Я знав що ти хижачка, мені багато про тебе розповідали друзі і я довго не наважився приблизитися до тебе. Я спостерігав за тобою здаля, я бачив як ти зустрічалася з багатьма, такими як маленькими нерішучими комахами. Можливо ті інші були більш рішучими ніж я або більш нестримними тому ти зустрічалася з ними зваблювала, а потім вони зникали з твого життя - назавжди. Я тримався осторонь, я знав про тебе все, я знав твої звички, знав твої уподобання, знав де ти буваєш найчастіше. Я був схожий на шпигуна, на коханця-ревнивця, на параноїка якого охоплює нестерпне і водночас нездоланне бажання, але відмовитися від тебе я був невзмозі. Що зі мною не так? Інші комахи живуть небезпечне життя зустрічаються, кохаються, розходяться… і знову пошуки, пригоди, спустошення щоб заповнити пустоту новими пригодами. Я не такий я хочу раз і на все життя:”Доки смерть не розлучить нас…”. Банально? Наївно? Але це моє життя, це моя пригода, це моє сприйняття світу і перетворювати себе на когось іншого я не збираюся.
Але як мені підібратичя до неї ближче? Як заговорити і не осоромитися, як не почервонілим від такої близости до досконалості? Можна було б спитати її колишніх але вони десь ділися, їх вже не знайдеш. Може попросити щоб познайомили з нею її подруги? Але вони такі ж хижачки і навряд упустять таку легку влюбчиву постать як я. От і ходжу навколо своєї мрії не наважуючись наблизитися до неї.
Своє літо я вже прожив, скоро осінь,, а там і сива зима. Часу залишається все меньше, ми не молодіємо нажаль тому треба поспішати. Мені здається я знахабнів, я став наближатися до об'єкта своєї мрії все ближче і ближче. Не знаю можливо на це впливало наближення старості, можливо гормони стали нестерпними, а можливо я нарешті хотів отримати щось яскраве в своєму житті, хоча б доторкнутися до омріяного. Я почав наближатися все ближче й ближче до своєї мрії, став намотувати круги навколо неї. І, о Боже мій, зблизька вона була ще кращою і привабливішою ніж здалеку. Я розгледів її в найдрібніших подробицях. Її стрункий стан, її забарвлене волосся я розгледів в найдрібніших подробицях. Всі кольори які вона підібрала з такою ретельністю дуже пасували їй. А запах її ароматів просто п’янив, так і хотілося окунутися в її ароматах і залишитися назавжди.
Якось я мав необережність і випадково торкнувся її, не те щоб навколо був натовп, просто так сталося, і відчув пружність її тіла. Це було щось, у мене аж запаморочилося в голові, від всього, від її пружності, аромату, близости мені здалося що на деяку мить я втратив свідомість. Я повертався додому сам не свій, спустошений і безнадійний дивак. Навіть не пам’ятаю як дістався до дому, ліг на ліжанку а перед очами була вона така яскрава і приваблива. І запах, цей п’янкий запах він так і залишився на мені і здається вся кімната наповнилися її ароматом. Всю ніч не то у ві сні не то у маренні вона стояла перед очима і її Джоконовська посмішка свідчила не то про таємницю не то про велику шляхетність.
Ранком я вискочив з ліжка наповнений рішучості. Ніж так мучити себе краще спробувати зав’язати з нею стосунки. Навіть ляпас від неї, у разі відмови, буде приємний. Я рішуче попрямував до її оселі.
Наблизившись до її оселі я побачив її у всій красі, граціозна, шляхетна, яскрава вона ніби чекала на мене. Дивилася прямо мені в очі трохи схиливши голову від сором'язливости, а на вустах була загадкова посмішка. Після безсонної ночі я не став вагатися і кинувся в її обійми ми злилися в пристрасному екстазі, вона була ніжна, ніжно-упруге тіло наче створене для кохання, від її аромату я наче переходив у якийсь невідомий фантастичний світ кохання і мрії. Я тонув в неї я наче повернувся в той дивовижний світ звідки я родом, потрапив туди звідки ми вийшли у куди маємо повернутися. Я досяг мети я окунувся у світ кохання, пристрасти і вічності і я не хочу виходити звідси я вдома.
Думаю моя кохана Росичка теж отримала те що хотіла, вона отримала всього мене без залишку і вона теж щаслива. Яка дивна річ життя
