Кожен з нас вважає себе розумним, ніхто не скаже про себе що він глупіший за ближнього свого. Буває що хтось навмисно прикидається дурником щоб потім посміятися в долоню і сказати собі:"Боже які ж вони тупі".
Простий приклад. Іде молода дівчина до церкви, така охайна, нарядна в церковній хустиночуці і весь вид ї говорить:"Я така розумна, правильна я йду до церкви поставлю свічку і мій Господь зробить мені все що я забажаю. А людишки що навколо як хробаки повзають і не знають як бути щасливою".
На узбіччі стоїть молодик з цигаркою в зубах сйорбнувши з ранку пивця і дивлячись на прихожанку про себе думає:"От дурепа, ще така молода а вже як баба стара йде до церкви попу кланятись та ще й гроші дасть щоб її ще більше дурили і гроші видурювали. Краще б потратила гроші на себе. З ранку пивка з рибкою, ввечері водочкки з шашликом і кохайся до ранку. Тьфу, дурна баба".
І вони обоє, кожен для себе, праві. Одній людині подобається бути причасним до спільноти, вважати себе трошки ближче до чогось великого, безмежного, тайного про яке знаєш тільки ти, всі інші тільки здогадуються. Заради великої тайни ти згоден щоб тебе навіть обшукували.
З. Іншого боку хлопець що знайшов істину в вині теж в чомусь правий він не хоче щоб його дурили попи, політики, цигани він тут і зараз, йому сьогодні по кайфу а завтра хоч потоп. А може завтра ніколи і не настане.
Помруть всі і мододичка з церкви і хлопець біля пивної. Можливо перша помре з посмішкою на вустах, можливо зневіриться і на старість її лице буде перекошене зневірою і злобою на всіх хто її так довго дурив. А другому можливо теж посміхатиметься що прожив веселе безтурботне життя, а можливо буде злий що своєчасно ніхто не підказав що безтурботне життя закінчується відчаєм. Ніхто цього не знає. Кожен живе в своїй яскравій бульбашці і жене від себе правдиве чорно-біле життя, бо це боляче і виснажливо.
