Соціальна Психологія

Перед Джеймсом на моніторі — автобіографії Дворкіна та «Калалаци». Він порівнював тексти годинами. Локації. Люди. Деталі. Той самий образ «московської Системи». Ті самі інтонації.

Історія, що починається з допомоги близькій людині. Вона запускає низку подій, які змушують замислитися над власним життям і майбутнім. А фінал залишає відкрите питання: що буде далі?

Стаття викриває, як веганство підмінюють дієтою та боротьбою лише зі стражданнями. На прикладі собак і котів автор показує: проблема починається не з жорстокості, а з хибного переконання людини, ніби вона в праві володіти тваринами, визначати їхню роль і використовувати їх.

Джеймс дістав стару коркову дошку. Скинув пил, протер, повісив на стіну. У центрі закреслив «UNSUB» — і написав «ДВОРКІН». Приколов фото: скуйовджене волосся, очі просто в камеру.Червоною ниткою потягнув від центрального фото до стікера «ДИТИНСТВО».

Електронний годинник у вітальні цокав пізню ніч. Джеймс сидів у кабінеті, поки Мері спала нагорі. Перед ним — десятки сторінок рукопису Віктора. Англійською та російською. Нейромережі допомагали з перекладом.

Сьогодні я ознайомилася з результатами сучасних досліджень чинників психічного здоров'я. Серед базових потреб людини виокремлюють одну, про яку ми не завжди замислюємося, — потребу в ПРИСУТНОСТІ іншої людини.

Матеріали Віктора показують міжнародний характер діяльності. Павутина РАЦІРС, за описом, охоплює США, Італію, Францію, Чехію, Україну та навіть Китай. В Україні згадується Ірина Кременовська, яка починала з догхантерства (вбивство понад сотні собак).

Ми знаємо незліченну кількість історій, втілених на екрані та на сторінках книжок; ми бачили ці конфлікти на власні очі, чули про них і навіть переживали їх.

Сонячним ранком у Каїрі пекар Ахмед без вагань подарує виснаженій літній жінці теплий лаваш з усмішкою “Альхамдуліллях”.

Є одне запитання, яке я давно ношу в собі і яке, здається, не дає спокою нікому, хто хоч раз зупинявся посеред буденного галасу і чесно дивився всередину себе. Запитання просте до болю: "хто ти насправді?"

З усіх домашніх страхів вона найбільше боялася одного почути від себе правду.

Чернетка, а може ескіз. Боді-горор чи маніфест. Але точно радикальний омаж Марку Оже та його дослідженню “не-місць”. Я пишу про простори й те, як вони знеособлюють наші тіла та душі. Сьогодні це – готель. Можливо, я буду дописувати, а можливо, й залишу все як є. Не знаю…

Чому ми постійно порівнюємо себе з іншими і відчуваємо себе невдахами? Як соціальні мережі посилюють цей механізм і що відбувається, коли ми перестаємо оглядатися на чужі життя. (Читати далі)

Текст про те, як відчуження стає другою натурою, як примус маскується під турботу, як ми стаємо «захищеними від колиски до могили» і платимо за це свободою. Гудман не дає рішень, а запрошує до чесності: визнати миті зради. І провести межу.

Ви коли-небудь помічали, що після години в соціалочках вам важче зосередитися на чомусь важливому? Виявляється, це не просто ви так “чуствуєте”, а так воно і є.

Кілометр угору сходами, коли коліна тремтять, а дихання збивається. Випадковий автобус у швейцарських горах став шляхом до свободи. Історія про прощення тата, бабусі й себе в маленькій церкві. Залишаю тягар виживання там. Ми вільні, Танюш. Ти зрозумієш...