У 1801 році Велика Британія перетворилася на Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії, що утворилося як результат об'єднання Великої Британії та Ірландії. З 1801-1814 роках, Британія воювала проти Франції беручи участь в Наполеонівських війнах. В першій половині ХІХ століття в Великій Британії, йшла повним ходом індустралізація, яка розпочалась була ще в другій половині XVIII столітті. З 1837 року в Британії розпочалась Вікторіанська епоха. Також в цей час зароджується Чартистський рух, який був лівим з нього пізніше утворились в майбутньому і Комуністична партія Британії та Лейбористська. У 1857 році в Індії, яка була частиною Британії на цей час відбулось повстання сипаїв. А також Британія під час Громадянської війни в США симпатизували та допомагали, Південним штатам. Також у XIX столітті, в Британії починають з'являтись проблеми з лівими силами, які стають все сміливіші і нахабніші, що переростає в ряд сутичок.
13 листопада 1887 року відбулась "Кривава неділя" на Трафальгарській площі. Мітинг проти безробіття, урядової політики в Ірландії та за свободу слова, організований марксистською Соціал-демократичною федерацією (SDF) та Радикальною лігою. На площу вийшло близько 10 000–30 000 демонстрантів. Проти натовпу виставили 2 000 поліцейських, 200 бійців Кінної гвардії (Life Guards) та загони Гренадерської гвардії. Поліція зачищала площу кийками, а армія діяла багнетами. Ліві активісти (серед яких лідери Джон Бернс та Каннінгем Грем) чинили запеклий фізичний опір. Офіційно на місці загиблих не було, але троє демонстрантів померли в лікарнях невдовзі після подій, та отриманих травм. (серед них робітник Альфред Ліннелл, чий похорон перетворився на нову масову ліву демонстрацію). Понад 75 протестувальників отримали важкі поранення (переломи, черепно-мозкові травми), близько 400 заарештовано.
23 січня 1909 рік в Британії, починають діяти банди анархістів. Відбувається Тоттенгемський погром. Два латиськи анархісти (Пауль Гельфельд та Якоб Лепідус) здійснили збройне пограбування касира гумової фабрики в Тоттенгемі (Північний Лондон). Подія переросла в безпрецедентну двохідинну погоню на відстань понад 10 км. Анархісти, озброєні пістолетами Browning, відстрілювалися від натовпу та беззбройних поліцейських, випустивши близько 400 набоїв. Поліція та цивільні реквізували трамвай, автомобілі та коней для переслідування. Серед загиблих був 1 поліцейський (констебль Вільям Тайлер); 1 цивільний (10-річний хлопчик Ральф Джоселін); 2 анархісти (Лепідус застрелився під час оточення, Гельфельд вистрілив собі в голову і помер у лікарні).
Листопад 1910 рік відбулись заворушення у Тоніпанді. Розпочався період епохи «Великого робітничого неспокою» (The Great Unrest), де шахтарі діяли під впливом ідей анархо-синдикалізму. Шахтарі Південного Уельсу оголосили страйк, який швидко переріс у блокування шахт і штрейкбрехерів, руйнування приватної власності та пряме протистояння з капіталістами. Місцева поліція не впоралася, і тогочасний міністр внутрішніх справ Вінстон Черчилль відправив у регіон загони лондонської поліції, а згодом — регулярні війська (гвардійців). Відбулися жорстокі рукопашні бої на вулицях Тоніпанді, де шахтарі використовували каміння та паркани, а силовики — свинцеві кийки та багнети. Один шахтар (Семюел Райс) загинув внаслідок черепно-мозкової травми, нанесеної поліцейським кийком. Понад 500 робітників і близько 80 поліцейських дістали поранення різного ступеня важкості.
16 грудня 1910 року відбулось жорстоке вбивство полісменів в Британії, це зробила терористична боївка анархістів. Ця подія отримала назву Вбивства в Гаундсдітч. Група латиських анархістів (на чолі з Георгієм Гардштейном) намагалася пограбувати ювелірний магазин у лондонському Сіті, прокопавши тунель із сусідньої будівлі. Сусіди почули шум і викликали поліцію. Кілька неозброєних констеблів увійшли до будівлі. Анархісти відкрили вогонь впритул із напівавтоматичних пістолетів (Маузерів та Браунінгів). Це призвело до найбільших одноразових втрат поліції Лондона під час виконання обов'язків на той час. Загинуло 3 полісменів ( 3 поліцейські (сержант Бентлі, констеблі Стронгмен та Такер) та 1 анархіст (лідер банди Георгій Гардштейн був випадково поранений своїми ж спільниками в хаосі перестрілки і помер наступного дня на конспіративній квартирі).
3 січня 1911 року відбулась кульмінація подій, які відбулись 16 грудня 1910 року. Ці події отримали назву Облога Сідней-стріт / Битва за Степні (Siege of Sidney Street). Кульмінація подій у Гаундсдітч. Поліція вистежила двох уцілілих членів анархістського угруповання (Фріца Сваарса та Йозефа Соколова) у будинку № 100 на Сідней-стріт в Іст-Енді. За наявною інформацією, у квартирі на другому поверсі чотириповерхового будинку перебували три злочинці — Вотель, Сваарс і Петеріс. 3 січня всіх мешканців будинку по черзі евакуювали й оточили район. О 7:30 ранку 3 січня сержант Лісон став кидати гравій у вікно квартири, де переховувалися анархісти, щоб сповістити їх про оточення і пропозицію здатися. У відповідь пролунала стрілянина. Отримавши кулі в ногу і груди, Лісон упав на землю. Почалася активна перестрілка. Кілька співробітників поліції дістали поранення різного ступеня тяжкості. Анархісти були озброєні трьома Маузерами С96. Поліцейські вели стрілянину з револьверів та однозарядних гвинтівок. У цей момент на Сідней-стріт прибув міністр внутрішніх справ Вінстон Черчилль. Після кількох годин безрезультатних спроб поліції щось зробити Черчилль наказав відправити на місце битви Шотландську гвардію. Озброєні батареєю польової артилерії гвардійці прибули на місце о 10:15. На 13:00 був призначений штурм будинку. За кілька хвилин до атаки на верхніх поверхах будівлі було помічено густий дим. Будинок охопило полум'я. Один з анархістів, який висунувся з вікна, був застрелений і впав усередину квартири. Черчилль не дозволяв пожежникам приступити до гасіння будівлі доти, доки перекриття верхніх поверхів і одна зі стін (яка поранила ще п'ятьох пожежників) не завалилися. Тільки тоді поліція обережно увійшла до квартири, знайшовши там обгорілі тіла Фріца Сваарса та Яна Вотеля.
Наступна сутичка з лівими силами не заставила себе довго чекати і отримала назву «Кривава неділя» у Ліверпулі (13–15 серпня 1911 року). Це була кульмінація Загального транспортного страйку, керованого лівим синдикалістом Томом Манном. Страйк паралізував усю логістику міста. 13 серпня на Трафальгарській площі Ліверпуля (St George's Plateau) зібрався 100-тисячний мітинг робітників. Поліція та кавалерія без попередження почали жорстокий розгін натовпу кийками. Спалахнули масові триденні барикадні бої робітників проти силовиків. 15 серпня для конвоювання заарештованих залучили солдатів Вустерширського полку. Натовп спробував відбити своїх, закидавши військових цеглою. Солдати відкрили вогонь на ураження. Двоє лівих робітників ( Джон Саткліф та Майкл Прендергаст) були застрелені військовими на місці. Понад 350 демонстрантів отримали серйозні поранення. Уряд ввів у річку Мерсі військовий крейсер HMS Antrim для демонстрації сили.
19 серпня 1911 року розстріл у Лланеллі (Уельс, 19 серпня 1911 року). Це була сутичка під час першого загальнонаціонального страйку залізничників. Радикальні залізничники заблокували залізничні колії, зупинивши рух потягів у Південному Уельсі. Для розчищення колій задіяли солдатів Вустерширського полку. Робітники відмовилися розходитися і почали закидати солдатів камінням. Офіцер віддав наказ стріляти. Було вбито двох лівих робітників ( Джона Джонса та підлітка Девіда Гріфітса, яка загинули на місці. Це викликало хвилю гніву: ліві підпалили залізничні склади, один з яких вибухнув, забравши життя ще двох людей (не від куль, а внаслідок нещасного випадку під час погромів).
Дублінський локаут та створення ICA (Ірландія, серпень 1913 — січень 1914 року). Хоча Ірландія тоді була частиною Великої Британії, ця подія мала суто марксистський характер під проводом Джеймса Конноллі та Джеймса Ларкіна. Протистояння Ірландської спілки транспортних робітників (ITGWU) проти союзу капіталістів-роботодавців. Близько 20 000 робітників оголосили страйк. Протягом кількох місяців відбувалися регулярні запеклі зіткнення страйкарів із Дублінською столичною поліцією (DMP). Поліція жорстоко зачищала мітинги. Внаслідок сутичок з поліцією загинуло троє лівих робітників ( (Джеймс Нолан, Джон Берн і Еліс Бреді — 16-річна дівчина-страйкарка, застрелена штрейкбрехером). Сотні людей отримали поранення. Саме через ці вбивства марксист Джеймс Конноллі створив Ірландську громадянську армію — першу в історії Британських островів офіційну червону напіввійськову структуру (вони носили ліву символіку, зірку зі плугом та мали зброю) для захисту робітників від британських силовиків.
Наступна серйозна сутичка отримала назву Битва на Джордж-сквер» / «Кривава п'ятниця» (Глазго, Шотландія, 31 січня 1919 року).Одна з найяскравіших подій епохи «Червоного Клайдсайду» (Red Clydeside), коли уряд серйозно побоювався початку більшовицької революції в Британії. Організований лівим Клайдським комітетом цехових старост (CWC) загальний страйк за скорочення робочого тижня до 40 годин. На площі Джордж-сквер зібралося понад 60 000 робітників, над якими було піднято червоний прапор. Поліція Глазго почала жорстокий штурм натовпу кийками. Ліві радикали та робітники відповіли барикадними боями, використовуючи залізні тини та пляшки. Злякавшись «більшовицького повстання», уряд негайно оголосив воєнний стан і ввів у Глазго 10000-12000 солдатів, озброєних кулеметами, а також 6 танків. Під час цієї серйозної сутички дивом не було загиблих. Оскільки армії дали наказ не відкривати вогонь на ураження (солдати переважно охороняли стратегічні об'єкти). Понад 50 демонстрантів та лівих лідерів (серед них Еммануель Шинвелл та Вільям Галлахер — майбутній депутат-комуніст) отримали важкі поранення й були заарештовані.
У травні 1926 року спалахнув страйк в Британії під ча якого знову відбулись бої. Єдиний в історії Великої Британії дев'ятиденний Загальний страйк, який поставив країну на межу цивільного протистояння. Солідарність профспілок із шахтарями, яким капіталісти знижували зарплату. Комуністи (CPGB) займали найбільш радикальні позиції. Владою було задіяно напіввійськову структуру «Організація з підтримання постачання» (OMS) та тисячі спеціальних констеблів. Сутички спалахували по всій країні (Лондон, Единбург, Глазго, Плімут). Ліві активісти блокували транспортні вузли, перевертали автобуси та будували барикади, щоб зупинити штрейкбрехерів під охороною поліції. Загбиблих і на цей раз теж не було. Уряд свідомо уникав використання вогнепальної зброї, щоб не спровокувати громадянську війну. Проте сотні лівих активістів дістали травми голови від поліцейських кийків, а понад 1000 комуністів та радикальних синдикалістів опинилися за ґратами.
Повстання в Інвергордоні (Шотландія, 15–16 вересня 1931 року). Унікальний випадок лівого синдикалістського бунту всередині силових структур Королівського флоту Британії. Через Велику депресію уряд оголосив про жорстке скорочення зарплат військовослужбовцям (нижнім чинам — до 25%). Близько 1 000 матросів на кількох військових кораблях Атлантичного флоту відмовилися виконувати накази офіцерів, заблокувавши вихід кораблів у море. Повсталі матроси співали «Інтернаціонал» та піднімали червоні гасла. Секретні служби Великої Британії (MI5) звинуватили в організації бунту підпільних комуністичних агентів, які проникли на флот. Сутичка данна завершилась без жертв та серйозних травм. Уряд пішов на поступки, зменшивши відсоток урізання зарплат. Жодного матроса не було розстріляно чи засуджено до страти, хоча понад 120 активістів було таємно звільнено зі служби та занесено до «чорних списків".
Битва на Кейбл-стріт Лондон 4 жовтня 1936 року. Найбільш запекла та масштабна вулична битва 1930-х років за участю комуністів, що була спрямована проти фашистів та поліції, яка виступила проти комунстів, вважаючи їх серйозною загрозою. В 1930-х роках фашистський рух в Британії був доволі популярним. Освальд Мослі і його Британський союз Фашистів мав багато прихильників, особливо серед антикомуністичного і антилівацького населення Британії, яке вважало саме комуністів та інших лівих руйнівниками власної держави. Особливістю БСФ була висока участь жінок у діяльності організації. На виборах до британського парламенту 1936 року БСФ мав найвищий відсоток жінок у списку кандидатів серед тогочасних партій. Однією з довірених людей Освальда Мослі в організації була Нора Елам, колишня активістка суфражистського руху. Олівер Мослі, лідер Британського союзу фашистів (BUF), запланував марш своїх «чорнорубашечників» через Іст-Енд — район, де проживало багато євреїв та докерів-соціалістів. Комуністична партія (CPGB) разом із лівими анархістами, єврейськими та ірландськими робітничими організаціями закликала заблокувати марш. На захист маршу фашистів уряд кинув 7 000 поліцейських ( включно з усією кінною поліцією Лондона). На Кейбл-стріт ліві побудували барикади з меблів і матраців. Головне зіткнення відбулося не між ліваками та фашистами, а між лівими та поліцією, яка намагалася кийками й конями розчистити шлях для BUF. Протестувальники закидали поліцію камінням, петардами та виливали на коней окріп з вікон. Поліція змушена була відступити, марш фашистів було зірвано. Загиблих не було, але понад 175 людей (включаючи жінок, дітей та поліцейських) отримали важкі травми голови та переломи. Близько 150 лівих демонстрантів було заарештовано.
«Битва на Бермондсі» Лондон 3 жовтня 1937 року. Повторення подій на Кейбл-стріт, але вже в іншому робочому районі Лондона. Фашисти Мослі знову спробували провести марш через південний Лондон. Комуністи та місцеві ліві активісти звели барикади. Поліція діяла вкрай жорстко, використовуючи кийки та кінні атаки для розгону лівих барикад. Комуністи застосовували «партизанську» тактику вуличного бою. Загиблих не було, але понад 100 людей отримали поранення, десятки лівих заарештовано.
У 1939-1945 роках Британія брала участь в Другій світовій війні. Але до того в 1938 році разом з Францією, пішла на поступки Гітлеру в питаннях Судет. Після Другої світової війни, в Британії знову постали серйозні проблеми з лівими радикалами. Зараз розберемо основні сутички.
17 березня 1968 року відбулась битва, яка увійшла під назвою «Битва на Гросвенор-сквер» Це було найбільше зіткнення британських «нових лівих» з владою в епоху студентських революцій 1960-х. Радикальні ліві студентські організації, маоїсти та троцькісти проти Спеціального поліцейського патруля (SPG) та кінної поліції Лондона. 25-тисячна демонстрація проти війни у В'єтнамі рушила до посольства США на Гросвенор-сквер. Ліві радикали прорвали поліцейські кордони, почали закидати силовиків камінням, петардами та димовими шашками. Поліція відповіла масованими атаками кінноти, буквально втоптуючи протестувальників у землю. Загиблих не було, але понад 200 демонстрантів було заарештовано, близько 90 поліцейських та понад 100 лівих активістів отримали важкі травми, але обійшлося без смертей.
Наступні серйозні сутички відбулись у 1976-1977 роках і отримали назву заворушення на фабриці Грюнвік. Це було запекле протистояння лівих профспілок із залученням марксистських угруповань проти воєнізованих підрозділів поліції. Сторонами конфлікту були страйкуючі робітники-мігранти, підтримані тисячами лівих активістів з усієї країни (зокрема шахтарями під проводом марксиста Артура Скаргілла), проти поліції (загонів SPG). Ліві організували масове жорстоке пікетування фабрики, щоб не допустити штрейкбрехерів. У червні 1977 року відбулася «Битва за Грюнвік»: тисячі лівих вступили в рукопашний бій із поліцією, яка застосовувала тактику щитів і кийків для розчищення проходів. Загиблих не було, але близько 500 демонстрантів було заарештовано, сотні поранені. Ця сутичка змусила уряд модернізувати поліцейську екіпіровку (вперше масово з'явилися захисні щити та шоломи).
23 квітня 1979 року сутичка, яка завершилась смертю, отримала назву заворушення у Саутхоллі. Сторонами конфлікту під час сутички були Антинацистська ліга (Anti-Nazi League, ліва коаліція за участю троцькістів) та місцева громада проти ультраправої партії «Національний фронт» (NF) та поліції, яка її охороняла. Праві радикали намагалися провести мітинг у Саутхоллі. Тисячі лівих заблокували район. Для розгону лівих уряд задіяв Спеціальний поліцейський патруль (SPG). Поліція діяла з безпрецедентною жорстокістю, заганяючи лівих у глухі кути та б'ючи кийками. Під час сутики був забитий тобто ліквідований Клемент Блейр Піч 33-річний шкільний вчитель, член троцькістської Соціалістичної робітничої партії (SWP) та активіст проти расизму. Поліцейський із загону SPG завдав йому удару по голові нерегламентованою зброєю (ймовірно, обважненим кийком або свинцевою трубкою). Піч помер у лікарні від пролому черепа Лише у 2010 році поліція офіційно визнала, що Блейр Піч загинув саме від рук їхнього співробітника, але нікого так і не було притягнуто до кримінальної відповідальності.
Лондон 1982 рік відбулась Битва у Степні, у сутичці взяли участь радикальні анархо-комуністи (рух Class War) проти поліції та консервативного уряду Маргарет Тетчер. Анархісти пропагували «класове насильство» проти багатіїв та консерваторів. Під час маршів безробітних вони влаштовували скоординовані напади на загони поліції, використовуючи «коктейлі Молотова". Загиблих, не було, але поліція діяла жорстко Десятки лівих отримали поранення під час рейдів поліції.
18 черня 1984 рік Йоркшир відбувся Великий страйк шахтарів та «Битва при Оргріві». Це була кульмінація внутрішньополітичного протистояння в Британії XX століття. Марксистські лідери шахтарів намагалися повалити уряд Тетчер через економічний параліч. а коксохімічному заводі в Оргріві зібралося близько 10 000 шахтарів для блокади. Тетчер кинула проти них мілітаризовану поліцію. Відбулися криваві зіткнення: кінна поліція з оголеними шашками та кийками на повному скаку врізалася в натовп, а піша поліція у шоломах добивала поранених. Шахтарі відступали, закидаючи силовиків камінням та будуючи барикади. Безпосередньо під час цієї сутички загиблих не було, хоча Артур Скаргілл, який був марксистом і лідером національної спілки шахтарів. та сотні шахтарів отримали важкі травми голови. Проте за весь період страйку 1984-1985 загинуло 3 лівих шахтарів. Девід Джонс та Джо Грін загинули на лінії пікету (один від удару цеглиною під час сутички, інший був збитий вантажівкою штрейкбрехера), а ще один пікетувальник загинув під час завалу, коли намагався збирати вугілля для опалення в умовах блокади.
31 березня 1990 року відбувся так званий Бунт проти подушного податку. Сторонами конфлікту були «Всебританська федерація проти подушного податку» (контрольована ліворадикальним троцькістським угрупованням Militant) проти поліції. На Трафальгарську площу вийшло 200 000 людей. Мирна демонстрація переросла в наймасштабніші лондонські заворушення століття. Ліві анархісти та троцькісти почали штурмувати поліцейські кордони, підпалювати будівлі (включаючи кабінети чиновників), грабувати магазини та будувати барикади. Поліція відповіла вкрай жорстко, використовуючи тактику таранних ударів конями та автомобілями. Було поранено 113 поліцейських та сотні лівих демонстрантів, 340 осіб заарештовано, але смертельних випадків зафіксовано не було.
18 чернвя 1999 року відбулась «Битва за Вест-ЕНД» / Карнавал проти капіталізму. Це було перше масштабне зіткнення епохи антиглобалізму в Британії, координоване радикальною лівою мережею J18 (June 18) та анархістами. Протест був приурочений до саміту G8 у Кельні. Близько 10 000 лівих радикалів, анархістів та екосоціалістів вийшли під гаслами ліквідації капіталістичної системи. Мирний карнавал швидко переріс у запеклі бої. Ліві радикали штурмували будівлю Лондонської міжнародної фінансової ф'ючерсної біржі (LIFFE), громили офіси банків, палили автомобілі та будували барикади. Поліція застосувала масовані кінні атаки, кийки та водомети. Загиблих не було, але понад 40 людей (і протестувальників, і силовиків) отримали важкі травми. Одну ліву активістку переїхала поліцейська машина, вона вижила, але залишилася покаліченою.
Травень 2000 року Лондон Заворушення на Першотравень. Це були традиційні першотравневі демонстрації комуністів та анархістів, які переростали у вуличні бої. У 2000 році ліві анархісти розгромили ресторан McDonald's на Стренді та осквернили пам'ятник Вінстону Черчиллю, розфарбувавши його під «ірокез». У 2001 році на Оксфорд-стріт поліція вперше масово застосувала тактику «кеттлінгу» (kettling) — повного тактичного блокування натовпу в кільце без води та туалетів на 7-8 годин. Це викликало нову хвилю люті та рукопашні бої. Загиблих не було натомість сотні заарештованих та травмованих кийками.
Лондно 1 квітня 2009 року відбулись протести проти саміту G20 та сутички навколо нього. Сторонами конфіклту були антиглобалісти, анархісти та ліві екоактивісти проти Спеціального поліцейського командування. Ліві штурмували будівлю Королівського банку Шотландії (RBS), б'ючи вікна та скандуючи антикапіталістичні гасла. Поліція жорстко зачищала вулиці біля Банку Англії за допомогою кийків та щитів. Під час сутичок загинув Ієн Томлінсон. Хоча Томлінсон не був радикальним активістом (він просто повертався з роботи через зону протесту), він опинився в епіцентрі зачистки лівого табору. Офіцер поліції Саймон Гарвуд без жодної причини ззаду вдарив його кийком і штовхнув на землю. Томлінсон підвівся, але за кілька хвилин помер від внутрішньої кровотечі, викликаної падінням. Історичний факт для курсової: Справа викликала колосальний скандал. Спочатку поліція заперечувала провину, але після публікації відеозаписів журналістами у 2012 році суд присяжних визнав це протипраним убивством. Офіцера Гарвуда звільнили з поліції.
Лондон 2010 рік відбулись студентські протести проти плати за навчання. Студенти, підтримані анархістськими угрупованнями, штурмували та розгромили штаб-квартиру Консервативної партії (Millbank Tower). У грудні протестувальники заблокували Парламентську площу, билися з кінною поліцією та навіть напали на автомобіль принца Чарльза та його дружини Камілли, розбивши вікно та закидавши машину фарбрадикалізація лівої молоді через рішення консервативного уряду Девіда Камерона потроїти вартість вищої освіти. Попри серйозні сутички загиблих не було. Один лівий студентський активіст (Елфі Медоус) отримав удар поліцейським кийком по голові, що призвело до інсульту та тривалої операції на мозку, але він вижив.
Березень 2021 року Протести «Kill the Bill». Це були запеклі сутички лівих та анархістів проти спроби консервативного уряду розширити повноваження поліції щодо заборони протестів. Мирний марш лівих переріс у штурм поліцейської дільниці в Брістолі. Ліві радикали палили поліцейські фургони, закидали силовиків камінням та феєрверками. Поліція використовувала важкі щити, собак та сльозогінний газ. Поранення отримали десятки поліцейських та демонстрантів.
Протягом 2019-2024 років відбулась сутички екорадикалів та кліматичних активістів. Замість прямого фізичного насильства ліві використовували тактику радикальної громадянської непокори: приковували себе до літаків, блокували автомагістралі, приклеювали себе до рейок метро. Це призводило до жорстких сутичок не лише з поліцією, яка силоміць відтягувала активістів, а й з розлюченими водіями та пасажирами (представниками консервативної частини суспільства). Влада відповіла ухваленням жорстокого закону в 2023 році , який дозволив засуджувати лівих екоактивістів до реальних термінів ув'язнення (до 5 років) лише за блокування доріг.
Також варто сказати, що в 1960-1900-х роки в Британії були проблеми з партизанами терористами соціалістами та марксистами з ІРА, але це вже ми обговоримо в наступній темі.
