Камінг-аут, або, найскладніша певно частина життя лгбт-персон.
В дитинстві я любила подкатувать до дівчат. Але ж, я дівчина, це зі мною повинні були фліртувати, хлопці. Тому, я вимушено мовчала в тряпочку і робила вигляд, що мені цікаві прояви уваги від тих пацанів.
Перескакуємо до 14-и років. Тік ток хайпонув. Тоді ще не відомі всім томбої почали набирати популярність. В той момент я відкрила для себе симпатію до них як людей, та до стилю. Місяць, і я зрозуміла, що хочу стати схожою на них.
Лютий 2020 року, мій перший камінг-аут був перед подругою. Я відвела її в сторону, в закинутий коридор школи, де ніхто зайвий раз не ходить. Зібралася із силами і сказала, що бісексуальна. Її реакція дала мені наснаги робити це і в майбутньому так легко, без задніх думок. Вона обперлась на стінку, стала в максимально смішну, але доволі привабливу позу, і досить гучно сказала: "Опааа". Перша реакція на мій перший камінг-аут був флірт. Тоді вона ще не знала, що подобалась мені.
Ковід. Я потрапила в спільноту бісексуальних та гомо-дівчат. Там було все просто. Ніхто не здивувався, всі прийняли.
Досі ковід. Я познайомилася із дівчиною, яка пізніше підтримуватиме мене у всіх випадках мого життя. Їй же я боялася сказати, не хотіла втратити. Як добре, що вона також виявилася бісексуальною.
Літо 2020 року. Я розповіла ще одній найближчій подрузі, згодом вона стане моєю дівчиною, але зараз не про це. Вона була щиро здивованою, але прийняла мене, тому що, чом би й ні?
Осінь 2020, я закохалася. То було моє перше справжє кохання. Я не могла сказати їй, що кохаю, не могла сказати навіть про сексуальну ідентичність. Вона була гомофобною. Я потім шкодувала, що не сказала вчасно, адже, протягом наступних трьох років ми з нею не бачитимемось. За цей час, ця гомофобна дівчина визнала, що лесбійка. Осінню 2023 ми з нею знову встрітимось. А за певний час почнемо зустрічатись. Але до того я пережила безліч негативних подій.
Повертаємося до осені 2021 року. Я почала виглядати так, як ось приблизно зараз. І тоді про мене з'явилася перша негативна чутка. Вся школа гуділа про те, що я лесбійка. Я була, знаєте, першовідкривачкою в цьому плані. Після мене, були послідовники: купа дівчат і хлопців, що також вийшли з шафи. Але я, я відстраждалась за всіх. Я вистояла майбутнє для тих дітей. Мені кричали в спину образливі слова, мені погрожували, мене ненавиділи вчителі. Я впоралась. Впоралась, ціною зіпсованої психіки, ментальним здоров'ям, звичайним здоров'ям. Найтяжчим було захищати подруг, бо, з ким водишся, тим і є? А водилися вони зі мною, найпопулярнішою лесбійкою школи.
Зима 2021 року, мої п'ятнадцять. З тих пір життя більше не здавалося хорошим. Якщо воно таким було.
В один прекрасний день мене накрило емоціями від неприйняття суспільства. Я пам'ятаю, як збиралася в магазин. Було холодно. Від нервів, чи то від холоду, мене почало трясти. Мама почала давити, мовляв: "Що сталося?", "Ти можеш мені розповісти?", "Я в тебе взагалі дещо спитала". І я розповіла. Сказала, що бісексуальна. З тих пір зв'язок з матір'ю втрачений. Ми не спілкувалися більш як пів року. Так чито: "Ти голодна?", "Поїж" і "Викинь сміття".
Зима 2022. Наша типічна з папою розмова на кухні. По душам. В один момент папа почав негативно висловлюватися про мою спільноту. Як він їх ненавидить. Які ж вони всі, вибачте, підараси, збоченці і краще на них не потрапляти взагалі. Я імпульсивна. Мене зацепило. Як це, батько, і ненавидить мене? Я прокричала йому, що лесбійка. Вирішила підкинути дрова в вогонь і добити "повним неповерненням та відсутністю шансів на "нормальність"". Прокричала, що мала дівчину. Батько мовчав. Я питаю, що не так. Питаю, чи хоче він щось мені сказати.
Він розвернувся. Батько прихилив чарку. Повернувся до мене і нічого не сказав. Я попрямувала в свою кімнату.
З того часу у нас в сім'ї існували негласні правила. Бути частиною спільноти можна було тільки в повній секретності. Нікому. Ніколи.
Далі все по накатаній. Я розповідаю: мене приймають. Я не розповідаю: всі й так знають.
Чи прийняли батьки? Ні. Чи хочуть вони прийняти? Ні. Чи шкодую я? Теж ні. Не варто боятися бути самою собою, навіть у випадку повної поразки по всіх пунктах.
Останні мої стосунки закінчились не встигнувши розпочатись. Ми розійшлися, тому що “хвора”. Тому що я “обрала кохати дівчат”. І байдуже, що на той час я кохала його.
Незважаючи на прекрасний досвід з ноткою ненависті до мене в камінг-ауті, я відкрита представниця ЛГБТ-спільноти. У кожного є власний вибір, відкриватися, чи ні, але ніщо тебе так не зробить сильнішою, аніж власний досвід.
