Дякую за те, що в свої 16 мої батьки не шукають мені “вигідного” чоловіка. Дякую, що не маю дитини і не зобов’язана її мати. Дякую, що я можу здобувати якісну освіту на спеціальності своєї мрії, маючи величезну кількість можливостей у житті.
Але, попри все, сьогодні жінок досі вітають зі святом весни та квітів. Отакі от справи, любі.
Я не буду глибоко заглиблюватись в історію цього дня, проте якщо вам цікаво, ось матеріали, які раджу переглянути:
3 відео:
3 книги:
“Молоко і мед”. Рупі Каур (важливі висловлювання + можна прочитати за пару годин)
“Уся правда в мені”. Джулія Беррі
“Жінки, що біжать з вовками”. Клариса Пінкола Естес
3 фільми:
“Маленькі жінки”
“Прислуга” (класика жанру)
“Батальйон 6888” (про службу чорношкірих жінок під час Другої світової)
p.s. забула про “Барбі”. УСІМ. без винятку. я тричі ридала під час перегляду.
Серйозно про свято.
Жінки тисячоліттями боролися за свої права, виходили на страйки, вимагали можливості бодай голосувати, не кажучи вже про доступ до освіти, вивчення жіночого здоров’я чи права розпоряджатись власним життям.
На мою думку, варто не просто згадувати історію виборювання прав жінок, а й акцентувати увагу на проблемах, що досі не вирішені. Адже рівність - це процес, який триває.
Подарунки. Вони не мають бути прив’язаними до одного дня, а йти від щирого серця. Бо цінність 8 березня не в тому, щоб раз на рік сказати “дякую” і щось вручити, а в тому, щоб поважати жінок щодня.
Рівні права - не один комфорт, а й справедливість.
Для прикладу: жінки в середньому заробляють на 15-20% менше за чоловіків на тих самих посадах, бонусом на плечі лягає купа неоплачуваної хатньої роботи та догляд за дітьми. Паралельно в суспільстві звучить думка, що чоловік має повністю забезпечувати сім’ю. І хто в цій системі страждає? Усі.
Чи святкувати 8 березня?
Проблемно. Свято має радянський слід - саме там вигадали святкувати день 8 березня. Але ж далеко не вони одні займались боротьбою за права жінок. В Україні ж часто виходить так, що жінка працює, виховує дітей, виконує хатню роботу - і лише цього дня отримує квіті, компліменти та можливість відпочити.
Державний рівень свята
Останніми роками точаться дискусії чи варто лишати свято офіційним. В дії більшість українців підтримали те, щоб лишати 8 березня, але в 2023 році на світ з’явився законопроєкт №9009 про перенесення на 25 лютого - день народження Лесі Українки і назвати його “Днем української жінки”.
Вибачте. Я тут поблажливою не буду.
20 лютого - День пам’яті Героїв Небесної Сотні.
24 лютого - початок повномасштабної війни.
26 лютого - День спротиву окупації АР Крим та Севастополя.
А між останніми двома датами нас “вітатимуть” із тим, що ми “прикрашаємо колектив”?! Це жах. Для багатьох лютий і так є найважчим місяцем, що супроводжується болючими спогадами, а тут ще й таке свято.
Жінки на війні
І не можна применшувати роль жінок під час війни. Понад 70 000 українок служать в ЗСУ, ризикуючи своїм життям і на передовій, і тилу. А дружини військових самостійно тримають весь побут, опіку над дітьми і вирішення десятків щоденних труднощів. Їхній внесок важко перебільшити.
про що для мене цей день?
раніше це було про компліменти, красивезні квіти від батька, подарунки. а 2022 року це стало днем, коли я залишила свій дім. тому не святкувала 8 березня останні роки, воно знаменувало собою невідомість, сум
але знаєте, ми живі. і якщо вже так, то варто насолоджуватись життям, допоки маємо цю можливість. а взагалі, остаточно писати допис вирішила після того, як спросоння взяла трубку від тата і почула “вітаю, люба зі святом… весни і квітів”. ще раз привіт тату, сподіваюсь я не тільки тобі, а й іншим людям трохи прояснила світло на 8 березня.
А жінки, будьте здоровими, сильними, щасливими і такими ж неймовірними!!!
