"Розчинитися й загубитися в сірій масі, що зветься юрбою, легко, але іноді вдається вирватися з неї й залишитися собою." Автор.
Ніч. Корпоратив.
Сиджу в чоловічому туалеті, в кабінці. Уже п’яний — і, як завжди в такому стані, зі мною можна робити що завгодно. Повністю беззахисний, нездатний навіть мінімально опиратися. Наче туша, підвішена на м’ясницький гак — без волі, без сили, просто шматок м'яса.
Що, мабуть, дивно, з огляду на мій зріст — понад два метри.
Але алкоголь зводить будь-яку фізичну перевагу нанівець.
Принаймні в моєму випадку.
Мене затягнула сюди брюнетка з сусіднього відділу. Імені її я не пам’ятав — майже ні з ким не спілкувався, окрім колег зі свого відділу та кількох товаришів з інших.
Просто не тягнувся до центру уваги — шукав коло своїх. Не більше.
Вона стояла навколішки, однією рукою вчепившись у моє коліно, другою — дрочила мені. При цьому вона смоктала і пестила язиком мій стояк.
Я дихав повільно, намагаючись тримати себе в руках. Обличчя палало — від суміши алкоголю і збудження.
Її обличчя й погляд говорили, що вона повністю занурена в процес. Вона, здавалося, насолоджувалася кожним рухом, кожною миттю.
Я, попри все, що вона витворяла, чудом зберігав здатність мислити.
Думав: навіщо їй усе це? Ми ж навіть не були знайомі. Та й я особливо не притягував жіночі погляди.
Хоча, зізнатися, іноді цих жінок — при всьому бажанні — просто неможливо зрозуміти.
Неочікувано я розрядився, і це, здається, тільки розпалило її.
Вона грубо схопила мій стояк обома руками і почала нарощувати темп — агресивно, жадібно.
Чесно кажучи, вона нагадувала мені дику кішку, з якої виривається невгамовне бажання. Хоча питання — чого саме: сексу чи чогось іншого.
Це викликало в мені дискомфорт: я завжди віддавав перевагу чомусь м’якшому, спокійнішому, а не грубому і дикому.
Вона заковтувала член глибоко, аж до самої мошонки — ніби хотіла висмоктати до останньої краплі.
Я не стримувався — просто не був готовий до такого натиску.
Від її напору розрядився вдруге і, попри дискомфорт, усе одно насолоджувався моментом.
Хоча розумів: це всього лиш реакція на стимуляцію. Нічого більше. І від цього ставало тільки гірше — наче всередині наростав тиск, який не дає спокою.
Вона підняла на мене погляд і повільно облизала губи, наче хотіла ще раз прожити цю мить.
Чесно кажучи, я був у шоці. Усе це було повністю неочікувано.
Ми перетиналися по роботі — і вона ніколи не справляла враження жінки, здатної на подібне.
Вона піднялася й залізла на мене.
— Сподобалося? — запитала вона грайливо, з задоволеною посмішкою.
Потім вона повільно і пристрасно поцілувала мене в губи.
І в цей момент у мене знову прокинулося те дратівливе відчуття — ніби мене знову ставлять у рамки лише через зріст, вважають альфою, домінантом, яким я не є.
Це тупе, нав’язане кліше, з яким я постійно стикаюся.
Я тільки трусонув головою, намагаючись відігнати всі дурниці. Ця шокова ситуація частково протверезила мене.
— Продовжимо тут, чи підемо до мене? Я живу неподалік, — промуркотіла вона, як грайлива кішка, явно не помітивши змін у моєму стані.
Я опустив погляд униз, намагаючись зрозуміти, чого саме хочу.
Вона ж чекала відповіді та терлася об мене тілом, наче самиця, що помічає свого самця.
Це спрацювало на мене, як червона ганчірка на бика.
— Ні, — сказав я незовсім тверезим голосом. Вона, здається, не зрозуміла мене.
— Я сказав: ні, — додав я, наголошуючи на останньому слові.
Вона незадоволено подивилася на мене, але злізла. Потім, з грюкотом розчинивши двері кабінки, пішла геть. Через мить роздався ще один грюкіт дверей туалету.
Я сидів, намагаючись зібратися з думками.
І коли це вдалося, зрозумів: мій вибір принесе мені ще чимало неприємностей — вона обов’язково пригадає це при першій ліпшій нагоді. У цьому не було сумнівів, особливо після її незадоволеного погляду.
Але я не збираюся підкорятися бажанням першої-зустрічної жінки.
Після цього я піднявся і, випрямившись, повільно вдихнув. Трохи розім’яв тіло і вийшов із кабінки, ще відчуваючи вплив алкоголю.
Коли вийшов із туалету, одразу рушив додому. Хотілося тільки тиші. Спокою. Після тієї дикої, незрозумілої кішки.
В офісі залишилася сумка — але це не турбувало. Найголовніше — телефон, гаманець і ключі — як завжди були в кишенях штанів.
Коли усталий повернувся, ледве встиг зачинити вхідні двері, як до мене прибігла моя пухнаста улюблениця Клео віляючи білосніжним хвостиком.
Вона почала щось активно "розповідати", і хоч я не розумів котячої мови, відчував її настрій — бажання уваги.
Я просто нагнувся і взяв її на руки. Вона відразу замурчала — ця пухнаста принцеса.
І чухаючи її за вушком, попрямував на кухню.
Дістав упаковку лазанії і поставив її в мікрохвильовку.
Після випитого шлунок вимагав їжі, хоча хотілося просто лягти й забутись
Дочекавшись, поки лазанія розігріється, поїв і пішов до спальні.
Ліг на ліжко, зручніше вмостившись, у тиші, де пахло лазанією. Та ні шлунок, ні ніс не реагували на цей запах — обидва були задоволені важкістю в животі.
Клео, ж як завжди, вмостилася біля мене під боком. Іноді дивувало, що я випадково не розчавив цю пухнасту королеву ліжка.
Нарешті заспокоївшись, мої думки повернулися до кабінки, до тієї колеги і до того, що буде далі.
Передусім хотілося зрозуміти — чого чекати далі? Від майбутніх днів.
І, як би це прикро не звучало, відповіді не було. Лише припущення — не більше і не менше.
Саме через це всередині залишався гіркий, неприємний осад.
Та не менше мучило інше питання: навіщо вона це зробила? Що думала — що я альфач?! Чи що, хотіла зламати? Випробувати?
В цей момент Клео залізла на мене і почала муркотіти, ніби намагаючись заспокоїти.
Я просто гладив її, зовсім не знаючи відповідей на свої питання. Хоча думаю, щось узнаю завтра.
Хоча була одна думка:
Може, річ не тільки в тому, що я її майже не знав.
А й у тому, що занадто заглибився в роботу.
Настільки, що зовсім забув про…
Поки думки крутилися в голові, і я не помітив, як повільно занурився в сон.
Неочікувано прокинувся посеред ночі. Спершу не зрозумів, що відбувається.
Тіло було важке, думки — ніби крізь туман.
Скинув ковдру, сів, і тоді вже відчув — скрутило живіт. Давило, гнало по нужді.
Підвівся, тримаючись за край ліжка, і поплентався до туалету по холодній підлозі.
Був ранок. Я сидів в офісі, повільно тягнув каву й машинально переглядав папери.
— Ал, як у тебе справи з Мег? — пролунав голос Корі з-за перегородки.
Спершу не зрозумів, про кого він, але потім здогадався.
— Ти про кого? — відмахнувся спокійно, зробивши вигляд, що не вловив суть. Хотілося переконатися, що мова саме про неї.
— Ал, тобі, здається, тіло від алкоголю відключає, а не мозок, — розсміявся Корі зі свого "гарного" жарту і додав:
— Ну, про ту, що вчора тебе в туалет затягнула.
— Паршиво, — коротко кинув я. Бо саме так воно і було.
— Ал, кинь уже конкретики.
Корі аж розпирало від цікавості — він обожнював мило. Іноді здається, що він син моєї матері.
— Трохи протрезвів — і прогнав.
Сухо кинув я. Він же цього домагався.
— Н-да... Глупо. Вона, здається, з тих, хто не любить відказів.
Це був той рідкісний випадок, коли Корі був серйозним — а не, як зазвичай, жартував чи дражнив.
Я змочив горло ковтком кави.
— Я ще вчора це помітив...
Тут мене перебила Лола, яка до цього мовчала.
— Як пам’ятаю, вона ще й обожнює високих чоловіків і шукає когось для відносин, але з цим у неї постійно проблеми... — вона зробила коротку паузу, ковтнути кави і додала.
— Кажуть, дика в ліжку... і, здається, поклала око на нашого Альфонса...
Від останнього слова, вимовленого цією ходячою енциклопедією «Все про всіх», я скреготнув зубами — терпіти не міг своє повне ім’я.
Воно викликало неприємні асоціації, насамперед із любов’ю моєї матері до мильних опер, які дістали мене ще в дитинстві.
— Вибач, Алле... Якщо щось згадаю — скажу тобі, — її тон був щирий. Та, зрештою, це було в її стилі.
— Дякую, Лола. З мене кава.
Від почутого в голову лізла думка: чи буде ця Мег мститися, чи братиме реванш. При цьому я не знав, який варіант гірший.
