Я думаю про нашу зустріч у Мілані з Лєною, колегою-мисткинею з Луганської області,зараз окупованої.

В моєму місті повітряна тривога. Я нарешті уклала Мирчика спати і вийшла перекурити. Момент перезавантаження у тиші.Рітуальні виходи до цієї реальності, де весь день нарешті дощить,а на площі закінчують монтаж великої сцени міжнародного фестивалю.

Цікаве трапилось.Декілька місяців тому написала свої вірші про "руццких чудищ"руццкою ж мовою у коментаріях до вірша Вери Полозкової, яка нас підтримує всім серцем.Написала і забула.І тут, раптово, почала мені строчити гнівні малограмотні коменти якась пані.

і якщо не буду рефлексувати-просто помру,бо не зможу носити далі у серці дірубо несу її як херсонський їжак-замість яблука міну "лепесток"і і все думаю:чи є у болю давності строк?

Щоб я не думала, але сам той факт, що за тиждень чергова подорож у невідоме, трохи лякає.Здавалось би- все давно вирішено, але.Завжди є ті кляті "але".Всі кордони у нас в голові, однозначно. "Я можу в будь-який момент повернутись..."

В моєму місті повітряна тривога...

ночі без сну, коли однією тут,а іншою над прірвою чи може навпаки -обома у повітрі

Вчора ввечері дізналась: під Песками, на моїй Донеччині, загинув Моня. Навіщо у потойбіччі ще один музика?

Ніч час, коли тіні подовжуються і можуть перетворитись на нічні кошмари.Один з таких наш східний сусід...