Вступ
Цей розділ присвячений розбору сьомого розділу книги Дій, де описано промову Стефана перед Синедріоном. Розбираючи текст, ми звертаємо увагу на контекст попередніх подій (розділ 6), саму промову Стефана, реакцію слухачів і важливі паралелі зі Старим Заповітом та служінням Ісуса Христа.
Передісторія (Дії 6)
1. Ситуація зі Стефаном: У шостому розділі Дій описано, як Стефан, сповнений благодаті й сили, творив великі чудеса. Проти нього виступили деякі з синагог (Либертинська, Киринейська, Олександрійська), а також люди з провінції Азії. Вони не могли протистояти мудрості й Духові, якими він говорив, тож підмовили фальшивих свідків, звинувативши Стефана в зневазі Мойсея, Закону і святого місця (храму). Зокрема, йшлося про твердження, що Ісус Назарянин зруйнує храм і змінить звичаї, встановлені Мойсеєм.
2. Поява перед Синедріоном: Стефана схопили і привели до Синедріону. Тамтешні лідери, дивлячись на нього, помітили, що «обличчя його було, як обличчя ангела». Первосвященник поставив Стефанові запитання: «Чи це так?» – тобто чи справді він говорить проти Закону та храму. Саме з цієї миті починається промова Стефана, записана в сьомому розділі.
Промова Стефана (Дії 7)
Стефан, відповідаючи на звинувачення, починає з історії ізраїльського народу, пояснюючи роль Авраама, Мойсея, пророків та те, як Бог діяв ще до побудови храму. При цьому він показує, що Божа присутність не обмежується одним місцем, а також проводить паралелі між ставленням тодішніх релігійних лідерів до Ісуса і давньою історією опору Божим посланцям.
1. Покликання Авраама (Дії 7:1–8)
1. Авраам і Божа обітниця: Стефан наголошує: Бог слави з’явився Авраамові в Месопотамії, ще до того, як той оселився в Харрані, і набагато раніше, ніж з’явився храм в Єрусалимі. Це підкреслює, що Бог діє незалежно від конкретних географічних точок.
> *«Вийди зі своєї землі й від свого роду та піди в край, який Я тобі покажу».*
Авраам переходить з Халдейської землі до Харрану, а звідти – до обіцяної землі, де Бог не дає йому спадщини навіть «на стопу ноги», проте обіцяє цю землю нащадкам Авраама.
2. Завіт і обрізання: Бог установив із Авраамом завіт обрізання як знак приналежності до Божого народу. Потім народилися Ісаак, Яків і дванадцять патріархів. Таким чином, Стефан нагадує про витоки ізраїльської історії та звичаї (зокрема, обрізання), демонструючи, що він зовсім не зневажає ані Мойсея, ані звичаїв, успадкованих від батьків.
2. Історія Йосифа (Дії 7:9–16)
1. Продаж Йосифа і Божий захист: Стефан згадує Йосифа, якого брати з заздрості продали в Єгипет, та підкреслює:
> *«Та з ним був Бог».*
Бог дав Йосифові мудрість і милість перед фараоном, і Йосиф урешті став правителем над Єгиптом. Коли ж настав голод, саме Йосиф урятував свій рід, надавши брарам і батькові Якову прихисток і хліб.
2. Паралель з Ісусом Христом: - Йосиф стає знаряддям спасіння для свого народу, хоча спочатку його відкинули.
- Так само Ісус прийшов до «своїх», і хоча багато хто не визнав Його, Він став Спасителем усього людства.
- Йосиф дав змогу сімдесяти п’ятьом особам переселитися в Єгипет і мати там життя. Ісус дає спасіння всім, хто прийде до Нього.
3. Мойсей: відкинений, а потім прийнятий (Дії 7:17–36)
1. Народження Мойсея: Через деякий час в Єгипті постав інший фараон, який не знав Йосифа, і почалося гноблення ізраїльського народу:
> *«Гнобив наших батьків, примушуючи викидати своїх немовлят».*
У цей період народжується Мойсей, «гарний перед Богом». Його виховували при дворі як царського сина.
2. Покликання і перша спроба допомогти: У сорок років Мойсей намагався стати посередником між своїми братами (ізраїльтянами), коли побачив, що вони сваряться. Проте його відштовхнули:
«Хто тебе поставив старшим і суддею над нами?»
Це нагадує реакцію релігійних лідерів на Ісуса: *«Якою владою ти це робиш?»*. Таким чином, Мойсея відкинули, як згодом відкинули й Христа.
3. Явлення Господа при палаючому кущі: Мойсей утік із Єгипту й жив у Медіяні. Коли минуло сорок років, Бог з’явився йому в пустелі при Синайській горі в кущі, що палав, але не згоряв. Мойсей, охоплений трепетом, не наважувався навіть поглянути.
Бог повідомив, що бачив страждання Свого народу в Єгипті, і послав Мойсея визволяти ізраїльтян. Саме той, кого народ відкинув, стає Богом призначеним лідером і визволителем.
4. Мойсей як прообраз Христа:
«Цей Мойсей … вивів їх, зробивши чудеса і ознаки в єгипетській землі та на Червоному морі».
Як Мойсей творив чуда, так і Христос явив Себе чудесами й знаками. Мойсей говорив про майбутнього Пророка, якого люди мали слухатися, а це сповнилося в Христі.
4. Непослух ідолопоклонства (Дії 7:37–43)
1. Заклик слухатися Праведника: - Мойсей сповіщав про прихід «Пророка, подібного до нього».
- Проте ізраїльтяни виявляли впертість, постійно нарікаючи в пустелі.
2. Поклоніння ідолам: Стефан згадує, що ще в пустелі народ повернувся серцем до Єгипту, виготовивши собі золотого тельця. Потім пророки застерігали, що таке ідолопоклонство закінчиться вигнанням:
«Я переселю вас аж за Вавилон»* (Дії 7:43).
Отже, причина вигнання – не зневага Божого Закону кимось іззовні, а власна впертість і непослух самого народу.
5. Намет свідчення, храм і Божа присутність (Дії 7:44–50)
1. Намет свідчення і храм: Стефан розповідає, як Мойсей за Божим зразком зробив намет свідчення, що був присутній серед народу під час мандрів по пустелі. За часів Давида і Соломона збудували храм.
2. Бог не обмежується рукотворними храмами:
«Всевишній не живе в рукотворних храмах».
Посилаючись на пророків, Стефан доводить: Бог необмежений жодним одним місцем, адже «небо – престол Його, земля – підніжок ніг Його». Тому будь-яка надмірна прив’язаність до храму, як до єдиного осередку Божої присутності, є надто вузьким поглядом.
6. Виголошення звинувачення і реакція Синедріону (Дії 7:51–8:1)
1. Стефанове викриття: - Стефан називає своїх слухачів «твердошиїми і необрізаними серцем і вухами», адже вони завжди противляться Святому Духові.
- Нагадує, що їхні батьки вбивали пророків, які передвіщали прихід Праведника, а тепер і вони зрадили та вбили Його (Ісуса Христа).
2. Звинувачення щодо місця й Закону: На початку Стефана звинуватили, що він нібито говорить проти святого місця (храму) та проти Закону. Та з усієї промови стає ясно, що він не зневажає ні храм, ні закон, а лише пояснює:
По-перше, Бог діяв задовго до того, як з’явився храм.
По-друге, основне – не зовнішні обряди, а слухняність Божому Слову та дія Святого Духа.
3. Мученицька смерть Стефана: Слухачі, розлютившись на Стефана, побили його камінням. Степан помолився за своїх убивць, просячи: «Господи, не зваж їм цього гріха». Цей вчинок став найяскравішим підтвердженням істинності його слів.
4. Початок переслідування: Зі смертю Стефана в Єрусалимі розпочалося велике переслідування, і віруючі були розсіяні по Юдеї та Самарії. Серед тих, хто схвалював убивство, був Савло (майбутній апостол Павло).
Підсумки та висновки
1. Божа присутність необмежена одним місцем: Історія від Авраама до Мойсея і далі демонструє: Бог діє в різних місцях, незалежно від того, де перебуває людина. Він являє Себе тим, хто шукає Його.
2. Спаситель відкинутий, а потім звеличений:
Йосиф був проданий братами, та згодом урятував їх від голоду.
Мойсея відкинули, а потім саме він вивів народ із рабства.
Ісус, якого вбили, став каменем наріжним, Царем царів та Господом для тих, хто приймає Його.
3. Справжнім «святим місцем» має стати серце людини: Стефан підкреслює: Бог шукає не стільки зовнішніх обрядів і не обмежується храмом з каміння, а прагне сердець, відданих Йому. Це наголошує ідею, що Божий храм – це Його народ (див. 1 Кор. 3:16–17).
4. Звичайна реакція народу на заклики покаятися: Протягом історії Ізраїлю Божих посланців часто не слухали або переслідували. Так само й Ісуса та Його учнів нерідко відкидали.
5. Приклад Стефана: У своїй смерті Стефан нагадує Христа, який прощав навіть розпинателів. Мученицька смерть Стефана стала поштовхом до ще більшого поширення Євангелії за межі Єрусалима.
