Авторка?

Я авторка?

Коли я думаю про це, то хочу сказати: "Ні". Автор пише щоденно, вчасно, точно. Він пише вдумливо і логічно.

А ще автор пише хаотично, на емоціях, душевно. Побачив білочку, що їсть поданий на руці малого хлопця горішок і "прокинувся", почав думати, записувати думки. Він побачив, як люди "нагнули" цей світ. Як приручили неприручене. Як взяли під контроль те, що завжди існувало автономно. Як змусили нещасну білочку пересилити свій страх, підійти до небезпечної істоти і довірившись, взяти їжу. Взяти те, що люди відібрали. І тепер він пише, пише і пише.

Чи авторка я?

Почнемо з того, що я також пишу. Ба навіть зараз. Пальці черкають не всім зрозумілі слова. Хтось якось це прочитає, і тоді я стану авторкою тексту. Навгад написаних слів, що чимось стали. Купи словосполучень із сенсом.

Чи можна бути автором без читача.

Якось я написала текст коханій людині. Це була новела про поцілунок у церкви, де ми, неподумавши, обперлись і піддалися емоціям.

Я авторка того тексту тільки для неї.

Колись я писала великі тексти сповнені історії, сюжету, персонажів. Їх читало безліч людей. І тоді я була авторкою для всіх тих мені невідомих читачів.

Чи авторка я?

Я зараз почуваюся авторкою книги, над якою в школі знущалися діти. "Дивлюсь в книгу, бачу фігу", – як казала моя класна керівничка. Ніби й докладала зусилля, витрачала час свого життя, а діти всеодно бачать лише якусь фігу, а не текст.

Тож, я авторка цієї книги з фігою. Ніхто мене поки не читає.

Чи буду я нею? Звісно ж. Чому? Не знаю. Я просто черкатиму слова на листку, думку, а хто захоче, нехай читає, нехай розгледить там щось. Будь що, що йому буде потрібно.

Чи авторка я?

Так, мій текст прочитали.