"Для Неї"

Був четверг.

На небі — лиш рідкі хмаринки, які неспішно гнав вітер.

У переносці-кенгуру сиділа моя півторарічна донька.

Ця соня спала, але це не гарантувало, що не прокинеться просто зараз.

На плечах — лямки рюкзака з речами для дитини, у руці — сумка з продуктами.

Перехожі здивовано кидали погляди, ніби батько з малою дитиною — це щось дивне.

Мабуть, вважають, що виховувати дітей — це жіноча справа.

Ну звикайте, це перший, але не останній раз, коли ви це бачите.

Дійшовши до під’їзду, я піднявся пішки — квартира на другому поверсі.

Першим ділом відніс Елі до ліжечка. Але тільки-но встиг занести пакети на кухню,

Як раптом аудіоняня сповістила — соня прокинулася.

Побачивши мене, вона замовкла і стала мовчки чекати, тримаючись за перегородку ліжечка.

Вимовила щось схоже на:

— Тато, гуляти.

Вона намагалася говорити, але поки не дуже виходило.

Я подав їй плушевого кролика зі стільця біля дверей.

— Я зараз розкладу продукти, а потім підемо гуляти.

Елі дивилася мовчки, з таким поглядом, наче казала: «А чому не одразу?»

Я увімкнув їй мультики і повернувся на кухню.

Сидів на лавці, поруч лежав рюкзак. Поглядав одним оком на Елі, що сиділа в пісочниці з відерцем та лопаткою.

Вона гралася, не звертаючи ні на кого уваги — занурена в свої дитячі думки.

— Добрий день, — прозвучав поруч жіночий голос.

— Добрий день, — спокійно відповів я.

— Ви тут недавно?

Я повернув голову, не забуваючи краєм ока слідкувати за Елі.

Судячи з усього ця жінка, теж на прогулянці з дитиною.

— Вчора заїхав до нової квартири.

Навіть без слів було помітне здивування від мого "заїхав".

Думаю, вона була здивована ще й тим фактом, що дитина на прогулянці з батьком.

Ох, ці стереотипи.

— А у вас дуже мила дівчинка.

Я лише кинув:

— Угу.

Всі так кажуть. Наче це щось міняє.

— А як вас звати? — не відпускала вона.

— Чарлі.

Мені вона була зовсім нецікава, але не можна забувати про банальну ввічливість.

— Рада познайомитися, я — Мері.

Мені не подобалось її бажання затягнути мене в розмову. Хотілося просто послати — але поруч Елі. А тато довжен бути прикладом.

Тут підбігла Елі і сказала щось на кшталт:

— Хочу додому.

Я піднявся на ноги, накинув рюкзак на плечі. Та нагнувся, щоб взяти доньку за руку. І ми пішли додому.

— Рада була познайомитися, — сказала Мері. Я лише кивнув. Таке казати — не моє

Достав Елю з ванної, вона терла очі кулочками рук і позіхала. Витерши, відніс її до дитячої кімнати, де одягнув у пастельно-блакитну піжамку з хмаринками. Уклав у кроватку, поцілував у лоб.

Після цього пішов наводити порядок у ванній, а потім заправив і увімкнув кавоварку. Ніч буде довга через строк здачі роботи, який майже догорів.

Прокинувся і підняв голову зі столу.

На моніторі ноутбука була завершена робота, яку залишалося лише відправити в компанію. Іконка ж сигналізувала про майже нульовий заряд.

Підключивши зарядне, пішов готувати сніданок. Попутно зазирнув у дитячу — перевірити, чи спить мала соня.

Поки готував, задзвонив телефон.

Це була мама. А я думаю — чого б це їй дзвонити? Вона ж без причини не телефонує.

— Чарль, у тебе які плани на сьогодні? — питає.

А в мене в голові щось заворушилося — ніби забув щось важливе.

— Може, нагадаєш, мам? — спокійно відповів я, не відводячи погляду від пательні, де смажився омлет.

— От це ти, сину, дожився — про власний день народження забув.

Я лише хмикнув. З дитиною та роботою можна запросто забути про такі речі.

— Що скажеш, як я прийду? — Вона зробила невелику паузу, наче не хотіла бути надто нав’язливою.

— Влаштуємо маленьке свято.

Я не сумнівався: вона просто хоче приїхати до внучки. Але їй потрібен був привід для цього, ніби це могло виглядати неприйнятно.

Хоч у мене й було двоє старших братів, але Елі — єдина її внучка.

— Елі буде рада побачити бабусю, — сказав я і відключив плиту.

— Тоді чекайте, — почулася відповідь.

Вона скинула дзвінок.

Мама приїхала близько третьої години й привезла торт.

Ми відразу взялися за приготування святкового столу.

Елі ж постійно крутилася біля бабусі.

Вона дуже зраділа її приїзду — бабуся рідко буває в нас у гостях.

Тим паче, ця мала бешкетниця добре знає:

бабуся, на відміну від тата, не так ретельно рахує, скільки солодощів вона вже дала.

А я знаю: якщо з'їсти більше дозволеного — починається "бунт на кораблі".

І хтось одразу хоче відправити тата "на корм рибам".

А так — усе йшло спокійно.

Було майже північ. Кілька годин тому я вклав Елю спати.

Зараз я сидів із мамою за столом. Ми майже допили пляшку коньяку, яка лежала в мене в заначці — якраз на подібний випадок.

— Чарлі, тобі варто знайти для Елі маму, — промовила вона трохи заплітаючим язиком.

Алкоголь, як завжди, розв’язував їй язика. Вона говорила те, що давно крутилося в голові, але на тверезу не наважувалась озвучити.

Я знав, що це потрібно. Але поки не був готовий на цей крок. Минув лише рік після розлучення з дружиною.

І ще різав по живому один відразливий факт, який я усвідомив уже після розлучення: якби не несподівана вагітність — вона пішла б раніше.

— Ти ж пам’ятаєш доньку сусідки, Нелл? — мама вирвала мене з думок.

— Мам, ти думаєш, одного року достатньо? — відповів я.

Вона подивилася на мене п’яним поглядом.

— Як хочеш, милий, — і після короткої паузи додала:

— Я знаю, тобі важко. Але це піде на користь вам обом.

Мама, звісно, знову була права — це потрібно і доньці, і татові.

Тут мені в голову прийшла думка:

— Не знаєш мам, що там у Бена та Роу?

Вона уперлась кулаком у щоку з таким видом, ніби кажучи: "Не ухиляйся від теми".

— Бен, як завжди, зайнятий своєю автомайстернею, — сказала мама, наливаючи в рюмки залишки коньяку, і додала:

— Якби не знала, що вони зустрічалися ще з університету, здивувалася б, що в нього є дружина.

Я розумів маму. Для Бена порпатися в авто та іншій техніці — справжня манія.

Вона нахилила голову назад і випила вміст рюмки, після чого взяла дольку лимона і з’їла її.

— Роу, як завжди, тратить час на "свою кішку" і її спортивну кар’єру.

Я хмикнув. Мати нетерпляче ставилася до його дружини-спортсменки, хоча й намагалася не показувати цього — робила це виключно заради брата.

Я піднявся, випив із рюмки, після чого кинув:

— Вибач, я поки ще стою на ногах, тож піду спати.

.

З мого дня народження пройшло майже два місяці.

За цей час я встиг на прогулянках познайомитися з місцевими матусями.

Здається, я для них уже став звичним явищем — принаймні частково.

І впевнений, чоловіки деяких із них не надто раді моїй появі, бо мене, без сумніву, ставлять у приклад як хорошого тата.

Пам’ятаю, щось подібне було ще до переїзду: сусіди, які раніше на мене не звертали уваги, почали дивитися косо — ніби я їм щось зробив.

Хоча це вже не моя проблема, що когось дратує, коли на когось іншого тикають.

Також я познайомився з сусідкою по майданчику Сьюзен. Приємна жіночка, з котрою можна перекинутися кількома словами.

Хоча мені не сподобалось, коли вона стала проявляти увагу до Елі. І був здивований, що та не була проти — зазвичай вона не любить увагу з боку незнайомих людей.

А так дні йшли спокійно: турбота про доньку та робота — всяка маркетингова чуш, а точніше — дизайн.

Але наближався кінець кварталу. А це значить — буде квартальна нарада у відділі.

І пройде вона в офісі.

Бо начальниця вважає, що її треба проводити "наживо".

Звісно, так зручніше їздити по вухах за косяки й інші недочети.

Тож, коли була назначена дата, я зателефонував мамі. Але виявилося, що вона зламала руку.

Впала з драбини, коли підрізала дерево в саду. Хоч обійшлося тільки цим.

Просити братів було безглуздо: Бен живе в іншому місті, а возити Елі на один день до його дружини — безсенсовно.

Про Роу взагалі мовчу — у них усе крутиться навколо режиму його дружини.

А сусідам я настільки не довіряю, хоч вони здаються нормальними людьми.

Тож довелося шукати няню.

Що для мене теж було сумнівним варіантом, але здавалося найменшим злом.

У призначений день я дочекався няню й видав усі інструкції: де лежать потрібні речі, і всякі дрібниці — типу обмежень на солодке та інше.

Хоча дівчина мене здивувала — виявилося, що вона племінниця сусідки по майданчику. І від цього стало якось спокійніше.

Хоч я й не зовсім розумів чому.

Зі сусідкою Сьюзен я перетинався на майданчику, і ми трохи балакали кожного разу.

Але не сказав би, що я їй довіряю.Хоча думаю, може допоможе племіниці.

Нарада почалася незабаром після мого приїзду й тягнулася десь п’ять-шість годин.

Ще та тягомотина, особливо з огляду на характер начальниці.

Вона, як завжди, не дуже стежила за язиком і накидалася на всіх підряд — за кожну дрібницю.

Думаю, хтось із колективу потім жартуватиме, що в неї знову не склалося з особистим життям.

Бо всі знали: з цим у неї давно негаразд. Хоча, як я знаю, у половини відділу теж не склалося.

Коли нарада завершилася, всі вийшли надвір.

— Окейлі!

Це була начальниця. Я обернувся — вона стояла з портфелем в одній руці і піджаком в іншій.

— Може, сходимо, посидимо в барі? — сказала вона обережно, ніби боялася сполохати.

— Вибачте, мем, але в мене вдома дитина. — З цими словами я розвернувся і пішов до виходу.

Начальниця лише розчаровано глянула мені вслід.

Коли зайшов до квартири, був здивований — у повітрі витав запах їжі.

Зайшовши на кухню, я застиг, мов стовп, від побаченого.

Річ була не в Сьюзен, яка готувала вечерю разом із племінницею. А в Елі, що крутилася навколо сусідки, як навколо бабусі.

— З поверненням, Чарлі, — заговорила Сьюзен, помітивши мене.

— Ми тут вирішили приготувати вечерю, — додала вона після короткої паузи.

Після цього витерла руки паперовим рушником, відкрила морозилку, дістала банку пива й сунула її мені в руку. Потім вивела в коридор:

— Іди, подивися телевізор, розслабся, а ми про все подбаємо.

Чесно кажучи, хотілося вилаятися — мене щойно виштовхали з моєї кухні.

Але, побачивши, як Елі тримається за її спідницю, я промовчав.

І пішов, роздратований цим… непотребством.

— У морозильнику ще є пиво, — кинула Сьюзан мені в догонку.

Племінниця Сьюзен пішла, коли ми закінчили з готуванням — у неї зранку пари, а живе вона в іншому кварталі.

Тож залишилися втрьох.

І я намагався не дивитися на те, як Сьюзен годує Елі з ложечки.

Це вже був удар під дих, з яким не впораєшся.

Через це не хотілося їсти.

Роздратування росло, глушачи все інше.

Це мій дім і моя дитина! — хотілося кричати. Але заради Елі я мовчав.

Випите пиво взагалі не дало жодного ефекту.

Наче провалилося в порожнечу, а не в шлунок.

— Чарлі, — мене потрясли за плече.

Поруч стояла Сьюзен і спокійно чекала моєї реакції.

— Я вклала Елі спати.

Я промовчав, намагаючись дати собі раду з емоціями.

З одного боку — вдячний їй за допомогу. З іншого — злюся за вторгнення.

Але знову спливає перед очима обличчя Елі — щасливе, коли вона поруч із нею.

— Я піду, — сказала Сьюзен спокійно, з легкою турботою в голосі.

Зупинившись у дверному прорізі, додала, не обертаючись:

— Якщо потрібна допомога — звертайся, Чарлі.

Я ще трохи посидів.

Потім пішов у спальню, залишивши неторкану тарілку з їжею на столі...

Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Сергій Циганко
Сергій Циганко@RockRt

Письменник Любитель

81Прочитань
0Автори
1Читачі
На Друкарні з 26 червня

Більше від автора

  • "На Перехресть"

    Історія про те, коли ти опиняєшся на перехресті і маєш обрати один із шляхів. Від цього вибору залежить, яким буде твоє майбутнє. І тут постає питання: як саме зміниться твоє життя.

    Теми цього довгочиту:

    Психологія
  • "Важко Відпустити"

    Історія про коли важко відпустити, коли тіло і серце вже не в унісон. Коли бажання згасає, а душа тримається за минуле. І навіть страх втратити важливіше, ніж біль нездійснених сподівань. Час іде — час відпускати чи боротись?

    Теми цього довгочиту:

    Психологія
  • "Надтопухнастий Пес"

    Історія про те, як через зовнішність соціум приписує людині роль, яку вона не просто не приймає, а яка суперечить її суті.

    Теми цього довгочиту:

    Психологія

Вам також сподобається

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається