0
Сьогодні мені наснився досить великий лайнер, на якому в шторм я плаваю по озеру, а тим часом наступає вечір і ніч.
Корабль хитається,мені трохи страшно,але лише трохи.
Більш маю якийсь відсторонений інтерес щодо розвитку подій.
От прокинулась і задумалась: чи бурне як море в мене зараз життя?
як можна оцінити, чи є кількісно-якісні показники?
Є одного боку, я переживаю другу за вісім років війну в рідній країні.
Русня вдруге вже лишила мене дома.
Можливо тому так відкликаються довгі збори лего-доміка та сум,коли його задівають рідні і він руйнується?
Війна це невимовно важко.Гинуть люди, діти,тварини, вбивається екологія, руйнуються будівлі та пам'ятники архітектури.
Та вороги не зруйнують наше світосприйняття.
Там, де я зараз з сім'єю знаходжусь у безпеці з можливістю творити, ми опинились через велику підтримку України світом.
Тож кожен на своєму місці воїн.
Я б'юсь літерами,образами текстів та кольорами картин.
Але,чесно кажучи, за пару ворожих ший з задоволенням потрималась би залізною хваткою української відьми.
Цікаво, чи вважатимуть історики майбутнього якісні ментальні посилання ворогам справедливості, повновісною участю у війні,га?
Бо падлюки мруть,не доїзжаючи до нашої неньки і це прекрасно.Бо "Нехай щастить/нехй шастать", як було написано при виїзді з Щастя.
Разом зі мною на кораблі плавала велика овчарка,яка літала по каюті,коли корабель заносило хвилями,але вона також не боялась.
По класичному трактуванню снів собака-то вірний друг.
Виходить, що у бурхливому морі життя я з друзями.
Моя підсвідомість, дякую.
1
Прильот в затор в центрі Києва в понеділок зранку.
Заживо палають люди в автівках
Раша країна терорист.
Якби не діти та не пересадки з Відня, я б продовжила тупо дивитись у вікно тамбура та ридати,як весь ранок.
добираємось до Локарно
я в ахуї від підступності усні
2
Ніби п'ять років минуло,
Ні, лише три доби
Зачинені храми
я в небо дивлюсь:
скажи мені Боже,
де ти?
Жорстокість людини
ось тема досліджень,
бо скільки живу,
ніяк не збагну
одвічну загадку:
чому у якості ліків
вмираючі імперії
вік за віком
замість реформ
обирають війну
кришталь моїх слів
тихим дзвоном
пробуджує гори,
які вже багато сторіч
заколисують мир
Вершини засніжені
стверджують мудро:
"Любов то є аверс
Ненависть то реверс
Монети,що людством звуть
Визнач свій шлях,
а у наплічник взяти пісню,
сало, люльку, іграшку дітям,
зброю на захист землі
воїне, ти не забудь"
3
Стан пригнічений,
краса не радує.
Хрін його зна,що робить.
Біжу на місці,
німі діалоги зі Всесвітом,
Якось маю згадати:
обіцяла всім жити.
Очі відкрила:
земля понеділкова
знов поплила від новин
Вдома "Шахідів"
збивають чим можуть
Діточки,мама не плаче,
Спить,мої серденька, спить
4
Їздила на велосипеді, вже метрів 700 уривками.
Це мій 5 раз на дорослому велику в житті.
Тримала рівновагу і проїзжала.
Якийсь дядько в парку німецькою пояснював, що треба може змінити режими, щоб легше їхати.
Але ця опція на знайденому транпорті, схоже,що поламана.
Що ж.
І так круто.
Я їзжу.А раніше вважала: не навчусь ніколи.
Дяка супругу за терпіння і уроки.
5
осіння хвиля лагідного озера
лине до ще босих ніг
тепло в долині, очі підійму:
високо в горах таїться сніг
спокій шукаю в середині себе,
інакше розіб'юсь на друзки
як рівноваги ваги
дихаю жовтнем,
листя кольорове злітає
вдячні качки заспівали,
я нарешті помітила:
є в світі не тільки війна
хвилє життя,
серце відкрила,
прошу,прозора:
ближче до мене іди...
6
вибач,новий сусіде, в новій країні,
мої діти плачуть по ночам
7
Люцерн.Золото.Листя.
Вмираючий в сутінках цивілізації кам'яний лев.Тролейбус у Альпах та старовинні дерев'яні мости.
життя мене дивує, сонце надії, свети
Багато вдячності життю та Швейцарії за всі картини,що бачу.Вчусь любити свою країну ще як швейцарці, а також спокійно з гідністю відстоювати власні кордони.
Жити з задоволенням комфортом,яскраво,смачно,без суєти та галасу.
Потяги,де може їхати і лижи,і собака,і візочок.Гірка та дитячий куточок, столи з надрукованими настолками.
Бо у всіх є діти,а діти любляти грати.
А батьки мають право на комфортну подорож та цілі нерви.
Або вбудована в стіну викидна пеленальна поверхня.
Я міняла памперси Марії прямо зверху унітазу у потязі до Львова чи до Одеси і то ще той квест.
Прості речі,зручні дрібниці виявляють повагу до людини.
Це також у мій кошик корисних змін вдома
8
Шукаю, що б грохнути з додатків на телефоні.
Місця зовсім немає, все зайнято фотоматеріалом переважно.
Кончо потрібне цифроае прибирання😳
Додаток для фітнеса, не відкритий жодного разу за місяць з моменту завантаження ,сумно ховається за жирний жовтий кольор логотипу макдональдсу.
І як ці двоє ладять поряд?
таємниці цифрових взаємин…
Поки ми розмірковуємо,коли ж світ захоплять машини, вони вже давненько тримають нас за грудки різними технікозалежностями.
Чи стає вам тривожно без телефону?
Мені ось важко його відліпити від рук.
Виправдовуюсь,що ж там все-і фотки, і проєкти, і перекладач,і навчання, і пошта.
А сама тупо скролю наші сумні та героїчні новини,ага
Все,що треба,є в нас самих, не в телефонах👽
9
8 місяців.
Кожна доба як вічність.
Війна.
Я передивляюсь фотографії на телефоні до: ось ялинка новорічна.
Ось ми на орендованій тачці їдемо на Різдво до Трускавця, а вона примерзає біля пансіонату.
Старий Самбір і Карпати.
Містечко Турка, де працювала моя бабуся 50 з гаком років тому.
Засніжений парк Шевченко.
Боулінг з родиною:зібрала всіх.
Стендап на Майдані.
Дні пам'яті Небесної Сотні.
Музика, світло, мрії.
Просто життя.
Сдача тесту на ковід у пологовому на Севастопільскій за тиждень до.
Коли їбашило, летіли рашистські ракети з неба, ніхто не питав навіть за маску, який сертифікат?
8 місяців синочку.
Він вже стоїть, тримаючись за ліжечко.
Наш малюк, який в першу годину життя почув вибухи і опинився в бомбосховищі.
Діти, нарождені підчас війни, посміхаються .
І ми маємо вистояти.
Неодмінно.
Слава Україні!
Слава ЗСУ
10
Проїхала на вєлику вчора увесь папк і трози по велодоріжці.
Окрилює.
Бо все життя не вміла, а тепер вмію.Принаймі по прямій і трохи вгору точно вмію😂
11
Вчора пояснювала жіночці з Черкас,що тут вже 20 років, що ж саме сталося у Донецьку в 2014 році.
Бо вона об донбаських ватниць у Швейцарії морально травмувалась.
Те відчуття, коли твоя багаторічна історія людині справді потрібна,щоб пазл світобудови зійшовся.
А сьогодні слухала крінж про белгородчан, які драпали до мами в Італію, бо чомусь прилітає зі всіх сторон.
Тут у мене сталася легенька сатісфакція.
Вчу італійську,німецьку радом з Машею.
Ліплю звіряток.
Арт-терапія як самолікування.
Біль від защемлення м'яза спини пересилив страх спілкування і з докторами, і італійською.Боялась телефонувати,щоб записатись на прийом і ні Херсона не зрозуміти.
Ногами прийшла. Лікар знає англійську.Все чудово.
Система як у нас: сімейний направляє до профільних фахівців.
Буду приводити спину до ладу.
Досить страждати.
Час жити.
12
Нібито місія"навчитись укладати спати дітей до полуночі і не вирубатись з ними разом" йде успішно
тож маю годину-дві на творчість і навчання
тепер ще навчитись прокидатись раніше за них
бо вранішні години прекрасні, але ми з ними не дуже знайомі
В рамках програми душевного стриптизу маю сказати:бувають тааакі дні, коли дратує чи викликає відразу соціалізація будь-якого рівня. Важко навіть на повідомлення у месенджері відповісти, бо аж ламає.
А потім плавно відпускає і я все можу: контактувати, будувати плани, спілкуватись у компанії.
Така особливість зі мною давно.
Колись справжній передоз спілкування з людьми у роботі з нерухомістю трапився.
Тоді аж злякалась від внутрішньої порожнечі.
Вчусь приймати себе справжньою.
Знаю таких аж дві людини у Всесвіті.
І, через війну, ми всі кияни (я самопроголошена восьма роками життя) тепер у різних країнах.
Та може, когось ще вштирюють люди інколи?
Завдяки русні я ось зрозуміла, що от не дарма людство потерпає від природи.Планеті важко усвідомити:
як можна таке витворяти...
Збирала набор "Лего", прибирала робочий простір від іграшок, що туди тишком-нишком прокрались.
Отямилась,коли з'ясувала: на полиці окремо домик,автівка, космічна станція, острів, там тварини іграшкові.
Лего-людей сховала у коробці окремо.Далеко.
Робота для психолога: моя підсвідомість прибирає людство кудись.
Але то треба мати вільний час,щоб планувати психолога.
Але ж весь час мій.
Робота для психолога 2: допомогти зрозуміти, чому не відвідую психолога 1, хоча очевидно, треба.
Багато думаю,розмірковую, тривожусь і мало говорю про свої почуття.
Стала дратівливою.Дуже.
8 місяців війни.
Сьогодні 5 місяців, як ми тут, в Швейцарії.
Я в шоці з поведінки часу.
Думала, на літо сюди, такі короткострокові плани давали ресурс.
Ясно, що зиму варто перечекати, не навантажувати економіку, енергетику.Без ризику.
Ясно, але...
Тут красиво, тихо, зважено.
Вдома вдома.
Вчусь приймати реальність і себе в ній.
Вчу мови, українську насамперед. Італійську.Німецьку.Вчу Марію.
Дихаю і катаюсь на велику.
Адаптація, їпрст
Ось так.
Бережить себе
13
Осінь у маленькому
курортному містечку
дощ змиває фарби листя
від тиші вечорами
скули зводить-
ми приїхали з війни
гори сині височіють,
а в долинах тиша
ніби давно існує вже
тут комендантська година
ввечері діточки тихі й чемні,
навіть собаки беззвучно лають,
старовинною бруківкою
дуже тихо всі ступають
Я ж хочу волати на площі центральній,
давно що не бачила бомби,
а замість них мирні угоди,
кликати свої курорти:
-Вертайся, Херсоне!
Давай же, маленький,
час вже додому
Бердянськ, вибачай,що
у вересні сто років тому
мені було сумно з тобою
Пробачте, Скадовськ
та простори вздовж Чорного,
що звуться Залізним портом,-
скоро побачимось ми,
адже ще не знайомі
Мій Севастополю кримськотатарський,
сумую давно за тобою,
які в нас були добрі зимові ночі,
гарячі які літні дні!
До Ялти у грудні зірватись з Донецьку,
веселі провести там вихідні
Ми, українці, гарячі, голосні, балакучі -
цінуємо в будь-які пори року
маленькі й великі курортні
містечка свої
до зустрічі, рідні
за вас йдуть бої
14
Що ж.
Трохи фіксації власних досягнень: цього тижня тричі їздила великом, двічі сама брала його та без підстраховки рідними йшла кататись.Ще місяць тому важко таке було уявити, а два місяці тому- геть неможливо.
Надіслала роботи до каталогу мистецьких творів про війну в Україні. Якщо все вийде-навіть отримаю символічний гонорар, тут його вистачить на покатушки потягами по країні.То й добре.
З власними роботами така ситуація:як треба їх представляти на конкурсах або подавати заявку на грант чи на продаж- незмінно ловлю панічну атаку. Ковбасить та перестаю дихати.
Консультації з психологом були, все вирішить практика,тобто не вестись на страхи.Та,звичайно, успіх,який закріпить інші ланцюги у моєму мозку: подала заявку- отримала визнання та гонорар.
Все одно поки ще ніби б'юся о невидиму стіну, тож кожен етап то ніби підйом у Альпи без страховки ще й на підборах.
Але продовжую, тож далі буде краще.
Телефонувала двічі до різних інстанцій,які мені тут потрібні, а там не говорять англійською.
Лише італійська, лише хардкор.
Дивом щось зрозуміла.Іду сьогодні до фізіотерапевта.
Практика і теорія мов то різні групи понять.І я стала на крок ближче до контактування у цій країні.Адже про виставки домовлятись також треба італійською, таке життя.
Зробила паузу у написанні текстів,бо відчула порожнечу.Без почуття провини, яке викидаю в власного життя як атавізм.
Радію просуванню наших у Херсонській області.
Дуже.
Є ще досягнення, а зараз радію,що пишу цей текст,бо того хочу.
Радію, що приходять образи для віршів та картин.
Визнаю свої досягнення.
Ом.
Вчора відвідала з Марією виставку картин Марка Шагала у Лугано. Там про його кохану.Є відчуття буремності світу, від якого ніби в захисному скафандрі береже союз з коханою.
Дуже світлі милі переважно акварелі.
15
довге як очікування перемоги
перебування повного місяця
на горизонті здійснення мрії
окраса неба серед верхівок гір
воїнам безпечні шляхи вдома
друже, ти покажи уночі
отак сядеш за книгу з перекладачем у смартфоні, озирнешься: вже годину як дивишься відео зі звільненого Херсону
з'явилася маленька мрія
після перегляну новинних світлин
хочу, щоб в центрі міста на бруківці
в колишній столиці сусідів поганців
працювали цілодобово
під красивими нашими стягами
"АТБ" та зоомагазин"Пес Крим"
16
Саша, дочка подруги, повернулась з Київщини до Харкова з малюками і завтра технічно вже сьогодні, виходить заміж за військового.
Отакої.
Цікаві новини.
Я у навушниках, бо діти сплять і взагалі ніч, ридаю під пісні про Україну у "Кварталі".
Уявляю як за кермом старенького буса, якого ще не маю, проїзжаю кордон у бік дому.У бусі сім'я, книги, картини, велик та "лего".
Якби не велик, все життя би знов помістилось у валізу.
Ми свідки катастроф епохи, які проходять через нашу повсякденність, перетворюючи нас на носіїв історії, надію планети та героїв.
Тільки ми неідеальні.
Герої плачуть ночами.
Герої приймають дивні стороннім рішення.
Герої хворіють, бояться і навіть вмирають.
Але змінюють себе, долають свої кошмари й приручають власних драконів.
Треба зафіксувати і радісні та смішні історії тут.
Бо життя різнокольорове.
Сон, вітаю тебе.
17
дощ зі снігом залишають блискуче каміння на пожовклому листі пальм
в цих широтах небо лагідне,
але вдома не так щастить нам
сто ракет прилетіло до України,
поки саміт на Балі проходить
життя забирають мирне,
металевими гострими крилами
горе в сім'ї приносять
хтось сьогодні лишився хати,
світло щезло по всій країні
десь не стало рідної людини
загадаю бажання біля ялинки:
хай у світі не стане осії
