Петро Порошенко сьогодні виступав із трибуни Верховної Ради. Він лише нещодавно повернувся з Брюсселя і, ймовірно, мав інтенсивну комунікацію з представниками різних груп впливу всередині Європейського Союзу. Це європейські чиновники, багатьох із яких ми не знаємо, не чули й фактично не розуміємо, яким є їхній реальний вплив.
Але потрібно розуміти: попри досить непрості політичні процеси в окремих європейських країнах, передусім посилення правих сил та їхнього впливу на політику, брюссельська бюрократія залишається фундаментальним елементом стійкості Європейського Союзу.
І сьогоднішній виступ Порошенка потрібно розглядати в контексті його ролі як лідера опозиції. Подобається він нам чи ні, але саме так його сприймають у Європі. І саме так його має сприймати українське суспільство.
У цьому контексті пролунали досить різкі, можливо, навіть надмірно політизовані репліки Петра Олексійовича щодо нерозуміння того, чому український парламент блокує законодавчі ініціативи, які могли б прискорити вступ України до Євросоюзу. І не лише забезпечити закладений потенціал фінансування на 2027 рік, а й збільшити його.
І ось тут постає питання: чому Зеленський продовжує масштабну імітацію євроінтеграційного руху і власними руками продовжує дискредитувати вищий законодавчий орган України?
Велика проблема громадянина Володимира Зеленського — передусім як громадянина — полягає в його культурному несприйнятті такого важливого аспекту існування держави, як система стримувань і противаг. У його політичному світі Верховна Рада — це клерки, просто велика кількість клерків, які повинні виконувати вказівки Банкової. Не більше.
Якби Володимир Олександрович трохи краще розумівся на історії української політики, він би знав, що Верховна Рада щонайменше двічі за час існування сучасної української держави рятувала країну.
І що ми бачимо сьогодні? Гучну заяву про початок внесення законодавчої ініціативи щодо відновлення декларування працівників Служби безпеки України. Але водночас постає інше питання: чому вже пів року закон про реформу ДБР лежить у Верховній Раді, а його досі не голосують?
Чому Зеленський продовжує грати на терпінні Брюсселя?
Можливо, у нього є певне бачення того, якою буде Європа вже в найближчому майбутньому, і він упевнений, що питання євроінтеграції зовсім скоро втратить актуальність? Можливо, він очікує приходу до влади Марін Ле Пен у Франції та вважає, що Франція як друга економіка Євросоюзу вже у 2027 році поставить крапку в українській євроінтеграції? А можливо, він розуміє, що певна невизначеність у євроінтеграційних процесах дозволить йому й надалі маневрувати в системі координат Брюсселя?
Є багато варіантів того, чому Зеленський поводиться саме так.
Але найбільше, що має турбувати пересічного громадянина України, — це питання: чому ми маємо таку ганебну Верховну Раду?
Фахівцям добре зрозуміло, чому «Слуга народу» на чолі з Арахамією — це не політична партія, а радше випадкове зібрання людей, яке у 2019 році прийшло до цієї важливої державної інституції завдяки абсолютно абсурдному вибору українців.
Зараз формується нова система координат української політики. Для багатьох вона поки що залишається незрозумілою і непомітною. Але вже є певні маркери, які свідчать: далі так існувати не буде.
Тому, напевно, фраза «Карфаген має бути зруйнований» набуває в історії України цілком конкретного сенсу.
