Нагадаю: ми живемо на планеті, де дерева здатні передавати сигнали одне одному через грибні мережі та попереджати про небезпеку. Де птахи орієнтуються за лініями магнітного поля Землі, а кити впізнають одне одного за унікальними звуками, майже як за іменами. Ми існуємо у світі, де бджоли можуть розрізняти квіти за їхнім електричним полем, восьминоги демонструють складну поведінку й, імовірно, переживають стани, схожі на сни, мурахи будують цілі міста, а ліс після пожежі відроджується знову — часто починаючи з квітів і трав.
І в цю тонку, складну й багаторівневу природну гармонію дедалі глибше втручається новий «чужий». Він не має обличчя, не видає звуків і не приходить раптово. Він непомітно проникає всюди, накопичується, порушує зв’язки й поступово руйнує живі системи зсередини.
Цей «чужий» — продукт людського генія.
Йдеться про пластик. У ХХ столітті його винахід і масове виробництво стали символом технічного прориву. Пластик дав людству дешевизну, легкість, міцність, зручність і доступність. Він увійшов у медицину, промисловість, транспорт, побут, харчову сферу й практично в усі галузі життя. Але разом із перевагами він приніс і масштабну глобальну проблему, справжні наслідки якої людство починає усвідомлювати лише тепер.
Ми створювали пластик як довговічний, майже «вічний» матеріал. Саме тому він може залишатися в природі дуже довго — за окремими оцінками, до сотень років, а деякі види — й до 600 років. Проте головна проблема в тому, що пластик не зникає безслідно. Він не розкладається повністю в природний спосіб, а лише дробиться на дедалі менші фрагменти — спочатку на мікропластик, а потім і на нанопластик.
Ці частинки вже виявляють у воді, повітрі, ґрунті, їжі, дощі, морському середовищі та в організмах живих істот. Мікро- і нанопластик уже фактично стали частиною сучасної біосфери.
І коли пластик досягає найдрібніших масштабів, він перестає бути просто сміттям у звичному сенсі цього слова. Він стає чинником біологічного впливу. Через свої мікроскопічні розміри нанопластик може долати біологічні бар’єри, проходити крізь клітинні мембрани, потрапляти в кровотік і проникати в тканини та органи. За останні роки дослідження виявляли пластикові частинки в людській крові, легенях, печінці, плаценті та навіть у тканинах мозку.
Це вже не тільки екологічна проблема. Це проблема здоров’я людини.
Саме тому Агентство передових досліджень у галузі охорони здоров’я ARPA-H, яке входить до структури Міністерства охорони здоров’я та соціальних служб США (HHS), оголосило про запуск масштабної загальнонаціональної програми STOMP — Systematic Targeting Of MicroPlastics.
Бюджет програми становить $144 мільйони. Її головна мета — створити комплексний інструментарій для точного вимірювання, глибокого дослідження та, у перспективі, доступного й безпечного видалення мікро- і нанопластику з організму людини.
💬 «Сьогодні Міністерство охорони здоров’я та соціальних служб США вживає рішучих заходів для боротьби з мікропластиком як зі зростаючою загрозою для здоров’я людини, — заявив міністр охорони здоров’я та соціальних служб США Роберт Ф. Кеннеді-молодший. — Американці заслуговують на чіткі відповіді щодо того, як мікропластик у їхніх організмах впливає на здоров’я. У межах програми STOMP ми будемо вимірювати вплив мікропластику, визначати джерела ризику та розробляти цілеспрямовані рішення для його зниження».
Проблема полягає в тому, що сучасна медицина досі фактично не мала повноцінного набору інструментів для роботи з цією загрозою. Частинки виявляють дедалі частіше, але досі залишається багато відкритих питань: які саме типи пластику найнебезпечніші, у яких концентраціях вони здатні шкодити, як вони взаємодіють із тканинами, які органи вразливі найбільше і чи можливо безпечно виводити ці частинки з тіла.
💬 «Мікропластик присутній у кожному органі, який ми досліджуємо — і в нас самих, і в наших дітей. Але ми досі не знаємо, які саме його форми є найбільш шкідливими та як їх видалити, — зазначила директорка ARPA-H, докторка філософії Алісія Джексон. — Ніхто не хоче, щоб невідомі частинки накопичувалися в його тілі. Сьогодні ця галузь працює практично наосліп. STOMP має пролити світло на цю проблему».
Програма STOMP буде зосереджена на двох головних напрямах.
Етап 1: Вимірювання та механізми впливу
Першим завданням стане створення еталонних і відтворюваних методів вимірювання пластику в людському організмі. Дослідники мають виробити спільну наукову основу, яка дозволить точно визначати, скільки саме мікро- і нанопластику міститься в тілі людини, де саме він накопичується та яким шляхом потрапляє до різних органів і систем.
Серед ключових завдань цього етапу: 🔹 розробка стандартизованих методів вимірювання; 🔹 створення підходів до картування пластикових частинок в організмі; 🔹 вивчення шляхів проникнення мікропластику в різні тканини; 🔹 створення клінічного тесту, який дозволить кількісно оцінювати індивідуальний рівень мікропластику в конкретної людини.
«Ключовим першим кроком є точне вимірювання мікропластику та розуміння того, як він потрапляє до різних систем органів. Саме тому ми повинні закласти міцну й спільну основу для точного вимірювання та картування», — пояснила керівниця програми, докторка Ілеана Ханку.
Етап 2: Видалення
Другий етап буде ще складнішим. Науковці виходять із того, що різні типи мікропластику поводяться по-різному. Вони можуть накопичуватися в різних органах, долати різні клітинні бар’єри й порушувати різні біологічні процеси. Саме тому недостатньо просто констатувати факт їхньої присутності — потрібно зрозуміти, які саме частинки становлять найбільшу небезпеку, де вони концентруються та яким способом на них можна впливати без шкоди для організму.
Після цього вчені намагатимуться створити безпечні підходи до видалення цих частинок із тканин і органів. Для цього планують використати знання з фармацевтичної біології, токсикології, біоінженерії та біоремедіації — фактично в зворотному напрямку: не для доставки чогось у тканини, а для того, щоб навпаки вивести небажані частинки назовні.
Висновок
Програма STOMP — це безпрецедентний крок у спробі захистити людину від наслідків її ж власного винаходу. Але важливо пам’ятати: цей «чужий» руйнує не лише людський організм. Мікро- і нанопластик уже тихо проникають у ґрунти, річки, океани, рослини, тіла тварин і в самі системи, на яких тримається життя.
Він осідає в морях, де живуть кити, потрапляє у середовище комах-запилювачів, накопичується в ланцюгах живлення, проникає в ті екосистеми, які ще недавно здавалися надто складними й захищеними для такого вторгнення. І якщо сьогодні наука шукає спосіб очистити від нього людську кров, то, можливо, це стане лише першим кроком у значно більшій боротьбі — боротьбі за збереження тієї природної рівноваги, яку людство так легко й необачно порушило.
