунктів, після чого кожну бомбу підірвали дистанційно. Перша вибухівка здетонувала на блокпосту в Кошкіні, убивши водія та п'ятьох солдатів. Друга бомба вибухнула на блокпосту в Кілліні (графство Арма) — водій Джеймс Мак-Евой дивом урятувався, отримавши лише перелом ноги, проте один солдат (ірландський рейнджер Сіріл Дж. Сміт) загинув, а ще 13 військових дістали поранення. Третій вибуховий пристрій не спрацював.

9 листопада 1990 року Пітер Брук, тогочасний міністр у справах Північної Ірландії, заявив у своїй промові в Лондоні, що «британський уряд не має корисливих стратегічних чи економічних інтересів у Північній Ірландії».

10 листопада 1990 року внаслідок засідки ІРА на озері Лох-Ней загинули високопоставлений офіцер Спеціального відділу RUC, констебль RUC, колишній військовослужбовець UDR та цивільний урядовий службовець, які перебували на полюванні на водоплавних птахів. Щонайменше один із потерпілих відкрив вогонь у відповідь, перш ніж його застрелили.

22 листопада 1990 року Маргарет Тетчер пішла у відставку з посади прем'єр-міністра Великої Британії.

3 лютого 1991 року Тимчасова ІРА (PIRA) здійснила чергову атаку з використанням «бомби через посередника» («живої бомби») на базу Ольстерського оборонного полку (UDR) британської армії в Марафелті (графство Лондондеррі). Бомба завдала значних руйнувань базі та сусіднім будинкам, але водієві вдалося втекти до моменту вибуху.

7 лютого 1991 року Тимчасова ІРА (PIRA) випустила три мінометні міни по Даунінг-стріт, 10, у той час як британський кабінет міністрів проводив засідання. Міни впали в саду. Ніхто з членів кабінету міністрів не постраждав, хоча четверо людей отримали незначні поранення, серед яких було двоє поліцейських.

3 березня 1991 року відбулись убивства в Каппі (1991 рік): троє бойовиків ІРА (Малкольм Ньюджент, Двейн О'Доннелл та Джон Квінн) і цивільний католик (Томас Армстронг) були застрелені бойовиками UVF у барі Бойла в Каппі (графство Тайрон). 21-річний чоловік отримав важке поранення. Бойовики під'їхали на автомобілі саме в той момент, коли члени UVF збиралася напасти на паб. Бойовики UVF відкрили вогонь по машині (убивши членів ІРА), а потім обстріляли паб (убивши цивільного), проте Браян Артурс (брат загиблого добровольця ІРА Деклана Артурса, якого вбили в Лохголі), який і був імовірною ціллю замаху, зумів урятуватися.

28 березня 1991 року відбулись убивства в Крейгавоні [також відомі як убивства в Крейгавонському пересувному магазині]: троє ірландських цивільних католиків (серед яких дві дівчини-підлітка) були застрелені в пересувному магазині (автолавці) в націоналістичному мікрорайоні Крейгавона бойовиками Середньо-Ольстерської бригади UVF, які діяли під кодовою назвою «Протестантські сили дії».

29 квітня 1991 року Об'єднане військове командування лоялістів (CLMC), діючи від імені всіх лоялістських воєнізованих формувань, оголосило про припинення вогню, яке тривало до 4 липня. Це мало збігатися в часі з політичними переговорами між чотирма головними партіями (переговори Брука — Мейх'ю).

31 травня 1991 року відбувся вибух у казармах Гленанн: Тимчасова ІРА (PIRA) здійснила масштабну атаку із застосуванням замінованої вантажівки на базу Ольстерського оборонного полку (UDR) британської армії в графстві Арма. Троє солдатів (молодший капрал Роберт Крозьє та рядові Пол Блейклі й Сідней Гамільтон) загинули; десятеро солдатів і четверо цивільних отримали поранення. Вибух залишив глибоку вирву, а його гуркіт було чути на відстані понад 30 миль. Більшу частину бази UDR було знищено вибухом та пожежею, що спалахнула після нього. Це була одна з найбільших бомб, підірваних за весь час конфлікту у Північній Ірландії.

3 червня 1991 року відбулась успішна засідка спецназу SAS на групу лівих терористів з ІРА. Східно-Тіронська бригада ІРА намагалася відновити сили після Лохголла. Група бойовиків на викраденому автомобілі їхала вбивати місцевого правоохоронця. SAS заблокувала автомобіль у селищі Коузі та відкрила вогонь на ураження. Автомобіль загорівся, усі 3 бойовиків ІРА були ліквідовані, а саме: Тоні Доріс, Майкл Раян та Лоуренс МакНаллі.

2 листопада 1991 року Тимчасова ІРА (PIRA) підірвала бомбу у військовому крилі лікарні «Масгрейв Парк» у Белфасті, внаслідок чого загинули двоє британських солдатів. Ще вісімнадцятеро людей отримали поранення під час цього нападу.

13 листопада 1991 року Тимчасова ІРА (PIRA) здійснила серію нападів у Белфасті, спрямованих проти ймовірних лоялістів, унаслідок чого загинули чотири людини.

14 листопада 1991 року бойовики UVF убили двох цивільних католиків та одного цивільного протестанта, коли ті поверталися додому з роботи.

15 листопада бомба ІРА здетонувала в Сент-Олбансі (Англія). Єдиними жертвами стали двоє загиблих, обоє котрих були членами ІРА (Патрісія Блек та Френкі Раян).

24 листопада 1991 року у лоялістському крилі в'язниці «Крамлін Роуд» спрацювала бомба з годинниковим механізмом, закладена ІРА, внаслідок чого загинули двоє лоялістських бойовиків, а ще вісім отримали поранення.

17 січня 1992 року відбувся вибух у Тібейні: внаслідок підриву сухопутної міни, здійсненого ІРА на перехресті Тібейн поблизу Кукстауна (графство Тайрон), загинули вісім протестантів, а ще шість отримали поранення. Чоловіки працювали на британську армію на базі в Ома та поверталися додому в мікроавтобусі. Представники ІРА заявили, що ці чоловіки були законними цілями, оскільки вони «співпрацювали» з «окупаційними силами». Недовго після цього Пітер Брук (міністр у справах Північної Ірландії) з'явився в ефірі ірландської телепередачі «Late Late Show» на каналі RTÉ, де його вмовили заспівати пісню «Oh My Darling, Clementine». Юніоністи звинуватили його у вищій мірі нетактовності через те, що він погодився це зробити.

4 лютого 1992 року відбулась стрілянина в штаб-квартирі «Шинн Фейн» (1992 рік): Аллен Мур, офіцер Королівської поліції Ольстера (RUC) з Комбера, який, за повідомленнями, перебував у стані глибокого розпачу через убивство колеги, забіг до белфастського офісу партії «Шинн Фейн» і застрелив двох її активістів — Патріка Локрана (61 рік) та Патріка Макбрайда (40 років), а також одного цивільного — Майкла О'Дваєра (24 роки), усі вони були католиками. Мур утік з місця злочину на автомобілі й згодом застрелився.

5 лютого 1992 року відбулась стрілянина в букмекерській конторі Шона Грема: угруповання UDA, діючи під кодовою назвою «Борці за свободу Ольстера» (UFF), узяло на себе відповідальність за збройний напад на букмекерську контору на Ловер-Ормо-роуд у Белфасті. Загинули п’ятеро цивільних католиків — чоловіків та хлопців (Крісті Догерті, Джек Даффін, Джеймс Кеннеді, Пітер Магі та Вільям Макманус). Ще дев'ятеро людей отримали поранення, один — у критичному стані. Нападники заявили, що це була помста за вибух у Тібейні, вчинений 17 січня 1992 року. У листопаді 1992 року UDA здійснила ще один напад на букмекерську контору в Белфасті, убивши трьох цивільних католиків і поранивши тринадцятьох.

16 лютого 1992 року відбулась успішна засідка бійців спецназу SAS на групу лівих терористів з ІРА. Бойовики ІРА здійснили зухвалий напад на поліцейську дільницю, розстрілявши її з великокаліберного кулемета ДШК, встановленого на вантажівці. Після відходу вони прибули до церкви в Клоноу, щоб сховати зброю, де на них чекали бійці SAS четверо бойовиків ІРА було знищено, а саме: Пітер Кленсі, Патрік Вінсент, Кевін Баррі О'Доннелл та Шон О'Фаррелл, а ще двоє отримали поранення, але змогли втекти.

10 квітня 1992 року Тимчасова ІРА (PIRA) підірвала заміновану вантажівку біля Балтійської біржі в Лондоні. Попри телефонне попередження, загинули троє цивільних осіб. Вибух завдав збитків на суму 800 мільйонів фунтів стерлінгів.

1 травня 1992 року відбувся напад на блокпост у Клогозі: Тимчасова ІРА (PIRA), використавши фургон, модифікований для руху залізничними коліями, здійснила ретельно сплановану бомбову атаку на блокпост британської армії в Південному Арма. Блокпост був повністю знищений. Один солдат (фузилер Ендрю Гранді) загинув, а ще 23 отримали поранення.

12-17 травня 1992 року відбулись заворушення в Колісленді: після бомбової атаки ІРА на патруль британської армії поблизу Каппи (графство Тайрон), унаслідок якої один солдат утратив ноги, через це британські десантники влаштували рейди у двох пабах у Колісленда та завдали значних збитків. Це призвело через п’ять днів до кулачної бійки між солдатами Королівського шотландського прикордонного полку та місцевими жителями, під час якої було викрадено автоматичну зброю та розбито засоби зв'язку. Невдовзі після цього на місце прибула інша група британських десантників, яка відкрила вогонь по натовпу цивільних, поранивши сімох людей.

28 серпня 1992 року «Південно-армаські снайпери» з PIRA провели свою першу успішну операцію, застреливши солдата британської армії (рядового Пола Тернера) під час патрулювання в Кроссмаглені (графство Арма).

4 вересня 1992 року відбулось убивство Пітера Макбрайда: двоє британських солдатів Марк Дуглас Райт та Джеймс Фішер зупинили й обшукали 18-річного цивільного католика Пітера Макбрайда; відпустивши його, вони продовжили йти за ним, через що Макбрайд запанікував і спробував утекти, внаслідок чого обоє військових відкрили по ньому вогонь, поціливши в нього один раз, від чого він сповз по автомобілю та впав; після цього вони вистрілили в нього вдруге, коли він лежав поранений на землі, убивши його на місці.

23 вересня 1992 року Тимчасова ІРА (PIRA) підірвала 2000-фунтову бомбу в Лабораторії судової експертизи Північної Ірландії на півдні Белфаста. Лабораторія була повністю знищена, сімсот будинків зазнали пошкоджень, а 20 людей отримали поранення. Вибух було чути на відстані понад 16 кілометрів. Це була одна з найбільших бомб, підірваних за весь час конфлікту у Північній Ірландії.

25 листопада 1992 року патруль британської армії вступив у вогневий контакт зі снайпером ІРА під час його спроби зайняти позицію. Ліквідовано бойовика Пері Маккартана.

26 лютого 1993 року відбулись бомбові атаки у Воррінгтоні: на об'єкті зберігання газу у Воррінгтоні вибухнула бомба. Вона завдала значних руйнувань, але обійшлося без постраждалих. Тікаючи з місця події, підривники підстрелили та поранили офіцера поліції, після чого двох із них спіймали в результаті високошвидкісного автомобільного переслідування.

20 березня 1993 року бомбові атаки у Воррінгтоні продовжилися після телефонного попередження Тимчасова ІРА (PIRA) підірвала дві бомби у Воррінгтоні (графство Чешир, Англія). Двоє дітей (Джонатан Болл та Тім Паррі) загинули, а п’ятдесят шість людей отримали поранення. Після загибелі дітей у Британії та Ірландії пройшли масові протести.

25 березня 1993 року відбулись убивства в Кастлроку: угруповання UDA, діючи під кодовою назвою «Борці за свободу Ольстера» (UFF), узяло на себе відповідальність за розстріл на смерть чотирьох цивільних католиків і добровольця ІРА на будівельному майданчику в Кастлроку (графство Лондондеррі). Пізніше того ж дня угруповання взяло відповідальність за вбивство ще одного цивільного католика в Белфасті.

24 квітня 1993 року відбувся вибух у Бішопсгейті: після телефонного попередження Тимчасова ІРА (PIRA) підірвала потужну бомбу в Бішопсгейті (Лондон). Унаслідок вибуху загинув один цивільний, ще тридцятеро отримали поранення, а завдані збитки оцінили приблизно у 350 мільйонів фунтів стерлінгів.

23 вересня 1993 року відбувся бій на Ньюрі-роуд: щонайменше три з п'яти модернізованих тактичних автомобілів PIRA, озброєних автоматичною зброєю, вступили в бій із трьома гвинтокрилами (двома «Лінкс» та одним «Пума» Королівських ВПС, на борту якого перебував командир 3-ї бригади) у небі над казармами британської армії в Кроссмаглені. Це призвело до тривалого переслідування, яке переросло в найбільшу перестрілку між британською армією та PIRA в Південному Арма. За результатами зіткнення сили безпеки вилучили один важкий кулемет, два легкі кулемети та один автомат АК-47; водночас один гвинтокрил «Лінкс» та гвинтокрил «Пума» зазнали влучань.

23 жовтня 1993 року відбувся вибух на Шенкілл-роуд: семеро цивільних осіб, один член UDA та один доброволець ІРА загинули, коли бомба ІРА передчасно вибухнула в рибному магазині на Шенкілл-роуд у Белфасті. Запланованою ціллю ІРА було засідання лідерів лоялістських воєнізованих формувань, яке мало відбутися в приміщенні над магазином. Однак, без відома ІРА, зустріч перенесли на інший час.

30 жовтня 1993 року відбулась стрілянина в Грейстілі: угруповання UDA, діючи під кодовою назвою «Борці за свободу Ольстера» (UFF), узяло на себе відповідальність за збройний напад на бар «Райзінг Сан» у Грейстілі (графство Лондондеррі). Вісім цивільних осіб (шестеро католиків і двоє протестантів) загинули, а ще дванадцятеро отримали поранення. Один із нападників крикнув «гаманець або життя!» (trick or treat!), перш ніж відкрити вогонь по переповненому залу, що було відсиланням до святкування Геловіну, яке там відбувалося. В угрупованні UFF заявили, що атакували «прихильників ІРА» на знак помсти за вибух на Шенкілл-роуд.

12 грудня 1993 року відбулась засідка у Файвмайлтауні: підрозділ Східно-Тайронської бригади ІРА влаштував засідку на немаркований мобільний патруль Королівської поліції Ольстера (RUC) у складі двох осіб у Файвмайлтауні (графство Тайрон). Двоє констеблів (Ендрю Біком та Ернест Сміт) були застрелені й загинули на місці. Одразу після інциденту інший підрозділ ІРА також обстріляв гвинтокрил «Лінкс» британської армії.

15 грудня 1993 року було підписано Даунінг-стрітську декларацію: прем'єр-міністр Ірландії Альберт Рейнольдс та прем'єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор підписали спільну декларацію, в якій вони погодили як право жителів острова Ірландія на самовизначення, так і те, що Північна Ірландія буде передана Республіці Ірландія зі складу Сполученого Королівства лише в тому випадку, якщо більшість її населення висловиться за такий крок.

30 грудня 1993 року спецназ SAS провів ще одну вдалу операцію. Наприкінці року спецпризначенці SAS вистежили та ліквідували одного з провідних снайперів ІРА Патріка Шілдса під час бойового виходу його групи біля кордону.

У січні 1994 року В Республіці Ірландія було скасовано заборону на мовлення для лівацької партії «Шинн Фейн».

19 березня 1994 року Гвинтoкрил «Газель» британської армії був збитий кулеметним вогнем бойовиків Східно-Тайронської бригади PIRA над кордоном між Північною Ірландією та Республікою Ірландія. Трьох солдатів, які перебували на борту, було поранено.

Протягом березня 1994 року Тимчасова ІРА (PIRA) здійснила серію мінометних обстрілів аеропорту Хітроу в Лондоні. Подальші атаки відбулися пізніше того ж місяця, проте в кожному випадку міни не вибухнули.

21 травня 1994 року Доброволець ІРА Мартін Догерті був застрелений під час спроби угруповання UVF підірвати паб «Відоу Скелланс» у Дубліні, де в той момент проходили збори республіканців.

2 червня 1994 року двадцять дев'ять людей, більшість із яких були провідними експертами Великої Британії з питань розвідки в Північній Ірландії, включно з десятьма високопоставленими офіцерами Королівської поліції Ольстера (RUC), загинули під час катастрофи гелікоптера «Чінук» Королівських ВПС у 1994 році на мисі Малл-оф-Кінтайр у Шотландії. Вони прямували з Белфаста на безпекову конференцію в Інвернессі.

16 черня 1994 року відбулись убивства на Шенкілл-роуд троє членів UVF були вбиті бойовиками INLA на Шенкілл-роуд у Белфасті.

18 червня 1994 року відбулась стрілянина в Лохіннісленді: бойовики UVF застрелили шістьох цивільних католиків (Еймона Берна, Барні Гріна, Малкольма Дженкінсона, Даніела Мак-Крінора, Патріка О’Гейра та Адріана Рогана) і поранили ще п’ятьох під час збройного нападу на паб у Лохіннісленді (графство Даун).

12 липня 1994 року Гвинтокрил «Пума» Королівських ВПС був збитий бойовиками Південно-Армаської бригади PIRA за допомогою саморобного міномета над футбольним полем у Ньютаунгамільтоні. Борт транспортував дванадцятьох солдатів та трьох членів екіпажу. Про серйозні поранення не повідомлялося.

31 липня 1994 року двоє високопоставлених членів UDA, Реймонд Елдер та Джо Братті, були застрелені бойовиками PIRA на Ормо-роуд у Белфасті.

31 серпня 1994 року Тимчасова Ірландська республіканська армія (PIRA) виступила із заявою, в якій оголосила про повне припинення військової діяльності. Цей режим припинення вогню був порушений менш ніж через два роки.

16 вересня 1994 року У Великій Британії було скасовано заборону на мовлення для партії «Шинн Фейн».

13 жовтня 1994 року Об'єднане військове командування лоялістів (CLMC) виступило із заявою, в якій оголосило про припинення вогню від імені всіх лоялістських воєнізованих формувань. У заяві зазначалося, що «тривалість нашого режиму припинення вогню буде повністю залежати від подальшого припинення будь-якого ліво-республіканського насильства».

Також варто сказати, що в 1994 році було вбито Домініка Макглінчі він був керівником та начальником штабу INLA.

Січень 1995 року делегація партії «Шинн Фейн» зустрілася з посадовцями Міністерства у справах Північної Ірландії.

Лютий 1995 року уряди Великої Британії та Ірландії оприлюднили документ «Спільні рамкові принципи».

Березень 1995 року Джеррі Адамс відвідав прийом, організований Біллом Клінтоном у Білому домі.

Липень 1995 року десантник британської армії Лі Клегг був звільнений із в'язниці за наказом міністра у справах Північної Ірландії Патріка Мейх'ю. Клегг був ув'язнений у 1993 році за вбивство католицької дівчини-підлітка Карен Райллі.

Вересень 1995 року Девід Трімбл був обраний лідером Ольстерської юніоністської партії після відставки Джеймса Моліно.

10 січня 1996 року було вбито Джино Галлахера він був начальником штабу Ірландської національно-визвольної армії був вбитий під час міжусобиць.

9 лютого 1996 року відбувся вибух у лондонському Доклендсі: після телефонного попередження Тимчасова ІРА (PIRA) підірвала бомбу в районі Доклендс у Лондоні. Внаслідок вибуху загинули двоє цивільних (Інам Башир та Джон Джеффріс), а ще 39 людей отримали поранення. Цей напад поклав край режиму припинення вогню, який тривав 17 місяців і 9 днів.

18 лютого 1996 року відбувся вибух у автобусі на Олдвічі: доброволець ІРА Едвард О'Браєн переносив бомбу в автобусі в Лондоні, коли вона передчасно здетонувала, убивши його та поранивши ще вісьмох людей.

10 червня 1996 року політичні переговори в Стормонті розпочалися без участі партії «Шинн Фейн».

15 червня 1996 року відбувся вибух у Манчестері: після телефонного попередження Тимчасова ІРА (PIRA) підірвала бомбу в Манчестері (Англія). Вона зруйнувала значну частину центру міста, а понад 200 людей отримали поранення. На сьогоднішній день це найбільша бомба, підірвана на материковій частині Великої Британії з часів Другої світової війни. Загиблих не було.

У липні 1996 року відбувся конфлікт у Драмкрі: Королівська поліція Ольстера (RUC) ухвалила рішення заблокувати щорічний марш Ордену оранжистів через націоналістичний район Гарвагі в Портадауні. У відповідь лоялістські протестувальники атакували поліцію та заблокували сотні доріг по всій Північній Ірландії. Зрештою RUC дозволила продовжити марш, що призвело до серйозних заворушень із боку націоналістів по всій Північній Ірландії.

3 вересня 1996 року було вбито Г'ю Торні він був воєнізованим лідером Ірландської національно-визвольної армії (INLA), найбільш відомий своєю діяльністю від імені INLA та Ірландської республіканської соціалістичної партії (IRSP) у ворожнечі з Ірландською народно-визвольною організацією (IPLO), угрупованням, що складалося з незадоволених колишніх членів INLA.

7 жовтня 1996 року Тимчасова ІРА (PIRA) підірвала дві бомби у штаб-квартирі британської армії в казармах Тіпвал у Лісберні. Британський солдат, вооррент-офіцер Джеймс Бредвелл, помер через чотири дні від отриманих ран. Ще 31 людина отримала поранення.

12 лютого 1997 року снайпер ІРА застрелив британського солдата ( Стівена Ресторіка), який ніс службу на блокпосту в Бессбруку (графство Арма). Він став останнім британським солдатом, убитим під час операції «Баннер».

5 квітня 1997 року проведення кінних перегонів «Гранд Нешнл» було скасовано, а іподром Ейнтрі евакуйовано після неправдивого попередження про замінування від PIRA. Зрештою перегони відбулися через кілька днів, 7 квітня, без будь-яких прикрощів.

10 квітня 1997 року Безпосередньо перед відновленням остаточного перемир'я та підписанням мирної угоди, SAS провела фінальну успішну контрзасідку проти елітного Південно-Армаського снайперського осередку PIRA. У перестрілці ліквідовано відомого бойовика Майкла Кемпбелла, а решту групи снайперів було заарештовано.

1 травня 1997 року Тоні Блер став прем'єр-міністром Великої Британії після здобуття нищівної перемоги на виборах, яка поклала край 18-річному правлінню Консервативної партії.

Червень 1997 року Уперше з 1957 року партія «Шинн Фейн» здобула місце в Дойл Ерен (ірландському парламенті).

16 червня 1997 року снайпери ІРА застрелили двох офіцерів Королівської поліції Ольстера (RUC) Джона Грема та Девіда Джонстона, які перебували в пішому патрулі на вулиці Черч-Вок у Лургані (графство Арма). Вони стали останніми офіцерами RUC, убитими до підписання Белфастської угоди у 1998 році.

6-9 липня 1997 року відбувся конфлікт у Драмкрі: щоб забезпечити проведення маршу Ордену оранжистів, сили безпеки оточили націоналістичний район Гарвагі в Портадауні. Це спровокувало серйозні заворушення в Портадауні та в інших націоналістичних районах по всій Північній Ірландії, внаслідок чого американський іммігрант Джон Гемсворт був смертельно поранений співробітниками RUC. Підрозділи PIRA та INLA залучилися до кількох перестрілок та гранатометних атак на сили безпеки. Через чотири дні RUC оприлюднила дані, які показали, що було поранено 60 офіцерів RUC; поранено 56 цивільних; заарештовано 117 осіб; випущено 2500 пластикових куль; здійснено 815 нападів на сили безпеки; кинуто 1506 коктейлів Молотова (бензинових бомб); та зафіксовано 402 викрадення автомобілів. Це був останній випадок, коли влада дозволила проведення параду Ордену оранжистів через націоналістичні райони навколо Драмкрі.

20 липня 1997 року Тимчасова ІРА (PIRA) поновила режим припинення вогню.

Вересень 1997 року партія «Шинн Фейн» підписала «Принципи Мітчелла».Багатопартійні переговори поновилися.

27 грудня 1997 року ув'язнені члени INLA застрелили лідера Воєнізованих сил лоялістів (LVF) і свого співкамерника Біллі Райта всередині в'язниці суворого режиму «Мейз». Протягом наступних тижнів угруповання LVF здійснило низку нападів із метою помсти.

10 квітня 1998 року після двох років інтенсивних переговорів у Стормонті в Белфасті була підписана Белфастська угода (також відома як «Угода Страсної п'ятниці» або «Стормонтська угода»). Ця угода мала покласти край протистояння у Північній Ірландії. Ліві недобитки з Тимчасової ІРА та інших марксистських груп ІРА зрозуміли, що це їх останній шанс, а інакше силові структури Британії заарештують або знищують їх всіх, особливо критичне становище було в бойовиків стало коли розвалився СРСР і не стало країн соцтабору маріонеток СРСР.

15 травня 1998 року воєнізовані сили лоялістів (LVF) оголосили про «одностороннє припинення вогню». Угруповання сподівалося, що це спонукає людей проголосувати проти Белфастської угоди.

22 травня 1998 року щодо Белфастської угоди було проведено два референдуми: один у Північній Ірландії, а інший — в Республіці Ірландія. У Північній Ірландії «за» проголосували 71,2% виборців, а в Республіці Ірландія підтримка склала 94,39%.

25 червня 1998 року відбулися вибори до Асамблеї Північної Ірландії. Девід Трімбл був обраний Першим міністром, а Шеймус Маллон — його заступником.

5-12 липня 1998 року відбувся конфлікт у Драмкрі: щорічному маршу Ордену оранжистів не дозволили пройти через націоналістичний район Гарвагі в Портадауні. Сили безпеки та близько 10 000 лоялістів розпочали протистояння біля церкви Драмкрі. Протягом цього часу лоялісти здійснили 550 нападів на сили безпеки та численні напади на цивільних католиків. 12 липня троє дітей згоріли живцем унаслідок лоялістської атаки із застосуванням коктейлю Молотова (бензинової бомби)

1 серпня 1998 року відбувся вибух у Банбриджі дисидентське республіканське угруповання, що називало себе «Справжня ІРА» (Real IRA), підірвало бомбу в Банбриджі (графство Даун). Королівська поліція Ольстера (RUC) мала лише 20 хвилин на евакуацію міста до того, як стався вибух, який завдав збитків, оцінених приблизно у 3,5 мільйона фунтів стерлінгів . Тридцять три цивільні особи та двоє офіцерів RUC отримали поранення. Це була група радикалів, яка відкололась від Тимчасової ІРА і не захотіли склалисти зброю.

15 серпня 1998 року відбувся вибух в Ома: дисидентське республіканське угруповання, що називало себе «Справжня ІРА» (Real IRA), підірвало бомбу в Ома (графство Тайрон). Унаслідок цього загинули двадцять дев'ять цивільних осіб (одна з яких була вагітна двійнятами), що зробило цей напад найкривавішим поодиноким терактом за весь час конфлікту у Північній Ірландії за кількістю втрачених цивільних життів.

22 серпня 1998 року марксистська Ірландська національна визвольна армія (INLA) оголосила про припинення вогню.

16 жовтня 1998 року Джон Г'юм та Девід Трімбл були спільно нагороджені Нобелівською премією миру.

Саме 1998 рік багатьма вважається завершенням конфлікту в Північній Ірланії. Проте насильство продовжується в незначних масштабах. Про що ми теж згадаємо.

27 січня 1999 року колишній доброволець ІРА та «суперінформатор» Еймон Коллінз був знайдений мертвим поблизу Ньюрі (графство Даун). Вважалося, що відповідальність за це несе Південно-Армаська бригада ІРА.

15 березня 1999 року адвокатка Розмарі Нельсон, яка представляла інтереси жителів району Гарвагі в конфлікті навколо Драмкрі, була вбита в Лургані (графство Арма) внаслідок підриву замінованого автомобіля. Відповідальність за напад узяло на себе лоялістське угруповання «Захисники Червоної руки».

8 серпня 1999 року організація INLA та її політичне крило — Ірландська республіканська соціалістична партія (IRSP) — заявили, що «не існує жодних політичних чи моральних аргументів, які б виправдовували поновлення збройної кампанії»

27 березня 2000 року у Деррі розпочало роботу розслідування подій «Кривавої неділі». Воно є найбільшим публічним розслідуванням у британській історії.

2-12 липня 2000 року Конфлікт у Драмкрі: щорічному параду Ордену оранжистів заборонили проходити через націоналістичний район Гарвагі в Портадауні. Сили безпеки звели великі барикади, щоб завадити лоялістам проникнути в цей район. Для підтримки порядку було розгорнуто близько 2000 британських солдатів. Під час протистояння біля церкви Драмкрі лоялісти безперервно закидали сили безпеки різними снарядами (предметами)

28 липня 2000 року останні в'язні були звільнені з в'язниці «Мейз» відповідно до умов Угоди Страсної п'ятниці.

21 вересня 2000 року бойовики «Справжньої ІРА» (RIRA) вистрілили з реактивного протитанкового гранатомета по штаб-квартирі MI6 у Лондоні, завдавши незначних зовнішніх ушкоджень.

13 жовтня 2000 року У Белфасті у власному автомобілі був застрелений Джозеф О'Коннор, провідний член дисидентського угруповання Справжня ІРА. Хоча офіційно звинувачення нікому не висунули, британська розвідка та історики вважають, що його ліквідувала саме «стара» Тимчасова ІРА (PIRA) в рамках боротьби за контроль над республіканським рухом та з метою придушення конкурентів.

4 березня 2001 року відбувся вибух біля будівлі BBC (2001 рік): бомба «Справжньої ІРА» (Real IRA) вибухнула біля телевізійного центру BBC, завдавши будівлі деяких руйнувань.

19 червня 2001 року відбувся конфлікт навколо школи «Холі Кросс»: офіцери Королівської поліції Ольстера (RUC) були змушені захищати учениць та їхніх батьків біля католицької початкової школи для дівчаток «Холі Кросс» у Белфасті після нападів із боку протестувальників-лоялістів. Напади поновилися у вересні, після літніх шкільних канікул, і вщухли лише в січні 2002 року.

11-13 липня 2001 року відбулись заворушення в Белфасті — у Белфасті відбулися наймасштабніші та найзапекліші вуличні заворушення за останні кілька років.

3 серпня 2001 року пролунав вибух в Ілінгу: внаслідок підриву замінованого автомобіля, здійсненого «Справжньою ІРА» (Real IRA), семеро цивільних осіб отримали поранення в Ілінгу на заході Лондона.

23 жовтня 2001 року Тимчасова ІРА (PIRA) розпочала роззброєння та виведення з експлуатації своїх арсеналів зброї.

4 листопада 2001 року Королівську поліцію Ольстера (RUC) замінила Поліцейська служба Північної Ірландії (PSNI). Набір нових співробітників здійснювався за принципом: 50% — католики, 50% — протестанти.

11 листопада 2001 року відбуваються заворушення в Белфасті — у Белфасті спалахують запеклі вуличні заворушення. Загинув один підліток.

9 грудня 2001 року відбулись напади в Південному Арма бойовики Справжньої ІРА атакували поліцейських та солдатів біля двох спостережних веж у графстві Арма.

31 травня-7 червня 2002 року відбулись зіткнення в Шорт-Стренді це були масштабні акти насильства поблизу католицького анклаву в Белфасті.

12 липня 2005 року під час заворушень у белфастському районі Ардойн, які спалахнули після параду Ордену оранжистів, поліція зазнала нападів із застосуванням саморобних вибухових пристроїв та коктейлів Молотова. Вісімдесят офіцерів поліції отримали поранення, кілька людей були заарештовані.

28 липня 2005 року Тимчасова ІРА (PIRA) виступила із заявою, в якій оголосила про припинення своєї збройної кампанії та підтвердила, що повністю і під верифікаційним контролем виведе свою зброю з експлуатації (знищить свої арсенали).

26 вересня 2005 року Міжнародні інспектори з питань озброєнь виступили із заявою, яка підтверджує повне роззброєння та виведення з експлуатації всіх арсеналів зброї Тимчасової ІРА (PIRA).

Вересень 2005 року відбулись заворушення в Белфасті : після зміни маршруту суперечливого параду Ордену оранжистів у Белфасті спалахнули вуличні заворушення такого масштабу, якого не бачили вже багато років.

30 жовтня 2005 року Воєнізовані сили лоялістів (LVF) наказали своїм підрозділам скласти зброю (припинити діяльність).

24 листопада 2006 року Майкл Стоун був заарештований за збройне проникнення до будівлі парламенту в Стормонті. Він отримав 16 років тюремного ув'язнення за замах на вбивство Мартіна Мак-Гіннесса та Джеррі Адамса.

7 березня 2007 року відбулися вибори до Асамблеї Північної Ірландії.

26 березня 2007 року Лідер DUP Іан Пейслі та лідер «Шинн Фейн» Джеррі Адамс уперше зустрілися віч-на-віч, і обоє дійшли згоди щодо відновлення роботи уряду Північної Ірландії на основі розподілу влади.

3 травня 2007 року угруповання UVF та RHC виступили із заявою, в якій оголосили про завершення своєї збройної кампанії. У заяві зазначалося, що вони збережуть свою зброю, але зроблять її «недосяжною».

8 травня 2007 року Нова Асамблея Північної Ірландії провела засідання, і було сформовано новий Виконавчий комітет (уряд) Північної Ірландії.

31 липня 2007 року військова кампанія британської армії в Північній Ірландії (кодова назва — операція «Баннер») офіційно завершилася.

Березень 2009 року відбулися перші вбивства службовців сил безпеки з моменту завершення конфлікту в Північній Ірландії. Бойовики «Справжньої ІРА» (Real IRA) застрелили двох британських солдатів, які перебували поза службою, коли ті забирали замовлення біля казарм Массерін в Антримі. Ще двоє солдатів та двоє цивільних кур'єрів отримали вогнепальні поранення. Через два дні бойовики «Наступності ІРА» (Continuity IRA) застрелили офіцера Поліцейської служби Північної Ірландії (PSNI), який прибув на виклик у Крейгавоні. Це поклало початок найінтенсивнішому періоду активності дисидентських угруповань з моменту запуску їхньої кампанії. Кількість нападів зростала з кожним роком: 118 атак у 2009 році, 239 — наступного року, а ще через рік цей показник став іще вищим.

24 лютого 2010 року член Справжньої ІРА (RIRA) Кіран Догерті був знайдений застреленим на дорозі біля Деррі. Перевірка показала, що його ліквідували власні соратники з RIRA через внутрішні підозри у співпраці з правоохоронними органами або в підозрі розкраданні коштів організації.

1 листопада 2012 року у Дубліні був застрелений Девід Лінч, один із лідерів «Справжньої ІРА». Його ліквідували внаслідок внутрішнього розколу організації та боротьби за фінансові потоки від контрабанди.

У 2012-2015 роках у республіканських районах Белфаста та Деррі відбулася серія взаємних убивств між членами «Нової ІРА» та кримінальними бандами. Бойовики намагалися виконувати роль «народної поліції», караючи наркоторговців, що призводило до замовних убивств самих республіканців.

Травень 2015 року відбулось вбивство Джерарда Девідсона він був колишнім бойовиком Тимчасової ІРА (PIRA) та був застрелений у Белфасті. Це вбивство пов'язують із помстою за події минулих років та кримінальними розбірками.

У 2020 році відбулась серйозна операція розвідки Британії, по захопленню терористів. Найсильнішого удару по «Новій ІРА» британці завдали не зброєю, а розвідкою. Агент МІ5 (Денис Макфадден) понад 20 років втирався в довіру до республіканців, згодом зняв будинок і встановив там приховані камери та мікрофони. На засіданнях «командування ІРА» у 2020 році було записано всі їхні плани. Завдяки цьому увесь керівний склад Нової ІРА було заарештовано без жодного пострілу.

Підведемо підсумки та втрати сторін отже. Загалом сили силових структур Британії за весь час війни втратили 1114 осіб убитими, 98% загиблих це військові і сили поліції, які були вбиті під час бомбих терактів та від мінної діяльності ІРА. Натомість Тимчасова ІРА втратила 292 бойовиків вбитими. Офіційна комуністична ІРА втратила 27 осіб загиблими. Марксистсько-соціалістична Ірландська національна визвольна армія INLA 38 осіб вбитими. Ірландська народно визвольна організація, яка теж була марксистською, але відкололась від INLA втратила 9 бойовиків убитими. Справжня ІРА, яка розпочала діяльність після 1998 року втратила 3 бойовиків загиблими. Загалом всі терористичні марксистські організації втратили 369 осіб убитими. Бойовики втрачали своїх людей не тільки під час перестрілок та ліквідацій силовими структурами, а і під час невдалих закладань мін там бомб, та під час їх транспортування. Також десятки бойовиків загинули від дій Лоялістських добровольчих угруповань, які допомагали військам Британії вбивати терористів з ІРА. А також внаслідок міжусобиць і перестрілок між різними групами і організаціями бойовиків з ІРА, загинули кілька десятків людей. Загалом для терористичних організацій, які протистояли Британським силам, цифра в 369 загиблих, є дуже вагома, саме втрати особого складу і арешти, врешті решт змусили Тимчасову ІРА і решта дрібніших організацій опору Британії піти на мирну угоду в 1998 році.