Є вид вигнання, для якого не потрібен кордон. Не потрібен літак, валіза, штамп у паспорті. Людина сидить у власній кухні, п'є каву з горнятка, яке купувала на базарі того міста, де народилася, і водночас перебуває десь дуже далеко.
Українські спільноти за кордоном живуть у месенджерах, а не на сайтах. Скільки таких спільнот насправді існує, чим відрізняється пошук у великому й малому місті, чому в одному місті буває кілька чатів і що робити, коли звичайний пошук не знаходить нічого.
Чому німці пропонують зустрітися, але ніколи не дзвонять першими? Ліда довго вважала цю ввічливість звичайним обманом і холодною стіною. Поки один випадок не змусив розгадати справжній "код німецької обережності" та нарешті помітити, що двері до чужого життя вже давно прочинені
«У старого будинку під Кельном свої правила. Він скрипить буфетом, пахне яблуками й щоночі тихо стукає у стіну. Ліда намагається зрозуміти: це чужа таємниця чи її перша спроба нарешті знайти дім там, де вона зовсім одна?»
Намагаючись зрозуміти різницю між функцією, похідною та інтегралом, я розумово виснажилась і спитала себе: що я взагалі тут роблю? А потім — а що таке щастя? Чи є для нього формула? Есе про матаналіз, еміграцію і те, чому щастя не в точці, а в інтегралі.
Коли я виклала свій перший пост, у мене тремтіли пальці. Ділитися тим, що після успішного бізнесу в Україні ти миєш підлогу в німецькому Pflegeheim — це як вийти на площу оголеною. Страшно. Але я це зробила. І знаєте чому? Бо мені це життєво необхідно.
Сьогодні на моєму новому німецькому підвіконні стоїть горнятко кави. Звичайної, звареної в гейзерній моці. Я роблю ковток, дивлюся на чужі дахи чужого міста і відчуваю, як мої руки пахнуть… професійним мийним засобом. Засобом для підлоги будинку літніх людей
Святкування Нового року з початку повномасштабної. Святкування нового року в еміграції.
0Прокидаєшься від жахливих новинпідірвана Каховська дамба екологічна катастрофа світового рівня: переросподіл водних ресурсів принаймні Європи в часи задушливих літніх днів.села близ неї вже плавають, у Каховці на метр піднялась в центрі вода,
Відчуття, реакція на події вдома та у країні прихистку, вірші та щоденне життя
Я думаю про нашу зустріч у Мілані з Лєною, колегою-мисткинею з Луганської області,зараз окупованої.
В моєму місті повітряна тривога. Я нарешті уклала Мирчика спати і вийшла перекурити. Момент перезавантаження у тиші.Рітуальні виходи до цієї реальності, де весь день нарешті дощить,а на площі закінчують монтаж великої сцени міжнародного фестивалю.
Щоб я не думала, але сам той факт, що за тиждень чергова подорож у невідоме, трохи лякає.Здавалось би- все давно вирішено, але.Завжди є ті кляті "але".Всі кордони у нас в голові, однозначно. "Я можу в будь-який момент повернутись..."
Діти відчувають, що мене плющить і вередують.Обидва-Марія,яка не хоче йти у передостанній день до садочка,робить всі спроби його проспати.Мірослав одягнувся і,навпаки,готовий туди бігти,хоча його час лише з вересня.Чи буде тут цей вересень ми достеменно не відомо.
Вітаю! Мене звуть Шпак Тетяна. Мені 63 роки. Я з міста Запоріжжя. Свій творчий шлях я почала п'ять років тому, але писати наполегливо — майже щоденно, я почала від початку війни.
Ян Хиба врешті написав новий текст. Уже вдруге майже порівняльне літературознавство, зіставляються класичний британський роман ранньої Вікторіанської доби й сучасний український роман про еміґрацію через війну з Росією. І схоже, тексти таки мають щось спільне.
Вже декілька десятиріч Європа стає домівкою для все більшого числа мігрантів, що їдуть сюди з країн Африки та близького сходу. Частіше за все причиною міграції стає військовий конфлікт в їх країні та їм доводиться залишати свою домівку.
Нова хвиля української еміграції розпочалася після 2014 року, коли війна на Донбасі та анексія Криму змусили багатьох людей покинути свої домівки.
Пілігрім
Мій голос почують...
