Вступ
У сучасному світі зазвичай говорять про дискримінацію жінок, сексуальних меншин, представників негроїдної раси та інших подібних груп. Це логічно й закономірно з огляду на історичні фактори. Проте при цьому часто забувають, що дискримінація може торкатися будь-якої групи. Різниця лише в причинах, формах та рівні її прояву.
У цій статті я хочу зосередитися на чоловічій дискримінації — тій, яку найчастіше не помічають або не хочуть помічати. Хоча повністю замовчувати цю тему теж уже не прийнято, ситуація суттєво не змінюється. Будь-яка соціальна група потребує розуміння, що суспільство бачить її проблеми й готове надати підтримку. Це і є перший крок до їх вирішення.
Не всі труднощі людина може здолати самостійно — частина з них має суспільний характер. Тому важливо говорити про дискримінацію чоловіків відкрито, без упереджень.
Корені Дискримінації
Коренем більшості дискримінацій є стереотипи. У випадку чоловіків це — традиційний образ “справжнього” чоловіка: сильного, емоційно стриманого, домінантного, годувальника й захисника сім’ї.
На перший погляд, це позитивні риси. Але в комплексі вони стають обмеженням — насамперед обмеженням свободи. Такий образ позбавляє чоловіків права бути слабкими, емоційними, вразливими, підпорядкованими чи такими, що потребують підтримки. Адже “справжній” чоловік не може потребувати опори — він сам має бути опорою.
Найбільше це вражає чоловіків, які не відповідають стереотипу, особливо тих, які поєднують “нечоловічі” якості з гарними фізичними параметрами. Їхня зовнішність створює хибне уявлення про силу й витривалість, за яким оточення не помічає їхніх справжніх рис і внутрішнього стану.
Витоки Дискримінації
Говорячи про витоки дискримінації чоловіків, складно оминути тему жіночої дискримінації. І чоловіча, і жіноча дискримінації виростають із соціальних ролей, сформованих на основі фізичних та психологічних особливостей статей.
Жіноча дискримінація історично корениться в тому, що переважна більшість суспільств була патріархальною: офіційна влада належала чоловікам, а жінок до неї не допускали (хоча окремі жінки могли впливати на політику неофіційно).
Першопричина дискримінації чоловіків — інша. Вона криється у системі й традиціях виховання. Навіть сьогодні дітей у більшості сімей виховують переважно жінки. Саме вони формують перші уявлення дитини про себе, стосунки, поведінку та ролі. Роль батька ж нерідко зводиться до мінімуму через обов’язок забезпечувати сім’ю. Це історично закріпило уявлення про чоловіка як про того, хто не має “права” на слабкість чи емоції.
Приклади Дискримінацій
Щоб краще зрозуміти масштаби чоловічої дискримінації, розглянемо кілька показових прикладів.
Приклад Перший: Професійна Дискримінація
Коли чоловік працює нянею, вихователем у дитячому садку чи вчителем молодших класів, він часто стикається з підозрами або навіть прямими звинуваченнями в педофілії — без жодних доказів. Жінок же в аналогічних ситуаціях майже ніколи не підозрюють у подібному.
Педофілія — це психічне відхилення, яке не пов’язане зі статтю, але громадська думка це не враховує. У результаті багато чоловіків, які могли б стати прекрасними вихователями або педагогами, уникають цих професій.
Достатньо однієї неправдивої заяви, щоб зруйнувати репутацію й кар’єру чоловіка, навіть якщо суд зрештою визнає його невинним. Бо частині людей не потрібні докази — їм достатньо підозри.
Ця проблема частково перегукується з темою батьківства та опіки над дітьми. У її основі — той самий стереотип, ніби чоловіки менш емоційні або мають “слабший батьківський інстинкт”.
Приклад Другий: Чоловік — Не Жертва Насильства?
Оскільки чоловіків відносять до “сильної статі”, суспільство часто відмовляється визнавати їх жертвами насильства, особливо якщо насильницею є жінка. Це спирається на хибне уявлення про жінку як “слабку стать”. Насправді жінка може бути слабшою фізично, але це не робить її безпомічною.
Варто пам’ятати, що фізична сила не є універсальним захистом. Є ситуації, у яких сила нічого не вирішує. Із нестачею фізичної сили можна впоратися за допомогою інших якостей — хитрості, раптовості, знання слабких місць або використання предметів.
Не можна забувати і про психологічне насильство. Жінки часто мають більшу емоційну чутливість і майстерність впливу, а чоловіки — через стереотипи стриманості — більш вразливі до психологічного тиску.
До цього додається можливість використання:
підручних предметів;
препаратів;
тяжких чи гострих речей;
електрошокерів;
мотузок;
шантажу або владного становища;
стану, коли людина не може чинити опір;
та багато іншого.
Ще один складний аспект — сексуальне насильство щодо чоловіків. Часто можна почути: “Жінка не може зґвалтувати чоловіка”. Але це міф.
Ерекція — це фізіологічна реакція, яка може виникати з двох причин:
Через фізичну стимуляцію;
Через психологічний стан, не обов'язково пов’язаний із задоволенням.
Тому ерекція не є доказом згоди чи сексуального бажання. Вона не свідчить, що чоловіку подобається жінка, її дії чи ситуація загалом.
Приклад Третій: Чоловіки — мало емоційні?
У суспільстві досі прийнято вважати, що чоловік повинен бути емоційно стриманим, не звертати уваги на власні почуття, потреби та проблеми. Тому часто можна почути фрази на кшталт: “Не плач, ти що, баба!” — коли чоловік дозволяє собі проявити емоції.
Такі стереотипи підтримуються як іншими чоловіками, так і жінками. Наслідок цього — негативний вплив на психічне здоров’я чоловіка та його здатність протистояти психологічному тиску.
Не менш серйозним є те, що суспільство часто ігнорує потреби чоловіків у психічній підтримці. У цьому можуть брати участь і жінки, з якими чоловік формує стосунки. Деякі з них можуть не усвідомлювати, що їхні слова ображають чоловіка або знецінюють його внесок у побут і стосунки, а також підвищувати вимоги, не враховуючи його фізичний чи психологічний стан.
Водночас слід зауважити, що це стосується жінок із певними поглядами на життя та стосунки і пов’язано з гендерними стереотипами. Зокрема, суспільство досі уявляє чоловіка як годувальника та захисника сім’ї, а також очікує, що саме чоловік робитиме перший крок і “добиватиметься” уваги жінки. Ці очікування формують додатковий тиск на чоловіків, обмежуючи їхню свободу емоційного вираження.
Висновки з Прикладів
Розглянуті приклади демонструють, що дискримінація чоловіків — це не вигадка і не фантазія, а реальна проблема, що існує в рамках суспільства, так само як і дискримінація інших груп.
І ці три приклади — лише одній з найяскравіших прояви. Якщо заглибитися в тему, можна знайти ще більше сфер, де чоловіки стикаються з обмеженнями, стереотипами та упередженнями.
Проте навіть цих прикладів достатньо, щоб зрозуміти: дискримінація чоловіків — складне й багатогранне явище, яке не можна вирішити індивідуально. Воно потребує уваги й підтримки з боку суспільства, розуміння його причин та системних наслідків.
Висновок
Дискримінація чоловіків — це не вигадка і не спроба “знецінити” проблеми інших груп. Це реальне явище, яке має свої причини, історичні корені та сучасні прояви. Стереотипи шкодять усім — і чоловікам, і жінкам, і суспільству загалом.
Визнання проблеми — це перший і найважливіший крок. Лише помітивши дискримінацію, ми можемо почати її долати.
Післяслово
На кінець я хочу сказати одну інтимну, навіть відверту річ. Я роблю це тому, що як чоловіку мені важливо про це говорити.
Усі говорять про дискримінацію жінок — і це потрібно. Але це не означає, що проблем не існує в інших, у тому числі й у так званої “сильної статі”. Та хто вирішив, що ми повинні бути сильними? Так, від природи чоловіки часто фізично розвиненіші. Але сила — це не лише про м’язи та інші риси, які зазвичай пов’язують із фізичною перевагою.
Сила, як і все, що створене всесвітом, багатогранна. І одна з найважливіших її граней — слабкість. Щоб зізнатися у власній слабкості, особливо самому собі, потрібна неабияка внутрішня сила.
І як чоловік я відкрито скажу: я хочу бути слабким.
Хочу мати право на емоції, на ніжність, на вразливість — і дозволити собі бути таким поруч із жінкою, яку покохаю. Цього поки не сталося, і, можливо, ніколи не станеться. Але це правда. Так само правда, як і те, що будь-який стереотип — це лише перебільшений, спрощений фрагмент реальності.
У підсумку важливі не “права чоловіків” чи “права жінок” окремо, і не права будь-якої окремої групи. Важливі права людей. Якщо ми справді прагнемо рівності, то маємо почати бачити людину перед собою — з її силою, слабкістю, страхами, мріями й правом бути собою.
