Вступ
У культурі Пекло часто зводять до хаосу, абсолютного зла, демонів, занепалих zнгелів, «анти-раю» та місця, де грішники страждають за свої злочини. Тобто до моделей, які виросли з біблійної традиції та околобіблійних творів — на кшталт «Божественної комедії» Данте. Але ці образи ґрунтуються на чорно-білому баченні світу, притаманному релігійній моралі, особливо християнству.
Через це Пекло в багатьох сучасних сеттингах — Trench Crusade, Doom, Hotel Hazbin та інших — виходить плоским, передбачуваним і одномірним. Серед них особливо хочеться виділити Hotel Hazbin.
Hotel Hazbin
У Hazbin Hotel є кілька сильних сторін.
По-перше, Пекло зображене як сучасний світ, фактично як гротескна версія Америки.
По-друге, Аластер — надзвичайно харизматичний персонаж. Його візуальний образ, голос, манера поведінки й демонічні здібності створюють унікальну постать, яка легко запам’ятовується.
По-третє, Чарлі показують ізгоєм — навіть попри її статус принцеси Пекла. Це додає світу певної соціальної глибини.
Однак саме Чарлі, на мою думку, і робить це Пекло поганим та поверхневим образом. Її прагнення «врятувати» грішників і допомогти їм «спокутувати гріхи» повертає нас до чергового біблійного моралізму. Тобто до ідеї, що навіть Пекло має прагнути того ж самого, що й християнська мораль: виправлення і порятунку душ.
Проблема
Важливо усвідомити кілька принципових моментів:
Пекло у вигаданих світах може бути іншою цивілізацією, з власною культурою, філософією, релігією та моральним кодексом.
Ці норми можуть здаватися людям дивними, збоченими або неприйнятними — але це лише з людської точки зору.
Демони — це окремий вид, сформований іншим середовищем, історією, фізіологією й психологією.
Тому оцінювати їх людськими або «недемонічними» мірками — помилка від самого початку.
Саме через це Пекло у Hazbin Hotel та багатьох інших творах стає поганим, неглибоким образом. Бо воно, по суті, лише повторює біблійний шаблон. Автори намагаються використовувати моральний кодекс, написаний для людей, які жили тисячі років тому. І це — слабка основа для сучасного складного світоустрою.
У підсумку Пекло виявляється застряглим у формулі казки з мораллю, замість того, щоб бути повноцінною інопланетною цивілізацією зі своєю логікою й етичними правилами.
“Пекло у Строках та Віршах”
Хтось, безумовно, скаже: «Критикуєш — запропонуй своє».
І на це я можу відповісти наступне.
У мене дійсно існує власний концепт Пекла — робоча назва котрого проста «Пекло». Це не чергова спроба переосмислити біблійний образ, а повноцінна система: зі структурою суспільства, внутрішньою ієрархією, культурою, моральним кодексом і логікою існування — від демона-бідняка до одного з князів Пекла. Концепт досить об’ємний і вже сформований у великий текст, який пояснює, як саме функціонує ця цивілізація.
Але наразі я свідомо не викладаю його повністю — з причин, які я поки залишаю при собі.
Натомість я можу поділитися невеликою збіркою віршів, що служать своєрідними дверима у цей світ. Це — не пряме пояснення, а перші відблиски атмосфери, образів, емоцій і філософії мого сеттингу. Через поезію можна побачити контури того Пекла, яке я створив — не біблійного, не моралізаторського, не копійованого з попкультури, а власного. Хоча одразу зазначу: мій сеттінг побудований на комбінації феодальної Європи, класичної європейської демонології, римської образності та латинських мовних елементів, доповнених символікою семи смертних гріхів.
"Епоха Хаосу"
І покинуто трон,
І покинуто палац.
Пішов геть перший князь,
Безмовно відмовився він від влади
Й щез назавжди.
А пекло захлиснув хаос неосяжний,
Бо кожен прагнув трон зайняти
Й владу абсолютну узурпувати.
Та щез палац княжий — Пандемоніум,
Та щез разом з ним і трон
І ще дужче розгорілася боротьба за владу.
І з хаосу цього явився Астарот
Перший з демонів великих.
Перший серед рівних.
Що об’єднав князів майбутніх
Щоб порядок повернути,
Щоб закон встановити
Й витягти пекло з хаосу пучини.
Та з ними владу розділити
І нову епоху розпочати,
Яку зватимуть часом Порядку.
Котрим Астарот одержимий.
"Спадщина Першого"
Зірве він окови,
Що добровільно одяг,
Щоб виконати давній наказ,
Який беріг у таємниці від всіх.
Але тепер настала мить,
Коли пеклу суджено знову змінитись,
Бо почявся історій новий виток.
Адже він виконав володаря наказ
І з безодні підняв палац,
А разом із ним повернувся і порожній трон,
Що буде зайнятий знов.
Бо в світ явився той,
Хто гідний зайняти престол,
Що був покинутий давно.
Але є питання єдине:
Як вчинить спадкоємець.
"Прокляття Однорогих"
З єдиним рогом народився —
І цим матір обрік на смерть,
Бо за народження однорога
Потрібно ціну заплатить.
І причина цього нікому невідома…
Та для дитя, народженого таким —
Це прокляття, гірше за жахливу смерть.
Бо кожен демон у пеклі,
Від бідняка й аж до князя,
Відчуває страх перед єдиним рогом,
Що росте на лобі твоєму
Хоча причина того давно забута.
Тож дитя можу побажати лиш одне:
Хай пощастить тобі в житті
Хоча б один-єдиний раз,
Бо пані Життя — ще та сука…
"Ляльковод Бажань"
І тіло вже під владою його,
І душа — раб покірний, мов тінь безмолвна.
Твої бажання злилися з його.
І тепер ти лише лялька в руках його.
За нитки котрої він смикає вміло.
Ведучи свою виставу соблазнів.
Та пізно зрозумів ти це.
Бо стал іграшкою власних бажань.
А лялька завжди покірна ляльководу.
Що смикає за незримі нитки.
І твоє бажання — зброя його.
Котра стала кайданами для тебе.
Якими він керує майстерно.
Та непомітно для всіх.
І лише його пташеня є вільним.
Від цих липких ниток.
Бо їхні почуття нефальш.
Що схована серед безкінечних інтриг.
"Творець та Муза"
Серед картин та скульптур,
Що одночасно прекрасні й жахливі,
Роздаються крики —
Крики болю та страждань,
Бо майстер ріже плоть і каліче,
Творячи нову скульптуру,
На котру надихнула
Його крилата муза.
Що зустрів майстра пожаліла,
Що крила відростила,
Бо за крила ціну заплатила,
І тепер не зможе майстру дитину народити.
Тому шукає, як спадкоємця для коханого створити.
Але майстра це не хвилює,
Бо він обожнює свою крилату богиню,
І для неї доньок із плоті створив,
Що лиш сміхом невинним, дитячим, демонів жахають,
І музу мамою називають.
"Ненаситний Хижак"
Звучить мисливський ріг —
Сарана випущена на волю
І женеться за здобиччю мисливська зграя,
Щоб втамувати голод князя
Та не опинитися на його столі як страва.
Бо кожен знає —
Ненаситна його утроба,
І з'їсти він будь-кого
Щоб хоч на мить вгамувати свій голод.
Тому лиш справжній хижак
Виживе поруч із ним.
І вслід мисливській зграї
Реве скажено чорна сарана,
Що голодна вирвалася з кліток
І рве всіх підряд,
Бачачи в мисливцях лише здобич.
І сьогоднішнє полювання — посвята,
Бо дитина має довести, що є нащадком князя,
Котрий ніколи не визнає слабкого —
Адже це суперечить його натурі:
Хижака і мисливця, що визнає лише силу.
