Це вже не перша моя стаття про особисті кордони. Адже саме вони показують не лише можливості людини, а й твої щодо неї.
Попри очевидність теми, мало хто замислюється, що чіткі кордони — це не лише про захист. Вони несуть значно ширший зміст, зводячися до поняття «цілісність». Чому я знову повертаюся до цієї теми? Бо моя практика щодня демонструє: вона стосується майже всіх. І що цікаво — що розумніша, талановитіша та потенційніша людина, то гострішою стає ця проблема.
Розберімося, чому так.
Уявімо людину як прекрасний будинок посеред поля, наповнений усіма благами. Здається — ідеальна картина. Але будинок без дверей і вікон. Протяги гуляють усередині, а будь-хто може зайти, скористатися благами й піти, залишивши за собою розкрадання та спустошення.
Так само знецінюються внутрішні ресурси людей без кордонів.
Що відбувається? Порушується баланс: ви віддаєте — а у відповідь отримуєте використання.
«Що робити?» — спитаєте ви. Психологи порадять: відбудовувати кордони. Звучить правильно, але часто не працює. Бо це нагадує паркан навколо вже зруйнованого будинку.
Перш ніж ставити паркан, треба відновити сам будинок — свою цілісність: «вікна й двері», внутрішній лад, наповнення.
Коли гарний, доглянутий, цілісний будинок стоїть огороджений і зачинений, навряд чи хтось наважиться вдертися. А навіть якщо спробує — безуспішно. Його цінність зростає не тільки завдяки наповненню, а й завдяки недосяжності. Доступ можливий лише за згодою хазяїна.
Тож важливо працювати над внутрішнім «Я», його цілісністю та прийняттям. Бо коли ми себе не цінуємо, то мимоволі впадаємо в позицію «жертви», яка намагається відкритими дверима здобути прихильність інших і натомість отримує розчарування.
У своїй роботі я допомагаю людині відновити «вибоїни» її внутрішнього поля. І тоді вже сама людина — своєю цілісною енергією, через усвідомлення власної унікальності та наповненості — визначає, кому й коли відкривати двері, а для кого не варто навіть відсувати завісу.
Джерело практики: Майстерня психологічного зцілення
