Щоб стати жертвою інтернет-цькування, іноді не потрібно робити нічого поганого, брати участь у скандалі чи навіть мати будь-який стосунок до подій, про які йдеться. Достатньо бути повним тезкою людини, яку звинувачують у тяжкому злочині.
Саме це сталося восени 2026 року у США з 23-річним сержантом Корпусу морської піхоти Метью Інгалсом.
Історія почалася з цивільного позову, поданого колишньою студенткою Корнелльського університету. Жінка стверджувала, що в жовтні 2024 року зазнала сексуального насильства з боку семи чоловіків, пов’язаних зі студентським братством Chi Phi. Ці звинувачення стали предметом судового розгляду та привернули значну увагу громадськості.
Однак під час підготовки судових документів сталася помилка: у матеріалах вказали домашню адресу родини іншого Метью Інгалса. Він ніколи не навчався в Корнелльському університеті й не мав жодного стосунку до описаних подій. На момент імовірного злочину він проходив дійсну військову службу в Північній Кароліні.
Помилкова адреса потрапила до судових матеріалів, поданих 16 вересня. Увечері 26 вересня родина Інгалса отримала 101-сторінкову копію позову, призначену зовсім іншій людині. Незабаром персональні дані членів родини почали поширюватися в інтернеті. Родичі отримували образи, погрози та повідомлення з обіцянками розправи. За словами матері військовослужбовця, на територію їхнього будинку також почали викидати сміття та інші предмети.
Спроби пояснити, що сталася помилка, не завжди допомагали. Деякі користувачі продовжували переслідувати родину, попри повідомлення про те, що вона не має жодного стосунку до судової справи. Родичам довелося збирати докази, підтверджувати особу Метью та факт його військової служби, звертатися по юридичну допомогу й домагатися виправлення документів.
Адвокат, який представляв інтереси родини, повідомив суду, що родичі отримували погрози, а їхні номери телефонів також опинилися у відкритому доступі в інтернеті. Через побоювання за власну безпеку родина звернулася по допомогу до правоохоронців.
9 жовтня 2026 року суддя Верховного суду штату Нью-Йорк Федра Ф. Перрі-Бонд розпорядилася закрити доступ до кількох матеріалів справи, у яких містилися адреси, зокрема помилково вказана адреса сторонньої людини. Суд зобов’язав подати відредаговані версії документів без цих даних. У своєму рішенні суддя назвала поведінку інтернет-месників абсолютно неприпустимою та зажадала негайно припинити переслідування родини.
Ця історія особливо показова: доксинг почався не з навмисного розголошення персональних даних зловмисником, а з помилки в офіційних документах. Але сама помилка стала лише початком проблеми. Справжня небезпека проявилася тоді, коли користувачі, побачивши чужу адресу, вирішили не перевіряти інформацію, а самостійно винести людині вирок.
Якщо ви вже зіткнулися з доксингом і не знаєте, як діяти, можна звернутися до StopDox Foundation за безкоштовною інформаційною підтримкою. На сайті фонду є рекомендації щодо перших дій після оприлюднення персональних даних, інструкції, як повідомити про такі публікації платформи та пошукові системи, а також можливість запросити безкоштовну допомогу й з’ясувати, які кроки варто зробити далі.
Соціальні мережі дедалі частіше перетворюються на простір самочинного правосуддя. Збігу імені, фотографії або кількох рядків із судового документа може вистачити, щоб незнайомці оголосили людину винною. При цьому мало хто замислюється, що за екраном стоїть справжня родина, для якої віртуальне цькування може перетворитися на реальну загрозу безпеці.
Найнебезпечніше тут — не лише сама помилка, а й упевненість натовпу у власній безпомилковості. Неправдиву публікацію іноді можна виправити за кілька хвилин. А ось повернути людині спокій, відчуття безпеки та довіру до оточення набагато складніше.
Правосуддя має спиратися на докази, а не на результати пошуку в інтернеті. І ніхто не повинен розплачуватися за чужу провину лише тому, що має таке саме ім’я.
