Мені подобаються Дазаї. Ні, не в плані сексуальні хлопці/дівчата з надзвичайними розумовими здібностями. В плані самогубці.Ні, я їх не обираю. Ні, це не те щоб мій типаж. Ні, я не медикиня, що хоче їм допомогти. І ні, я не така.

Всі ніби такі розумні, совісні, патріоти, особливо з початку війни, радіють українізації. А от якісь умовні Кіріл і Нікіта, нехай буде так, мусять тепер страждати. Що ж це твориться, не дозволяють "на нормальном язикє балакать"? Аби тільки цілою залишитись, після підняття теми 😅

Камінг-аут, або, найскладніша певно частина життя лгбт-персон. Внаслідок Національного дня камінг-ауту, хочу поділитися своєю історією.

Літературна вправа: текст з реченнями, що починаються на певну літеру алфавіту.

Ми цілувались у церкви. Ні, ми не безбожники. Атеїсти? Можливо. Складно вірити в Бога, коли Він не вірить у вас. Чом не вірить? Не знаю. Віруючі кажуть так. Кажуть: "То гріх", "Як так можна?", "Бог вас покарає". А Бог же любить всіх однаково. "Бог у твоєму серці".

Чи можна бути автором, чи можна ним вважати себе?