Автор: Деніел Джонсон для The Telegraph
Оригінальний допис був опублікований 7 травня 2023 року
Країна скинула кайдани комунізму, щоб протистояти Путіну, в той час як Німеччина та Франція вагаються
Під час мого візиту до Вроцлава два тижні тому курс злотого впав: Польща швидко стає новою центральноєвропейською наддержавою.
Коли я відвідав Польщу як кореспондент «Телеграфу» у Східній Європі у 1989 році, її міста були сірими, занепалими і оточеними огидними будівлями комуністичної епохи. Магазини були порожні, очікування були низькими, а життя важким.
Але ніде більше в радянській імперії народна влада не перемагала так тріумфально, як у Польщі. Країна втрачених надій стала авангардом свободи - і процвітання.
На своєму нинішньому шляху Польща знаходиться на шляху до того, щоб до 2030 року стати багатшою за Британію завдяки посткомуністичному економічному диву. Країна стала розсадником таких перспективних галузей, як виробництво акумуляторів і технологічний сектор.
Варшава використовує цю економічну силу, щоб перетворити країну на грізну бойову силу для захисту від російського вовка, що стоїть на порозі. Її готовність протистояти Москві також принесла їй союзників серед багатьох сусідніх країн.
У той час, як Німеччина і Франція непокояться через свою реакцію на війну в Україні, зірка Польщі сходить все вище і вище.
Зростаючий військовий потенціал Варшави
Зростаюче значення країни очевидне, якщо поглянути на її армію.
Варшава планує подвоїти чисельність армії до 300 000 солдатів, оснащених найновішим західним спорядженням.
Польща витрачає близько 10 млрд доларів (7,9 млрд фунтів стерлінгів) на американські артилерійські системи «Хаймарс», які довели свою ефективність на полі бою в Україні, і це лише один із прикладів її значних інвестиційних планів.
Так само Польща купує парк літаків F-35 Lightning II і 116 танків Abrams на заміну винищувачам МіГ і танкам Т-72 радянських часів, які передаються Україні.
Вся ця військова техніка має високу ціну. Цього року Польща збільшила свої витрати на оборону до 4% ВВП з 2,5% минулого року. Це робить військову скарбничку Варшави відносно однією з найбільших в НАТО, і в осяжному майбутньому вона планує підтримувати або навіть збільшувати цей рівень.
Таким чином, польські оборонні витрати будуть більш ніж удвічі більшими, ніж у інших великих континентальних членів НАТО - Франції, Німеччини, Італії та Іспанії, і значно вищими, ніж у Великої Британії, яка планує досягти 2,5 відсотка до 2030 року.
Це означає, що Польща дуже скоро може мати найбільші і найкращі сухопутні бойові можливості серед усіх європейських членів НАТО. Навіть Франція, яка має лише близько 200 000 військовослужбовців, незабаром може виявитися в меншості у порівнянні з Польщею.
Польське нарощування сил має на меті не лише стримувати росію, чий Калінінградський ексклав має спільний сухопутний кордон з Польщею, але й чинить тиск на Німеччину, змушуючи її відігравати свою роль в альянсі.
Незважаючи на обіцянку канцлера Олафа Шольца про геополітичний Zeitenwende («переломний момент»), коли Берлін збільшить витрати на оборону, Німеччина визнала, що насправді вони зростуть лише на 0,1% ВВП до 1,6% цього року, що набагато нижче встановленого НАТО мінімуму в 2 відсотки.
Поляків можна пробачити за те, що вони відчувають себе вразливими і прагнуть діяти самотужки, коли йдеться про військову міць.
Це правда, що Бундесвер зараз (суперечливо) розміщує протиракетні батареї Patriot на сході Польщі - вперше з 1945 року німці мають там значну військову присутність. Але цей жест Берліна - лише фіговий листок, який прикриває нездатність надати Україні зброю та боєприпаси, необхідні їй для перемоги над Путіним.
Небажання Німеччини протистояти російській агресії було проілюстровано скандалом навколо танків Leopard 2. Берлін погодився поставити ці сучасні бойові танки в Україну лише в січні минулого року після сильного тиску з боку союзників по НАТО, в тому числі після сварки з поляками, які погрожували передати Києву свої власні «Леопарди» без німецького дозволу.
Зрештою, Берлін дав дозвіл, і Варшава доставила танки в лютому. Самі німці надіслали танки лише через місяць.
З польської точки зору, німецька військова слабкість і самозаспокоєність щодо України викликає роздратування, але навряд чи дивує, зважаючи на скандально близькі стосунки німецьких політичних і бізнес-лідерів з режимом Владіміра Путіна.
Правляча ліва коаліція Берліна, очолювана Шольцем, включає його власну Соціал-демократичну партію (СДПН), яка має довгу історію умиротворення росії, починаючи з ролі Герхарда Шредера в проекті «Північний потік».
Газопроводи «Північний потік-1» і «Північний потік-2», очевидно, суперечили інтересам безпеки Польщі та України, але протягом двох десятиліть за часів Ангели Меркель і Шольца німці наполягали на тому, що ці стратегічні мережі є суто комерційною справою.
Будь-який натяк на російсько-німецьку колаборацію проти Польщі грає на глибоко вкорінених історичних страхах, найочевиднішим з яких є пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року, який безпосередньо призвів до вторгнення і геноциду як нацистськими, так і радянськими окупантами.
Добре озброєний і укріплений російський Калінінградський ексклав, затиснутий між Польщею і Литвою, є нагадуванням про те, як закінчилася ця жахлива історія. Цей русифікований уламок довоєнної Східної Пруссії, нещодавно посилений Кремлем ядерною зброєю, є домом для російського флоту взимку і існує для того, щоб стояти на сторожі Балтики - в першу чергу, над Польщею.
Тому зрозуміло, що коли Берлін робить увертюри Москві, у Варшаві починають грати похоронний марш Шопена.
Але не лише Варшава має підстави для відчаю через наближення Берліна. Інші країни Центральної та Східної Європи так само нервують.
Франція теж не викликає довіри в цьому блоці, а Еммануель Макрон, схоже, перебуває під впливом дедалі войовничішого Сі Цзіньпіна. Макрон, здається, із задоволенням киває головою на тези Пекіна, навіть коли його посланці заявляють, що країни колишнього Радянського Союзу не мають суверенітету.
Відсутність лідерства з боку Берліна і Парижа створила прогалину, і Варшава була тільки рада її заповнити.
Президент Польщі Анджей Дуда на початку цього місяця розпочав те, що він назвав «дипломатичним наступом», відвідавши західних лідерів, щоб «підвищити обізнаність у різних куточках світу про те, що відбувається тут, у нашому регіоні, про природу російської варварської агресії».
Посткомуністичне економічне диво
Дипломатичне і військове лідерство можливе лише за умови сильної економіки.
Дивлячись вниз із запаморочливих висот веж-близнюків Вроцлавського собору під час мого нещодавнього візиту, я відчув, як перехоплює подих.
За чудово відреставрованим серцем Вроцлава, з його готичним кафедральним островом, ренесансною площею Старого міста і бароковим університетським кварталом, наскільки сягає око, простягається сучасний мегаполіс з населенням у майже 700 000 людей.
Цей краєвид є мікрокосмом травматичної історії Польщі, а також її посткомуністичного економічного дива.
Зараз Вроцлав, третє за величиною і друге за багатством польське місто, помітно процвітає. Як столиця Нижньої Сілезії, його близькість до німецьких, чеських та інших прибуткових ринків допомогла йому стати одним з провідних європейських центрів високих технологій.
Сьогодні Вроцлав навіть перевершив довоєнне процвітання Бреслау, німецької назви найбільшого німецького міста на схід від Берліна.
Після падіння залізної завіси поляки першими з колишніх радянських республік відновили демократію, вільні ринки та верховенство права. Але їм все ще потрібно було піднятися на гору. У 1989 році польські робітники мали ВВП на душу населення, який становив лише десяту частину ВВП їхніх німецьких колег.
Три десятиліття стабільного зростання створили диво. Економічна нерівність різко скоротилася. З урахуванням паритету купівельної спроможності ВВП на душу населення в Польщі зараз становить 28 200 фунтів стерлінгів порівняно з 35 000 фунтів стерлінгів у Великій Британії, 34 200 фунтів стерлінгів у Франції та 39 800 фунтів стерлінгів у Німеччині. При збереженні нинішньої траєкторії Польща наздожене Велику Британію до 2030 року.
З початку нового тисячоліття реальний ВВП на душу населення в Польщі зріс більш ніж удвічі; для порівняння, ВВП на душу населення у Великобританії, Франції та Німеччині за той самий період зріс від 15 до 24 відсотків.
Правда полягає в тому, що рівень життя в таких місцях, як Варшава чи Вроцлав, вже можна порівняти з рівнем життя в Берліні, Парижі та Лондоні.
Дійсно, якість життя молодих сімей, безсумнівно, вища. Мій син і його дружина-полька емігрували до рідного Вроцлава з двома маленькими дітьми рік тому.
Вони ні про що не шкодують. Податкова система та система допомоги підтримує сім'ї, щомісяця виплачуючи 500 злотих (100 фунтів стерлінгів) на кожну дитину. Мій трирічний онук відвідує чудове державне przedszkole (дошкільний заклад або дитячий садок) за 50 фунтів стерлінгів на місяць.
Однією з причин англо-польської еміграції на батьківщину є те, що Польща все ще залишається дешевим місцем для життя. Незважаючи на те, що інфляція там, на рівні 15 відсотків, майже вдвічі перевищує середній показник по ЄС, більшість роздрібних цін у Вроцлаві все ще становлять лише частку від лондонських.
Загалом, вартість життя в Польщі набагато нижча, ніж у Західній Європі. Наприклад, оренда житла у Вроцлаві становить приблизно п'яту частину від лондонської, а пінта пива в барі коштуватиме вам не більше 1 фунта стерлінгів.
Не дивно, що багато поляків, які виїхали на заробітки до Британії чи Німеччини після вступу Польщі до ЄС у 2004 році, повернулися назад.
Різниця в оплаті праці, хоч і залишається значною, але скоротилася, і польська економіка пропонує можливості, яких просто не існувало 20 років тому. За даними ОЕСР, внутрішні інвестиції були значними, а економіка змістилася в бік діяльності з вищою доданою вартістю.
Вроцлав, наприклад, є основною базою для південнокорейського гіганта електроніки LG. Нещодавно Польща випередила США у виробництві літієвих батарей, що використовуються в електромобілях. Зараз Польща навіть має позитивне сальдо в торгівлі з «чемпіоном світу з експорту» Німеччиною.
В освіті Польща також досягла успіху. Вона стабільно входить до п'ятірки чи шістки найкращих у читанні, математиці та природничих науках серед 38 країн-членів ОЕСР - набагато вище, ніж багатші країни, такі як Велика Британія, Франція чи Німеччина. Це закладає фундамент для подальшого потужного економічного зростання в майбутньому.
Поляки також багато працюють: в середньому 1830 годин на рік, що більше, ніж сумнозвісні працьовиті американці, і набагато більше, ніж британці, французи чи німці.
Все це може стати несподіванкою. Хоча Польща все ще викликає захоплення у британців, багато хто сприймає її як бідну країну, яку скоріше можна пожаліти, ніж позаздрити.
Однією з причин такого негативного іміджу є те, що близько двох мільйонів поляків емігрували після вступу країни до ЄС, причому близько половини з них - до Великої Британії. Масова еміграція була частково спричинена безробіттям на батьківщині, яке залишалося стабільно високим протягом багатьох років.
Однак цей образ злиденної країни безнадійно застарів. Після періоду занепаду, пов'язаного з переоснащенням економіки, Польща зараз перебуває на підйомі.
Сьогоднішній успіх значною мірою можна віднести на рахунок вільних ринкових реформ легендарного посткомуністичного міністра фінансів Лєшека Бальцеровича в період відразу після 1989 року. Коли Польща виходила на світло після 40 років комуністичного режиму, Бальцерович був людиною з планом - планом нового типу - скасування планової економіки.
План Бальцеровича був ризикованим, прискореним тетчеристським шоком для системи, але він спрацював. Великий вибух відкрив польський бізнес для світового ринку, і він процвітав. До початку пандемії Польща могла похвалитися найдовшим у світі періодом безперервного зростання: 28 років.
Ознакою польської стійкості є те, що хоча за останні три місяці 2022 року економіка країни скоротилася на 2,4%, загалом минулого року вона зросла на 4,9%.
У польській політиці історія ніколи не лежить далеко під поверхнею.
Німці вбили три мільйони польських євреїв під час Голокосту; ще три мільйони етнічних поляків також були вбиті, а значна частина населення була переміщена під час і після Другої світової війни. Спогади про цей кошмар повернулися з російським вторгненням у сусідню Україну.
Війна спричинила величезний наплив біженців. За один рік кордон перетнули 11,5 мільйонів українців, з яких близько 1,4 мільйона залишилися в Польщі. Для порівняння, Польща прийняла майже в 10 разів більше біженців, ніж Велика Британія. Проте слід мати на увазі важливу відмінність. Польща має один з найнижчих рівнів народжуваності і, як наслідок, найшвидше старіння населення в Європі. Країна потребує імміграції, але неохоче приймає велику етнічну чи мовну різноманітність.
Українці легше вливаються в польське суспільство, і багато хто з них має там родичів. Ще до війни польсько-український кордон був одним з найбільш прохідних в ЄС.
Однак є одне важливе питання, в якому Польща чинить опір українським інтересам: зерно.
Існує запеклий опір дешевому українському імпорту. Опір чинять фермери Польщі та чотирьох інших країн-членів ЄС: Угорщини, Румунії, Словаччини та Болгарії. Усі країни, окрім останньої, мають спільні кордони з Україною, і всі їхні уряди підтримують фермерів.
Протекціонізм є символом віри для популістських урядів, які контролюють цей блок на чолі з Польщею. За останні тижні вони наклали односторонні заборони на український імпорт пшениці, кукурудзи, ріпаку та насіння соняшнику
Минулого вівторка Брюссель поступився їхнім вимогам, легітимізувавши ці заборони, які коштуватимуть Україні щонайменше 160 млн фунтів стерлінгів, згідно з даними київського центрального банку.
Згідно з угодою з ЄС, поляки та їхні партнери дозволять перевезення українського зерна через кордон, але лише для реекспорту в інші країни. В умовах високої інфляції польські споживачі, безсумнівно, вітали б здешевлення хліба, макаронних виробів та інших продуктів, але аграрне лобі є дуже впливовим.
Правляча партія Польщі «Право і справедливість» (PiS) робить ставку на сільських виборців у своїй боротьбі за переобрання на третій термін поспіль цієї осені.
Політична параноя
Саме внутрішня політика може стати найбільшим каменем спотикання на шляху до перетворення Польщі на наддержаву. На адресу «Права і справедливості» лунають звинувачення у підриві верховенства права та придушенні публічних дебатів, а над політикою країни вже тривалий час висить атмосфера параної.
Прем'єр-міністр Матеуш Моравецький і президент Дуда належать до «Права і справедливості». Але найбільшою силою в Польщі є голова і співзасновник партії Ярослав Качинський.
Зараз Качинському 73 роки, і він віддає перевагу ролі «високопреосвященного», а не високій посаді, але його прихильники називають його «главою держави» - титул, який до цього часу належав маршалу Пілсудському, неофіційному правителю Польщі в 1920-х роках.
Такі відгомони минулого військового авторитета, природно, турбують ліберальну опозицію на чолі з Дональдом Туском, колишнім президентом Європейської Ради.
Туск і його партія «Громадянська платформа» вважають «Право і справедливість» лише реакційною католицькою змовою Качинського, ворожою до Європейського Союзу та інститутів польської демократії, включаючи незалежну судову владу і вільну пресу.
Зі свого боку, Качинський вважає Туска і його партію збанкрутілими спадкоємцями комуністичної епохи. Його ідеологія націоналізму, соціального консерватизму, щедрого добробуту та військової сили виявилася популярною серед бідніших виборців.
За іронією долі, обидва лідери є колишніми членами руху «Солідарність». Качинський та його брат-близнюк Лех колись тісно співпрацювали з Лехом Валенсою, колишнім електриком, який уособлював «Солідарність», очолював опозицію до комунізму, а згодом став президентом.
Незважаючи на його популярність за кордоном, постійні звинувачення у співпраці з таємною поліцією зробили Валенсу фігурою, що викликає розбіжності в Польщі.
Справа Валенси ілюструє токсичну роль теорій змови в польській політиці. Мабуть, найбільш вибухонебезпечні з них пов'язані із загибеллю колишнього президента Леха Качинського в авіакатастрофі під Смоленськом у 2010 році, в якій також загинуло багато інших представників польської еліти. Як єдиний з близнюків, що вижив, Ярослав послідовно звинувачує росіян у тому, що він вважає вбивством свого брата.
Не допомогло ані те, що польська делегація прямувала на вшанування пам'яті жертв Катинського розстрілу 1940 року - найвідомішого з радянських злочинів приховування, ані те, що головним відповідальним з російського боку був не хто інший, як Владімір Путін.
Коли Качинський повернувся до влади у 2016 році, він призначив нове розслідування, яке виявило безліч порушень, але не дало чітких доказів того, що катастрофа була диверсією, а не нещасним випадком.
Інструменталізація параної в польській політиці значною мірою пов'язана з відсутністю традиції критики. Головний опозиційний телеканал TVN зрештою належить Warner Brothers. Проте у 2021 році польський Сейм (парламент) намагався заборонити іноземну власність на ЗМІ країни.
Зрештою, Білий дім був змушений втрутитися, щоб заблокувати захід, який позбавив би поляків популярної альтернативи контрольованим державою ЗМІ.
Уроки історії
Мабуть, найсерйознішим звинуваченням на адресу уряду є те, що він не лише призначив лояльних до себе людей на посади суддів і прокурорів, але й фактично оголосив поза законом адвокатів опозиції. Стає дедалі важче домогтися справедливого судового розгляду або взагалі будь-якого судового розгляду.
Одним з яскравих прикладів є випадок з видатним англо-польським істориком Адамом Замойським. У нього конфіскували паспорт, і він перебуває під слідством вже майже 18 місяців, при цьому йому не висунули жодних звинувачень. Де-факто, його позбавили засобів до існування, але не застосовують процедуру хабеас корпус, а отже, він не має права постати перед судом.
Іронія в тому, що верховенство права перебуває під загрозою під керівництвом партії, яка називає себе «Право і справедливість», не залишилася поза увагою багатьох польських громадян. Частково з цієї причини довіра до уряду становить лише 34,2%. Цей показник у Польщі набагато нижчий, ніж у Великій Британії, Франції чи Німеччині.
Знову ж таки, історія є корисним орієнтиром для сучасної польської політики. У своїй книзі «Варшава 1920» Замойський показує, як маршал Пілсудський і його Польський легіон врятували Європу від п'ятимільйонної орди Леніна. Їх перемога стала відома як «диво на Віслі».
Однак були й менш сприятливі наслідки. Замойський пояснює, що після війни Пілсудський і його ветерани намагалися виключити плюралізм з польського суспільного життя: «Оскільки вони все частіше посилалися на національну солідарність для вирішення кожної проблеми, будь то економічна чи політична, вони сприяли неприязні між етнічними поляками і різними меншинами, такими як німці, українці і особливо євреї».
Цей опис довоєнної Другої Речі Посполитої звучить неприємно знайомим для багатьох з тих, хто живе в нинішній Третій Республіці. Хоча Качинський, Дуда і Моравецький в жодному разі не є антисемітами, вони надчутливі до того, що вважають спробами істориків заплямувати репутацію Польщі. Інші вважають це нормальним науковим дослідженням.
Історії в американських, британських чи ізраїльських ЗМІ, які ставлять під сумнів ставлення Польщі до єврейської меншини в минулому чи сьогоденні, помилково вважаються такими, що мають приховані, антипольські мотиви.
Незважаючи на всі недоліки, Польща сьогодні все ще залишається сильною демократією. Поляки мають право пишатися своєю республікою та її збройними силами. Але тут не повинно бути місця параної. Вони не повинні бачити в Польщі жертву чи мученика. Яким би не був подальший шлях польської політики, важко ігнорувати той факт, що Варшава - це сила, що наступає.
Як і диво на Віслі сто років тому, польське економічне диво є надзвичайним досягненням. Настав час, щоб Європа прокинулася і звернула на це увагу.
