“дідусь Донецької фотографії” , фотохудожник, краєзнавець Донеччини, жертва Голодомору і просто людина з Великої літери. Ким був Марко Залізняк? Чому його здобутки бачив кожен другий, а його особистість впізнають набагато рідше?
Сьогодні присвячую свій довгочит людині, завдяки якій я зараз можу бачити історію свого рідного краю не тільки у вигляді надрукованих літер, а й живих фотографій з справжніми коментарями всіх подій.
Панство і панянство, бажаю всім гарного прочитання.
Дитинство
Марко Залізняк народився 28 березня 1893 року в селі Сергіївка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині ж - Покровський район Донецької області). Жив у селянській родині, закінчив двокласну школу і вже з дитинства захоплювався фотографуванням.
В 12 років хлопець побачив оголошення: “Хочете заробляти 100 карбованців на місяць - займіться фотографією”. Можливо саме це стало моментом, яке розділило життя митця на до і після. Після він наколядував собі 4 карбованці і замовив перший фотоапарат. Перші спроби були не надто вдалі, було важко порозумітись з технікою проявлення. Проте коли в село приїхало німецьке сімейство, він підгледів, що для кращого проявлення варто закривати всі вікна ковдрою. Тоді знімки стали виходити гарними.
Перша світова
Марка Залізняка призивають до армії, а там - окопи, тяжке поранення в груди і шлях вже у професійному фотографуванні. В той час Марко стане популярним через світлину свого полку, що попаде на обкладинку журналу «Огонек». Також виходили його інші фронтові фотографії у кількох рубриках журналу.
“Коли отримав новину про публікацію на обкладинці журналу, співслуживці винесли Марка на руках та підкидали його на радощах догори - це була подія великого масштабу”.
Експедиція
1931 року поїхав працювати на узбережжя Дніпра в археологічну експедицію видатного етнографа Дмитра Яворницького. Там він працював у якості фотографа, на прохання вченого протягом років збирав етнографічні матеріали і, здружившись, не один рік листувався. В результаті експедиції з’явилась ціла серія світлин Дніпровських порогів та прилеглої території, які були затоплені, коли будували ДніпроГЕС.
“Це є живі картини з живого життя українського народу, дорогий матеріал для науки етнографії. Йдіть і далі по тому ж шляху: знімайте характерні типи людей, їхні житла, одежу, хазяйські приладдя, худобу — все, що коло чоловіка й для чоловіка. Записуйте народні пісні, казки, прислів’я, загадки, окремі виразні слова, лайки, вуличні прізвища — в усьому цьому виявляється душа, серце, розум, бажання живого чоловіка” (звернення Яворницького до Марка).
Голодомор
Після повернення оселився на хуторі Романівка недалеко від села Удачне на Донеччині. Раніше світлини мали більш радісний характер, Марко Залізняк фотографував і святкові, і побутові події в селах - працю селян, встановлення шестипудового хреста на церкві, водохреща, прибуття першого трактора на село, тяжку працю жінок у колгоспі. Зараз же насувались гірші часи - колективізація, голод, розкуркулення. Все це він фіксував у своєму об’єктиві.
Марко Залізняк інколи отримував запрошення від НКВС про роботу фотографом, але на схожі пропозиції не погоджувався. Під час настання сильного голоду врятував родину, коли обміняв медалі з Першої світової війни на два пуди хліба і вивіз до Гришино(нині-Покровськ). Пізніше поблизу станції Гришине влаштувався на будівництво заводу. Загалом Марко займався виноградарством, бджолярством, садівництвом, завідував пересувною бібліотекою, й увесь час продовжував знімати.
Фотографії
Про свої фотографії багато не розповідав через заходи безпеки, а коментарі до світлин написав тільки після смерті Сталіна.
Це початок нашої розмови про видатну людину, про яку потрібно зрозуміти одну просту і водночас складну річ: постать Марка Залізняка не може існувати зосібно від усього його спадку. Не існує Залізняка-фотографа окремо від Залізняка-автора-тих-надважливих-записів-і-щоденників. Залізняк-бджоляр-агроном не існує без Залізняка-воїна-і-того-хто-пройшов-лихо. Залізняка-літописця неможливо без болю. Це система, в якій дослідникам ще доведеться розібратися” - післямова автора, Олександра Михеда до однієї з найповніших праць про Марка, книги «З ангелом-охоронцем і фото по життю»
На мою думку, головним є те, що мрії Марка Залізняка збулись - його фото і спогади знадобились молоді для написання історії України. Їх друкують у шкільних підручниках, наукових працях і виставляють у Покровському музеї. Світлини митця стали основою багатьох фільмів про Голодомор, таких як: «Симфонія Донбасу» , «Миттєвість нашого життя» чи «Голодомор».
Можливо я чула його ім’я раніше, проте точно не пригадаю. Вперше я про нього дізналась буквального цього тижня в альманасі. Це дивовижно було бачити світлини свого міста під час таких нібито “давніх” часів. Гришино, а нині, як ви пам’ятаєте Покровськ, пережило багато складних подій за час свого існування. Німці, росіяни і зараз знов…. Росіяни. Хочеться, щоб в очах людей Покровськ був чимось більше за пекельний напрям на Донбасі. Бо тут життя, тут прекрасні люди, терикони, ставки, парк, поля з пшеницею, абрикоси❤️
Я неймовірно рада, що незважаючи на все, збереглось стільки даних про цього митця, який не дав росіянам змовчати всі їхні скоєні злочини. І наостанок
перейдемо до світлин)
