Кроками від соціальної тривоги

Людина, що живе в сучасному соціумі, але не існує в медіапросторі, напевне, хотіла б почати з чогось ідеального. На кшталт нонфікшиновської публікації про «токсичну продуктивність», чи щось у цьому роді, або з рецензії нещодавно прочитаної книги. І вона пробуватиме створити все як задумала, але жоден з варіантів не здасться їй достатньо привабливим, Вони виглядатимуть не так, як у її уяві: не ті думки, не той стиль, невластива їй манера написання. Що і наштовхне її на написання такого тексту.

«Як мої роботи виглядатимуть в очах інших?» «Хтось взагалі це читатиме?» - і вже у твоїй голові мелькають кадри з життів незнайомців, як вони пролистують навіть не дочитавши заголовок. Твоє «мистецтво» зливається з тисячами таких же «мистецтв». Твоє самовираження буденне і нудне, воно припадатиме пилом на полицях інтернет-всесвіту як ще один зразок твоєї невдачі, ще однієї закинутої справи. І ось знову все у сірих тонах, все до болю звичайне й обтяжуюче, а ти котишся по низхідній спіралі.

Наступним став би легкий (або не дуже) відчай. Та на одній зі сторінок Інстаграм чи Друкарні увагу приверне фраза когось з терапевток про те, що думки можна навчитись обирати як одяг. Спочатку не придаси цьому значення, згодом вона повертатиметься й повертатиметься до тебе ефектом Баадера-Майнгоф, поки ти не прийдеш до усвідомлення, що велика частина твого життя не на 100% істинна реальність. Що твій світ багато в чому залежить від того, що в тебе в голові. Ти можеш обрати призму сприйняття.

Така до сміху проста істина насправді виявляється однією з найскладніших. Тож нам ще якийсь час прийдеться мандрувати своїми заплутаними палацами свідомості. Але ми зможемо все пройти, тип паче, що вже зробили той “перший крок”.

P.S. Як зрозуміло з тексту вище, це моя перша публікація, тому буду рада почути відгук)) Як Вам такий формат? Чи є він комфортним та зрозумілим для читання?