«Перше, що Саша зробив — зірвав з хлопчика сірий шарф. Він використав його, щоб зв'язати хлопчикові руки за спиною. Стягнув так сильно, що вузли впилися в дитячу шкіру».
У книзі Віктора, за свідченнями Подружки, дев'ятикласник Саша Дворкін вчиняє жорстокий акт фізичного та сексуального насильства над першокласником. Він бере із собою заляканого друга, який заїкається, — як співучасника.
Є таке відчуття напередодні великого свята: коли ти вже знаєш, що воно буде, вже чуєш запах із кухні, вже чуєш голоси за дверима, але двері ще зачинені. Очікування. Оця натягнута тиша перед тим, як усе зміниться. Ми живемо в такій тиші. Вже роки…
Що насправді бачить вчителька в класі з тридцяти першокласників першого вересня — і чого ніколи не помітять батьки за дверима школи. Про страх, дружбу, втому та слова, які дитина несе із собою у перший шкільний день.
Розвиток техніки завжди був одним із факторів змін у суспільстві. Найбільше це простежується у напівсвідомих химерах, які є уособленням людських страхів людей щодо майбутніх можливостей технологій
Є вид вигнання, для якого не потрібен кордон. Не потрібен літак, валіза, штамп у паспорті. Людина сидить у власній кухні, п'є каву з горнятка, яке купувала на базарі того міста, де народилася, і водночас перебуває десь дуже далеко.
Перед Джеймсом на моніторі — автобіографії Дворкіна та «Калалаци». Він порівнював тексти годинами. Локації. Люди. Деталі. Той самий образ «московської Системи». Ті самі інтонації.
Історія, що починається з допомоги близькій людині. Вона запускає низку подій, які змушують замислитися над власним життям і майбутнім. А фінал залишає відкрите питання: що буде далі?
Стаття викриває, як веганство підмінюють дієтою та боротьбою лише зі стражданнями. На прикладі собак і котів автор показує: проблема починається не з жорстокості, а з хибного переконання людини, ніби вона в праві володіти тваринами, визначати їхню роль і використовувати їх.
Джеймс дістав стару коркову дошку. Скинув пил, протер, повісив на стіну. У центрі закреслив «UNSUB» — і написав «ДВОРКІН». Приколов фото: скуйовджене волосся, очі просто в камеру.Червоною ниткою потягнув від центрального фото до стікера «ДИТИНСТВО».
Електронний годинник у вітальні цокав пізню ніч. Джеймс сидів у кабінеті, поки Мері спала нагорі. Перед ним — десятки сторінок рукопису Віктора. Англійською та російською. Нейромережі допомагали з перекладом.
Сьогодні я ознайомилася з результатами сучасних досліджень чинників психічного здоров'я. Серед базових потреб людини виокремлюють одну, про яку ми не завжди замислюємося, — потребу в ПРИСУТНОСТІ іншої людини.
Матеріали Віктора показують міжнародний характер діяльності. Павутина РАЦІРС, за описом, охоплює США, Італію, Францію, Чехію, Україну та навіть Китай. В Україні згадується Ірина Кременовська, яка починала з догхантерства (вбивство понад сотні собак).
Ми знаємо незліченну кількість історій, втілених на екрані та на сторінках книжок; ми бачили ці конфлікти на власні очі, чули про них і навіть переживали їх.
Сонячним ранком у Каїрі пекар Ахмед без вагань подарує виснаженій літній жінці теплий лаваш з усмішкою “Альхамдуліллях”.
Є одне запитання, яке я давно ношу в собі і яке, здається, не дає спокою нікому, хто хоч раз зупинявся посеред буденного галасу і чесно дивився всередину себе. Запитання просте до болю: "хто ти насправді?"
Чернетка, а може ескіз. Боді-горор чи маніфест. Але точно радикальний омаж Марку Оже та його дослідженню “не-місць”. Я пишу про простори й те, як вони знеособлюють наші тіла та душі. Сьогодні це – готель. Можливо, я буду дописувати, а можливо, й залишу все як є. Не знаю…
Чому ми постійно порівнюємо себе з іншими і відчуваємо себе невдахами? Як соціальні мережі посилюють цей механізм і що відбувається, коли ми перестаємо оглядатися на чужі життя. (Читати далі)
астрологічні штучки і ще щось
Автор тг каналу @mountainflow7
