Були на могилі Ремарка.Знов.
Там гарний вигляд на безкінечне озеро.І відчуття спокою, безмежності аж зашкалює.Ось ти жив, жив, щось зрозумів і піднявся ближче до гірських маківок і хмаринок.
Там не лише він, а ще дружина його, славетна актриса та теща.
Ну і багато інших, невідомих мені імен.
Показала рукопис Ремарку. Символізм, але куди без нього?
Великий мігрант, що довів - війни закінчуються, але шрами після них залишаються десятиріччями на землі, тілах й душах.
Війни жахливі.Вони руйнують саме відчуття опори, контролю над вламним життя, занурюють у хаос великих змін.
Чи можливі зміни без кропролиття?
Коли ми прийдемо до миру?
Чи прийдемо?
Як нам треба змінитись?
Чи це можливо взагалі?
Дякую, Ремарк.У тебе напрочуд затишно.
Я продовжую задавати питання і шукати відповіді у сценах життя.
