Я прокинувся та сів, протираючи очі. Після цього повернув голову в бік тумбочки й на годиннику побачив, що вже десята ранку.
Від цього я був готовий вилаятися у весь голос, але в останню мить згадав, що сьогодні субота. Тож розслаблено впав головою на подушку.
Відразу було видно, що останній тиждень був паперовим завалом у всіх сенсах.
Тут я звернув увагу на Ромарі, яка, як і завжди, лежала у мене під боком.
Я не раз казав їй: "З мене погана грілка.". На що завжди отримував від неї чергову фразу про жеребчика чи асіля.
Чесно кажучи, ця її «коняча» тема мене дратувала, але що зробиш, коли вона така любителька конячок.
За думками, я й не помітив, як вона полізла під ковдру та залізла на мене. Після цього, стягнула мої труси, і обхопивши руками стегна почала нагло і напористо смоктати мій член.
Від цього я вчепився пальцями в ковдру й почав повільно дихати, намагаючись утримати контроль. Бо незбирався беззастережно відаватися бажанням Ромарі. Ми дома пара, а не начальник та секретар.
Це була звична ситуація, бо вона обожнює у вихідні зранку влізти мені в труси без спросу.
Щоб її жеребчик за таку наглість "покарав" свою кобилку. Так вона це все називає.
Я не був проти цієї наглості лише тому, що розумів: це її спосіб розслабитися. Можна навіть сказати — улюблений.
Враховуючи, як порою її тягне на маленькі провокацій, особливо по п'яні.
Тим паче, добре знаючи мої смаки Ромарі спеціально ложится повернувшись до мене своєю дупцею. От провокаторша.
Тут я розрядився нездатний більше терпіти її напор. Вона, ж повернувшись до мене обличчям, всілася на мій живіт, упершись долонями мені в грудну клітку.
На ній була її проста біла білизна, яку можна назвати домашньою, та біла сорочка із зображеннями мультяшних конячок. Штанці своєї піжамки вона вдягала лише в холодну пору року.
— Ну як моєму жеребчикові, сподобалося?
Вона сказала це з легкою грайливо ноткою, а на її обличчі красувався задоволений вираз. Наче вона з'їла основну страву, а тепер в неї на черзі десерт.
Я лише спокійно видихнув, слухаючи цю пропозицію про продовження. Після чого заговорив:
— Давай, Ромарі, я споч…
Але моя фраза обірвалася на півслові.
Її погляд став серйозним, а в очах з’явилося: «І скільки разів говорити тобі…».
— Прости, Ріка, — видавив я.
Постійно забуваю вдома перемкнутися з прізвища на її ім’я, що завжди дратує Ріку. І вона може випалити на це: «На роботі я — Ромарі, а вдома — Ріка».
Невстиг я і рота відкрити, як вона знова заговорила.
— Я приготую сніданок, а потім виберу яку-небудь порнушку для свого жеребчика, — сказала вона у своєму звичному владному тоні. І її слова означали: «Хочеш цього, Єрику, чи ні, але по суботах у нас секс».
На ці слова я випалив із неприкритим роздратуванням.
— Не забувай, кухня — моя територія.
Ріка ж мовчки, наче не помітила моїх слів, злізла з мене та пошльопала з кімнати.
У кухні витав аромат свіжозвареної кави.
Я щойно виклав сніданок на тарілки — яєчню з беконом. Просто й банально, але ми не заморочуємося над сніданком. Від слова ніколи.
Ріка сиділа, закинувши одну ногу на іншу, і тягнула каву з чорного кухля з витонченими срібними літерами «Мій Шеф».
Втупившись у телефон, вибирала, що будемо дивитися.
Вона любить усі ці штуки на кшталт спільних — купань, переглядів фільмів, порно й подібного.
Вважає це корисним для наших стосунків. Я ж просто кажу на таке своє «так», розуміючи її логіку.
Хоча це часом дратує — особливо коли вона забуває, що іноді потрібно мати трохи вільного часу.
— Що скажеш про це?
Я мовчки підійшов і заглянув у її телефон. Лише зиркнувши на скріни, випалив:
— Банальне до нудоти.
Після цього поклав виделки й усівся на своє місце. Ріка ж, поставивши кухоль на край стола, продовжила шукати, що ми подивимося.
— А ось це цікаве.
За її тоном одразу було зрозуміло: «Хоч стріляйся, а дивимося саме це».
Вона протягнула руку з телефоном уперед. Побачене на дисплеї — якраз у її смаку, вся ця тема з "жорсткими покараннями".
Я лише кивнув: говорити з набитим ротом — не мій стиль.
Ми лежали в ліжку. Ріка на планшеті займалася своїми справами.
Я ж, уткнувшись у телефон, листав рецепти, думаючи, що приготувати на вечерю. І сьогодні зовсім не хотілося заморочуватися — хотілося чогось простого.
Але як назло в стрічці були лише всякі заморочки.
Тут Ріка порушила тишу:
— Я тут згадала, Єрік, що у тебе скоро день народження.
Від цих слів я на мить завмер, а потім повернув голову в її бік.
— І що ти задумала?
У мене було відчуття, що її задум може мені не сподобатися. Ріка прибрала планшет на тумбочку і підсунулася ближче.
— Ми завтра поїдемо в сексшоп, щоб купити наряд, бо я хочу побалувати свого жеребчика.
Я повільно видихнув, розуміючи, яка морока мене чекає.
— А що заважає скористатися одним із уже куплених нарядів?
І вона одразу, наче папір, скомкала мій аргумент у м’ячик і викинула його в сміття.
Влізла на мене, і поклавши мої руки на свої стегна, заговорила:
— Я хочу побалувати тебе чимось новим.
Було відразу зрозуміло, що в її планах лише один варіант. Але мені було чим відповісти.
— Тоді я схожу за продуктами, а то завтра може не бути часу на це.
Ріка з незадоволеним виразом злізла з мене — вона явно хотіла повторного сексу. Що сказати, ще один прояв важкого тижня: її більша постільна активність, ніж зазвичай.
Був понеділок. Я сидів на робочому місці, занурений у папери. Настрій був паршивий після вчорашнього походу в секс-шоп. Провести пів дня в магазині, щоб вибрати один-єдиний наряд — таке собі «задоволення».
Але Ромарі було важливо, щоб наряд мені подобався і щоб на ній він сидів ідеально. Тому вона була готова провести там хоч увесь день.
Я відсьорбнув трохи кави зі стаканчика, щоб змочити горло.
— Все нормально, Єрику?
Це була Еліс, яка й далі намагалася підбивати під мене клин, бо була з тих, хто не хотів визнавати поразку.
Хоча для багатьох у фірмі давно не було таємницею наші з Ромарі стосунки. Неможливо їх приховати, коли працюєш в одній компанії, а тим паче — в одному відділі. І навіть той факт, що особисте залишається вдома, цього не змінює.
— І що тобі потрібно, Еліс? — сухо сказав я, навмисне надавлюючи на останнє слово, і зробив ще один ковток із стаканчика.
Вона вдала, що не помітила цього, і заговорила:
— У тебе зранку така кисла міна.
Значить, вирішила зайти здалеку. Ну, тримай.
— І ти через це відволікаєш мене від роботи, — так само сухо відрубав я. Мені зараз хотілося лише відпрацювати день, а не грати в цю гру «Може, Станеш Моїм Трофеєм».
Після цього я вкинув порожній стаканчик у смітник біля столу.
Вона, схоже, зрозуміла мій настрій, бо мовчки відступила і більше не намагалася вдавати з себе турботливу жіночку. А залишок дня минув спокійно.
Наступні два дні в цілому пройшли спокійно, тим більше настрій ще в понеділок вирівнявся десь під вечір.
А потім настав четверг, і мій день народження, про який мені нагадала Ромарі.
Оскільки був робочий день, усі страви для застілля замовили в ресторані. Тим паче, Ріка на день народження нізащо не дозволила б мені працювати вдома.
Хоча саму її ніколи не заставиш відмовитися від хатніх справ у власний день народження.
У вітальні був накритий стіл для родинного застілля: батьки Ріки та її брат із дружиною.
Коли моєї рідні не було, ми перестали спілкуватися через Ріку — десь через пів року після того, як ми почали зустрічатися.
Хоча правильніше сказати, через те, що вона їм не сподобалася. Рідні на мою шию й так було важко влізти, що вже казати, коли поруч зі мною є така жінка, як Ріка.
Я неспішно тягнув вино з широкого, низького стакана, впіввуха слухаючи, як тесть та шурин обговорювали свої справи, свій меблевий бізнес.
Невістка ж сиділа, уткнувшись у планшет; наскільки я знаю, вона працює дизайнером, якщо не помиляюся займається дизайном одягу.
Мене особливо не цікавило, хто й чим заробляє — є речі й важливіші.
Тут увійшла Ріка разом із тещею, несучи великий торт із тридцятьма двома свічками, які були запалень.
З їхньою появою всі відразу відірвалися від своїх справ.
Підійшовши, вона поставила переді мною торт і чмокнула в щоку. Я ж, подивившись на торт, присвиснув — це явно був найдорожчий пункт у рахунку нашого невеликого застілля.
Він був зроблений у вигляді циркового шатра, ніби зійшов із якогось мультсеріалу, і не було сумнівів у майстерності кондитера.
Сам дизайн торта не дивував, а от рівень виконання — так.
Ріка чудово знає, що я люблю мультфільми, особливо буфонади. Уже не кажучи про пункт у бюджеті на мерч, що цю любительку конячок дуже забавляє.
Я глибоко вдихнув і різко видихнув, задуваючи свічки.
Після цього всі взялися накладати їжу й повернулися до розмов, які перейшли в більш особисте русло.
Тости були виголошені, шлунки повні, більша частина торта приговорена, а всі лениво тягли алкоголь чи розмовляли. Проще кажучи, штиль посеред моря.
Але він зник в одну мить і найбільш очікуваним способом.
— Ріка, скажи, коли ви порадуєте нас звісткою про онуків?
Це була теща, язик якої вже почав заплітатися від випитого, і яка підняла одну зі своїх улюблених тем — котра всім набила оскомину, а то і дві.
Я помітив, як на неї коситься невістка, а в погляді шурина читалося одне: «знову починає», хоча вираз його обличчя майже не змінився.
Я просто, не відриваючись від стола, повернув голову у бік Ріки — просто лінь. Вона з легкою посмішкою відповіла:
— Мамо, коли свершиться, тоді й порадуємо.
Її голос був спокійним і впевненим, незважаючи на сп’янілі нотки в інтонації. Очевидно, її не хвилювала поведінка матері, бо протягом останой півгодини вона косила погляд у мій бік.
Тут я згадав про наряд, куплений у неділю, про який забув через роботу. Вже хотілося спати, а спогад про цю «ганчірку» нагадував, що наступні кілька годин мені точно не дадуть спокійно відпочити. Єдине, що радувало цього разу, — активності від мене не вимагалося.
Десь на задньому фоні лунала розмова, але я зовсім не розумів жодного слова. І це мене лише тішило. Теща іноді й на тверезу голову буває важкою — що вже казати, коли п’яна.
Поволі очі ставали важкими, голова трохи нахилялася до столу, і шум навколо стишався, наче він сам вирішив відпустити мене. Можливо, тесть вирішив втрутитися… а може, просто я...
Раптом мене дернули за плече, і, зрозумівши, що заснув за столом, почув голос Ріки:
— Як, мій соня, сам доберешся до ліжка чи ні?
Я щось незрозуміле буркнув, ледве піднявся й поповз у бік спальні.
Від звуку будильника я ледь не підскочив на ліжку, відключив його і побачив, що вже сьома ранку.
В голові відразу вибухнуло: «СУКА! Вже сьома, а сніданок не готовий!»
Я набрав у легені побільше повітря і повільно його випустив. Потім піднявся і швидко одягнувся. При цьому краєм ока помітив, що наряд куплений у неділю висить у шафі і ще не розпакований.
Що мене не здивувало — я взагалі не пам’ятав, як добрався до ліжка. Тому "вручення" подарунка, вона перенесла на сьогоднішній вечір.
Влетівши на кухню, я наткнувся на Ріку, яка вже була одягнена і тримала в руках два кухлі: один чорний із витонченими срібними літерами «Мій Шеф», а другий червоно-жовтий із мультяшним клоуном.
Вона подала мені другий кухоль із легкою посмішкою та грайливим блиском в очах. Я зараз для неї, мабуть, виглядав забавно через свою поведінку.
— Розслабся, Єрику, я вже приготувала сніданок.
Від її слів стало відразу спокійніше, і я простягнув руку за свойм кухлем.
